Білки (Іршавський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Білки
Bilky zakarp s.gif Bilky Fl.jpg
Герб Білок Прапор Білок
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Іршавський район
Рада/громада Білківська сільська рада
Код КОАТУУ 2121980801
Облікова картка Білки 
Основні дані
Засноване 1245
Населення 8561
Площа 45,61 км²
Густота населення 1832,73 осіб/км²
Поштовий індекс 90132
Телефонний код +380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°19′46″ пн. ш. 23°08′23″ сх. д. / 48.32944° пн. ш. 23.13972° сх. д. / 48.32944; 23.13972Координати: 48°19′46″ пн. ш. 23°08′23″ сх. д. / 48.32944° пн. ш. 23.13972° сх. д. / 48.32944; 23.13972
Середня висота
над рівнем моря
179 м
Водойми р. Білка, р. Боржава
Відстань до
обласного центру
90,9 км
Відстань до
районного центру
9,9 км
Найближча залізнична станція Білки
Місцева влада
Адреса ради 90132, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Білки, вул. Центральна, 13, тел. 75-5-56
Сільський голова Зейкан Василь Семенович
Карта
Білки. Карта розташування: Україна
Білки
Білки
Білки. Карта розташування: Закарпатська область
Білки
Білки
Locator Dot2.gif
Розташування села Білки

Білки у Вікісховищі?

Білки́ — село Іршавського району Закарпатської обл. Одне з найбільших сіл України. Розташоване в долині річки Боржави, при впадінні в неї річки Білки, за 9 км від Іршави (автошлях Т 0719). Населення — 7320 чоловік. Через село проходить вузькоколійна залізниця Берегове—Кушниця та автомагістралі на Ужгород, Берегове, Виноградів і Кушницю.

Історія[ред.ред. код]

На території села виявлено залишки трьох поселень доби неоліту (IV–III тисячоліття до н. е.), знаряддя праці людей бронзової доби (II тисячоліття до п. е.). Поблизу Білок знаходиться великий курганний могильник куштановицької культури, досліджений 1949. При розкопках у курганах були виявлені поховання — перепалені людські кістки в глиняних урнах або в неглибоких ямках і сліди тризни — залишки вогнищ та битий посуд. Могильник датується 8—3 ст. до н. е. Поблизу нього відкриті залишки тогочасного поселення. Можливо, з цим поселенням зв'язаний скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа), знайдений в околицях Б. 1951. Поселення та два могильники, що датуються VI–III ст. до н. е., мають спільні риси з пам'ятками матеріальної культури скіфського часу в Придніпров'ї. На околиці села збереглися залишки слов'янського городища VIII–IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м., округлої форми, оточеного ровом і земляним валом.

Реформатський храм с. Білки

Період Угорського Королівства[ред.ред. код]

У 1435 р. Карачоні отримують від угорського короля власний герб і дворянське прізвище Горзов (Gorzó). У 1451 р. Янош Карачоні успадковує прізвище батька Горзов. На феодала трудилося кілька тисяч залежних селян. Крім панщини (по 3-4 дні на рік), селяни несли важку ношу церковних повинностей. З 1351 р. була введена дев'ятину на користь феодала. До кінця XV в. на кріпаків були звалені нові податки і повинності. Додався комітетський податок на утримання жупного управління, була розширена церковна десятина, яка поширювалася на всі галузі селянського господарства. Панщина на феодала в XV в. досягла 30-40 днів на рік, додалася повинність на користь церкви (роковини), натуральна подати на користь священика (кобліна) і ряд інших повинностей.

Період Австрійської імперії[ред.ред. код]

На початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноливарне підприємство, тартак та декілька млинів. У Білках також випалювали вапно. А в 1822 році кілька дворянських сімей одержують від короля право займатись торгівлею і відкривати млини та корчми.

З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської долини, починає рости як торговий центр. Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купувати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до категорії сільських містечок.

За переписом 1828 року, в Білках було понад 120 будинків, у тому числі 28 домів горожан, 28 — кріпаків-йоббадіїв, 42 — желяри, 23 — піджеляри.

І. Франко, маючи намір досліджувати земельний голод, соціально-економічне та правове становище закарпатських селян, писав 1883 року в листі до М. П. Драгоманова, що він зацікавлений побувати в Білках,

« ...про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної общини, і то, мабуть, чи не заснована па спільній управі полів... »

...про помилку цього міфу, що І.Я.Франко буцімто мав намір приїхати в с.Білки Закарпатської обл.:

Юрій Качій, історик – краєзнавець, у 1960-1970рр зробив похибку цієї інформації.  В листі І.Я.Франко до М.П.Драгоманова у 1883 році мав на увазі інше село Білки не те що розташоване в Закарпатті, а те що - в Прикарпатті…

Період Австро-Угорщини[ред.ред. код]

У XIX ст. Білки — містечко Верховинського повіту (округу) Березького комітату. Поселення в цей період мало печатку з власним гербом — зображенням дубової та виноградної гілок.

Після війни в Білках розпочинається активна пропаганда комуністичний ідей колишніми військовополоненими, які поверталися в рідне село.

26 квітня 1919 війська боярської Румунії вступили в село.

Чехословацький період[ред.ред. код]

В 1919 році Білки, як частина Закарпаття, входять до складу Чехословаччини.

Розвиток медицини та освіти[ред.ред. код]

В селі діяла початкова школа з українською мовою викладання та легендарна найвідоміша школа Боржавської долини 20-40 рр. — Білківська горожанка. Горожаньску школу відкрито у 1923 році. Записалось тоді 60 учнів, а в 1933 році їх стало вже 509. Першим директором школи було призначено Едуарда Янського. Учнями тут записались не тільки діти з Білок і Боржавської долини, але й з найдальших закутків Підкарпатської Русі: з Богдана, Бистрого, Тюшки, Нижнього Студеного, Солотвина, Липецької Поляни, Лугу, Дубового. Крім закарпатців, навчались русини із Пряшівщини. Приймали в горожанку учнів, які закінчили чотири класи народної школи. Умови прийому такі: записне — 10 корун; шкільна оплата — 20 корун, не білецькі давали ще 10 корун доплати. Бідні діти, або як їх називали — «худобні», звільнялися від оплати, їм видавали безплатно підручники. Для засвідчення худобності треба було представити спеціальне свідоцтво з нотарського уряду. У 1925 році на пожертвування Червоного Хреста збудовано інтернат на 30 місць.

У 1933 році з 509 учнів — 325 селянського походження. Тут вчились українці, словаки, чехи, німці, євреї. У 1933 році налічувалось 13 класів: 8 українських і 5 чеських. Чеські класи формувалися в основному з дітей торгівців, ремісників єврейського походження, а також з дітей чеських адміністраторів, жандармів, працівників лісової управи.

Вчительська корпорація складалась з 20 вчителів. Три духівники-священики вчили релігію: греко- і римо-католицьку та греко-східну (православну) і єврейську. Особливо відомими стали педагоги Петро Світлик, Михаиле Фущич, Михаиле Пуйо, Михаиле Бейловарій. Високі ідеї українського патріотизму прищеплювали вихованцям педагоги з Галичини Марія Руда, Олександр Концевич.

Найбільший стаж роботи серед вчителів за період 1923-33 рр. мали Іван Тромбола, Юлій Добра, Емма Горватова, Іван Гевкан.

Уроки проходили у дві зміни. Перед полуднем вчились білківські діти, а після обіду — інтернатські і з навколишніх сіл.

Єлизавета Петрашко з Імстичова, яка поступила в перший клас горожанки 1 вересня 1923 року, описує, що до школи вона йшла пішки. Мати на їжу донці давала яйця і кусник кукурудзяного хліба. Пізніше Є. Петрашко працювала тут вчителькою.

За кількістю учнів класи були великі. Наприклад, у I класі — 65 учнів, ПА — 45 учнів (1933 р.). Наука тривала з 7.50 до 18.25 середньоєвропейського часу.

У ІІ-IV класах вивчалась німецька мова. Особливо багато уваги зверталось на прищеплення учням, крім наукових знань, практичних навичок. Дівчата вчились домашньої науки — як бути чемною дівчиною, файною господинею. Раз на місяць — у понеділок варили їсти, пекли печиво, естетично оформляли стіл, вправлялись у способах подавання страв. Наставники готували їх як майбутніх берегинь домашнього вогнища. Юнаків вчили вимірювати площу полів, складати їх план, виготовляти шкатулки з дерева, токарної справи по дереву, робити палітурки для книг, виготовляти шахи, випалювати картини на дереві.

При школі діяв дитячий хор і самоосвітній гурток. Самообразуючий гурток (збережено його первинну назву — авт.) очолював вчитель Петро Михайлович Світлик. За три роки (1930-33 рр.) було підготовлено 46 рефератів. Ось лише окремі їх теми: «Історія малярства», «Телефон», «Літак», «Про тютюн», «Про Хустський замок», «Про чоловіка», «Кисень і азот», «Народні звичаї у нас», «Наполеон Бонапарт», «Пригоди Одіссея», «Тарас Шевченко» тощо.

Учні збирали фольклорні твори. Вперше було записано стару колискову пісню з Імстичова «Спи, дитино, колишу тя», «Голубе, голубе, рад бим жити». Це зробив А. I. Зейкан. Драматичний гурток разом з хором давали виставу «Запорожець за Дунаем» у залі торговця-крамника Прінца. Учнівський хор у прямій передачі виступав по Кошицькому радіо.

Шкільна бібліотека славилась прекрасними зібраннями творів класиків української, російської та чеської літератури. Якщо хтось хотів добре знати історію України, Закарпаття, то він міг взяти літературу в бібліотеці товариства «Просвіта», яку опікував Іван Ігнатко.

Розширювався кругозір і доповнювались знання учнів завдяки екскурсіям. Особливу увагу звертали на мету і значення подорожей. Екскурсії вражали масовістю. У 1931 році до Мараморош-Сигета відправилось одразу І60 учнів. 3 приходом у село радянської влади школа почала занепадати, педагоги і учні покидають альма-матер. Після 1944 р. припиняється літопис цього закладу

Період Другої Світової війни[ред.ред. код]

25 жовтня 1944 року радянські війська увійшли до Білок.

Радянський період[ред.ред. код]

В рамках примусової колективізації від селян відбирали земельні наділи і залучали до колгоспів.

Архітектура, пам'ятки та пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник тверезості[ред.ред. код]

На місцевому кладовищі ще в 1874 році був встановлений хрест з написом: «Памятникъ братства тверезости заведеного отъ Пия ПАПЫ IX 1874». На зворотній стороні написано: «Крест победил поганство Победит и пьянство».

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Люди, пов'язані з селом[ред.ред. код]

Проживали, навчалися, перебували, працюють:

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]