Білі колготки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бі́лі колго́тки — це міська легенда, яку було створено та поширено російськими ЗМІ у кінці дев'яностих років. Згідно з нею, деякі колишні біатлоністки з країн колишнього СРСР, що не підтримують державну владу РФ ( Прибалтика, Грузія, Україна, тощо) працюють найманками-снайперами на боці антиросійських сил у деяких конфліктах на пострадянському просторі[1][2]. Задокументовано кілька випадків, коли у період Першої та Другої Чеченських воєн було затримано або знищено декілька жінок-снайперів, проте досі немає жодного доказу існування будь-якого спеціального загону або угрупування жінок-найманок та жодного доказу щодо іноземного походження цих снайперів. Згідно з незалежними дослідженнями, цю легенду було створено особами, з яких ніхто не був задіяний у тих збройних конфліктах як солдат або журналіст, дехто з них вважається божевільним. Незважаючи на це, типаж жінок-найманок із пострадянського простору, які вбивають та калічать російських військовослужбовців, дуже поширений у російському кінематографі, літературі та навіть у промовах деяких держслужбовців.

Стереотипний опис[ред. | ред. код]

Згідно до стандартного опису, білі колготки (або білі панчохи) - це колишні біатлоністки з-за Прибалтики (рідше України, Грузії тощо), які через свою ненависть до росіян стала найманками та служать на боці ворогів російської влади. Вони влучні снайпери та відрізняються садистською жорсткістю. Улюблена розвага- відстрілювати російським солдатам статеві органи[3]. Крім своєї ненависті до жителів РФ, вони дуже жадібні й отримують великі гроші за кожного вбитого російського військовослужбовця[4]. Найманки також були помічені у знущаннях щодо літніх мешканців Північного Кавказу[5].

У промовах[ред. | ред. код]

У різні часи легенду про Білі колготки згадували деякі держслужбовці, зокрема Сергій Ястржембський[6] та Володимир Жириновский[7]}}.

У масової культурі[ред. | ред. код]

Білі колготки з'являються у багатьох фільмах та літературі, зокрема «Чистилище» (1997), «Блокпост» (1998), «Мамо» (1999), «Чоловічя праця» (2001), «Я - лялька» (2001), «Будинок дурнів» (2002) та інші. У літературі вони присутні у книгах Віктора Пелевін, Фрідріха Незнанського, Кіра Буличьова та інших.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Голова кремлевської адміністрації першій половини 1990 Сергій Філатов 08 грудня 2004 в беседе журналистом Артемом Кречетниковым в гостях на Російськой службі Бі-бі-сі, стаття «Сергей Филатов: Дудаева подобрала Москва», промовив: «Ми ведаємо, там було у тій час українські націоналісти и жінки-снайпери зі Прибалтики
    Оригінальний текст (рос.)
    «Мы знаем, там были в своё время украинские националисты и женщины-снайперы из Прибалтики.»
  2. Стенограма засідання ДД від 11 січня 1995, промова депутату Бурлакова М. П.: «У подвалах знайходяться мирні мешканці. Вийти відтуди вони не можут, бо звідусюди бьють снайпери. Снайпери — це преважно найманци. Там латиські жінки є, їх зовуть „білі колготки“. Присутни турки, чеченци, звістно, також є (я маю на увазі серед снайперів)».
    Оригінальний текст (рос.)
    «В подвалах находятся мирные жители. Выйти оттуда они не могут, потому что отовсюду бьют снайперы. Снайперы — это в основном наемники. Там латышские женщины есть, их называют „белые колготки“. Там есть турки, чеченцы, естественно, тоже есть (я имею в виду среди снайперов)».
  3. РБК daily, Статья «Женщина-снайпер советовала федералам „беречь органы“» Архівовано 8 жовтень 2013 у Wayback Machine.
  4. Владимир Воронов. Лубянский пул
  5. Снайперы
  6. Lenta.ru, статья от 17.02.2000: «В Чечне арестованы три женщины-снайпера» Архівовано 24 лютий 2012 у Wayback Machine.
  7. Радиостанция «Эхо Москвы» «Разворот (утренний)» от 11.08.2008

Посилання[ред. | ред. код]