Бубенчик Іван Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бубенчик Іван Петрович
Командир батальйону
Іван Бубенчик
Командир батальйону «Захід-2» Іван Бубенчик
Загальна інформація
Народження 18 квітня 1969(1969-04-18) (49 років)
Львів, УРСР
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ Міністерство внутрішніх справ України Геральдичний знак - емблема МВС України.svg
Формування
«Dnipro-1» battalion emblem.jpg
 «Дніпро-1» — до листопада 2015
  • Батальйон Захід-2 -з листопада 2015 року
Війни / битви Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «Народний Герой України»

Іва́н Петро́вич Бубе́нчик (* 18 квітня 1969, Львів, Українська РСР) — активіст Євромайдану, учасник Війни на сході України, командир батальйону «Захід-2».

Життєпис[ред. | ред. код]

В мирний час проживає у місті Львів.

У 1987 році був призваний до Збройних сил СРСР, пройшов школу військової розвідки, яка знаходилася на території навчального центру «Десна». Під час вірмено-азербайджанського конфлікту декілька місяців перебував в Нагірному Карабаху.

Під час кривавих подій на Майдані 20 лютого 2014 року, за словами Івана Бубенчика, його дії змусили тікати силовиків. Він за допомогою зброї, яку принесла інша особа, стріляючи по ногах силовиків[1] посіяв серед них паніку, створюючи ефект, ніби у повстанців є багато тактичної зброї[2][3]. Цим подіям присвячено фільм української студії громадянського кіно BABYLON'13 під назвою «Бранці»[1].

З перших днів війни Іван Бубенчик вступив як доброволець у батальйон «Дніпро-1», згодом став рядовим Міністерства внутрішніх справ України.

В липні 2014 брав участь у розвідці боєм під селом Карлівка. Операція проводилась за наказом командира 93-ї окремої механізованої бригади (ЗСУ) та під керівництвом полковника Володимира Івановича Шилова. Перед військовослужбовцями з 5-ї роти батальйону «Дніпро-1» та відділенням розвідки 93-ї бригади була поставлена задача провести розвідку боєм полів і посадок по ліву сторону траси Карлівка — Донецьк. У операції взяло участь до 30 людей, техніку надала 93 бригада. Розвідку боєм було здійснено успішно.

30 серпня 2015 року проросійські терористи намагалися взяти штурмом селище Піски, українські військові успішно відбили атаку, однак від розриву міни загинув Анатолій Митник, а Іван Бубенчик був поранений. Осколок вцілив у ребро, до серця не дійшов. Бубенчик проходив лікування в Дніпропетровському госпіталі.

У січні 2015 року колишній заступник командира 5-ї роти батальйону «Дніпро-1» Іван Бубенчик від волонтерів Зимної Води приймав три броньованих автомобіля Volkswagen LT45, на яких мали вивозити поранених «кіборгів» з Донецького аеропорту.

В листопаді 2015 року Іван Бубенчик став командиром батальйону «Захід-2», і його керівництво батальйоном підтримали комбат Чесний[4] та Рада комбатів.

У лютому 2016 року на відео[5] і в інтерв'ю[6] онлайн-виданню повідомляв, що під час Майдану ним було вбито двох командирів «Беркута». У зв'язку з цим ним зацікавилося ГПУ, але за словами Сергія Горбатюка, який очолює управління спеціальних розслідувань у ГПУ, Іван Бубенчик і раніше фігурував у справі про вбивства на Майдані, однак висунути йому підозру у вбивствах неможливо, тому що всі особи, які були причетні до будь-яких злочинів проти правоохоронців під час Майдану підпадають під амністію, справи стосовно них мають бути закриті, вони не можуть бути затримані, їм не може бути повідомлено про підозру[7]. Потім від своїх слів в інтерв'ю про вбивства силовиків він відмовився[8].

Нагороди[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений:

  • орденом «За мужність» III ступеня (19.12.2014) (22.1.2015);
  • орденом «За оборону країни»;

Також відзначений приватною нагородою «Народний Герой України»[9][10].

Орден «За оборону країни»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Иван Бубенчик (2014-11-24). на майдані стріляв тільки один автомат АК-74. Процитовано 2017-11-21. 
  2. Політична шахівниця — ТРК «Львів» // YouTube, 24.11.2014.
  3. Олексій Гарань: Люди на войне (фоторепортаж). Українська правда — Блоги. 28.02.2015. Процитовано 20.02.2016. 
  4. Від "Правого сектора" відділилися кілька "батальйонів". Українська правда. Процитовано 2016-02-01. 
  5. Громадське Телебачення (2016-02-18). 20 лютого. ЗЛАМ | «Слідами революції» (цикл розслідувань Громадського). Процитовано 2017-11-21. 
  6. Иван Бубенчик: «Я убил их в затылок, это правда» - Bird In Flight. Bird In Flight (ru-RU). 2016-02-19. Процитовано 2017-11-21. 
  7. Майданівця Бубенчика вже кликали на допит, але він не прийшов – ГПУ. BBC Україна. Процитовано 2017-11-21. 
  8. Іван Бубенчик заперечує розповідь Івану Сіяку про вбивства «беркутівців» - DailyLviv.com. dailylviv.com (uk). Процитовано 2017-11-21. 
  9. Нагородження командира батальйону "Захід-2" Івана Бубенчика орденом "Народний Герой України"". Процитовано 2016-02-03. 
  10. Zaxid.net. У Львові 13 військових та 7 волонтерів отримали орден «Народний герой України». ZAXID.NET. Процитовано 2016-02-12. 

Джерела[ред. | ред. код]