Бухаруддин Юсуф Хабібі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бухаруддин Юсуф Хабібі
Bacharuddin Jusuf Habibie
Бухаруддин Юсуф Хабібі
Прапор
3-й Президент Індонезії
21 травня 1998 — 20 жовтня 1999 року
Попередник: Сухарто
Наступник: Абдуррахман Вахід
 
Партія: Голкар
Освіта: Institut Teknologi Bandung[d] і Рейнсько-Вестфальський технічний університет Аахена
Народження: 25 червня 1936(1936-06-25) (81 рік)
Паре-Паре, Південне Сулавесі, Голландська Ост-Індія
Віросповідання: Іслам
Автограф: Signature of B. J. Habibie.svg
Нагороди:
Сайт: habibiecenter.or.id

Медіафайли у Вікісховищі?

Бухаруддин Юсуф Хабібі (нар. 25 червня 1936) — індонезійський державний, громадський і політичний діяч, міністр науки і технологій, віце-президент і президент країни.

Життєпис[ред.ред. код]

1955 Хабібі виїхав на навчання до ФРН, де після закінчення Аахенського технічного університету тривалий час працював в авіабудівній компанії Messerschmitt-Bölkow-Blohm у Гамбурзі. Відомо, що Хабібі зробив значний внесок в удосконалення технологій і розвиток теоретичної термодинаміки й аеродинаміки за роки роботи на посаді інженера-конструктора.

1974 року на прохання Сухарто повернувся до Індонезії, де зайняв посаду радника президента з питань технологій. 1978 очолив міністерство технологій і досліджень. На посту міністра він працював упродовж десяти років. За той час чимало зусиль доклав для розвитку наукових досліджень, наукоємних технологій, високотехнологічного виробництва в країні. На тому посту став одним з найвпливовіших політиків у країні. Вступив до лав партії «Голкар», обіймав посаду координатора при голові ЦК партії у 1993—1998 роках.

1990 року, після того, як внутрішня політика Сухарто стала більш лояльною до ісламу, Хабібі також очолив Союз індонезійських ісламських інтелектуалів і займав той пост упродовж десяти років.

У січні 1998 року в умовах різкого послаблення економіки та внутрішньополітичної напруженості через наслідки фінансової кризи Сухарто був обраний на черговий, вже сьомий президентський термін. Хабібі у березні 1998 року був обраний віце-президентом країни. Внаслідок масових заворушень вже 21 травня 1998 року Сухарто був змушений залишити свій пост. Того ж дня Хабібі став новим президентом країни.

Новий кабінет міністрів, який сформував Хабібі, не надто відрізнявся від попереднього уряду, який очолював Сухарто. Кабінет зміг частково стабілізувати фінансово-економічне життя країни. Політика Хабібі мала більш ліберальний характер, ніж його попередника. Вже у вересні 1998 року Хабібі видав інструкцію про заборону дискримінації «некорінних» жителів країни, передусім китайців, що раніше заохочувалась. У січні 1999 року Хабібі оголосив про референдум щодо незалежності Східного Тимору, що був упродовж тривалого часу окупований індонезійськими військами. 30 серпня 1999 референдум відбувся, і жителі Східного Тимору висловились за незалежність.

Однак Хабібі продовжував асоціюватись з попередньою елітою країни та був змушений невдовзі залишити свій пост. Після виборів до Народний консультативний конгрес, що відбулись 7 червня 1999 року, на яких Голкар здобув тільки 20 % голосів, доля Хабібі була вирішена. 20 жовтня того ж року парламент обрав новим президентом відомого діяча ісламської опозиції, лідера партії Нахдатул Улама Абдуррахмана Вахіда, й Хабібі залишив свій пост.

Награды[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента Індонезії № 022/TK/TH.1998