Василь Довжик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Довжик
Народився 9 червня 1943(1943-06-09)
Пристайлове, Лебединський район, Сумська область, Українська РСР, СРСР
Помер 30 травня 2022(2022-05-30) (78 років)
Країна  Україна
 СРСР
Діяльність поет, прозаїк, перекладач, драматург, актор, радіоведучий
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Членство Національна спілка письменників України
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України

Васи́ль До́вжик (справжнє ім'я — Должиков Василь Михайлович, 9 червня 1943, Пристайлове — 30 травня 2022) — український поет і прозаїк, перекладач, драматург; актор театру і кіно; ведучий літературних програм Національної радіокомпанії України, член Національної спілки письменників (1980), Національної спілки театральних діячів[1].

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Василь Михайлович Должиков народився 9 червня 1943 року в с. Пристайлове Лебединського району на Сумщині[2]. Освіту здобув у Лебединському педагогічному училищі (1962) та Київському театральному інституті імені І. Карпенка-Карого (1970)[2].

Служив в армії.

Працював в сільській школі с. Піски на Чернігівщині, в Бюро пропаганди художньої літератури НСПУ, в театрі «Слово». Був заступником директора Будинку літераторів в Києві.

Має сина Ярослава і доньку Софію.

Важко хворів з 2020 року. У березні 2022 через російське вторгнення до України евакуювався з дружиною і неповнолітньою донькою за кордон в м. Брандис над Лабем (Чехія), де й помер вранці 30 травня[3].

Творча діяльність[ред. | ред. код]

  • Зіграв у понад 30 кіно-телефільмах, грав на сцені театрів.
  • Радіокоментатор Українського радіо (передачі «Антологія сатири і гумору», «Веселий всесвіт», «Сторінки української класики»)[4].

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

У творчому доробку Василя Довжика:

  • збірки акровіршів-загадок «Хто ключик знає, той відгадає», «Мій Всесвіт веселий, мій світ загадковий»;
  • збірки віршів «Піду я з татом на завод», «Вчать абетку кошенята»; оповідань «Таємниця Голубої бухти»; повістей «Втеча», «Перерваний урок», «Підкувати блоху»;
  • повістей-казок «Чому усміхався трамвай», «Їжачок і квітка», «Уперта хата», «Кам'яна дуга над безоднею», «Літаченя-квітка»; повістей «Втеча», «Перерваний урок».
  • п'єси «Літай-зілля», «Кіт-екстрасенс», «Щедрий вечір»;
  • книжки-комікси «Як Котик і Цуцик весело спускалися з карпатських верховин»;
  • книжки-картинки «Синя мишка»[2]

Василь Довжик — автор лібрето до трьох опер[4], переклав для театру близько 20 п'єс; написав слова для низки пісень у співробітництві з композиторами: К. Стеценком, В. Зубицьким, О. Ледньовим, О. Марцинківським, В. Степурком, Оленою Лис, Людмилою Матвійчук та іншими[джерело?].

Робота в кіно та на телебаченні[ред. | ред. код]

Знімався в кіно-телефільмах:

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Очолював з 1994 р.літературно-мистецьку студію Міжнародної доброчинної фундації УКРАЇНСЬКА ХАТА.

З 1995 р. був літературним редактором газети «Хата».[5]

Був членом правління та приймальної комісії Національної спілки письменників України.

Співголова журі (2001) Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Майбутнє України-діти!» та (2017) Міжнародного фестивалю культури «Гребінчині вечорниці».

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

  • Лауреат Літературних премій імені: Олександра Копиленка[2], Остапа Вишні (2009)[6], Василя Юхимовича (2008)[7], Лесі Українки (1999)[2], Степана Олійника[2], Михайла Старицького[2].
  • 2003 — Почесна грамота Міністерства культури і мистецтв україни.
  • 2006 — Почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».[8]
  • 2013 — Лаурет Міжнародної премії «За доброчинність» Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата».
  • 2016 — Лауреат премії Фонду Т.Шевченка [9]«В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» у 2016 р.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Наказ Про затвердження нового складу Комітету з премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності[недоступне посилання з липня 2019]
  2. ↑ а б в г д е ж Довідник Національної спілки письменників України. Архів оригіналу за 9 листопада 2012. Процитовано 22 березня 2012.
  3. ↑ Мигаль, Мар'яна (31 травня 2022). Помер поет та актор Василь Довжик. Главком. Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
  4. ↑ а б Володимир Коскін. Василь Довжик: «Україну можна сприймати фарсово, я сприймаю трагікомічно». Архів оригіналу за 17 травня 2008. Процитовано 22 березня 2012.
  5. ↑ Про газету «Хата». Жінка-УКРАЇНКА. 26 квітня 2018. Архів оригіналу за 26 квітня 2018.
  6. ↑ Артист, письменник, журналіст — Василь Довжик: бібліографічне досьє (до 75-річчя від дня народження) / КЗ «Сумська обласна бібліотека для дітей»; укладач Т. І. Бурятова — Суми, 2018. — 12 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 квітня 2022. Процитовано 31 травня 2022.
  7. ↑ Юліна Світлана. ЮХИМОВИЧУ Василю було б 90, ВІН І СЬОГОДНІ СМІЄТЬСЯ РАЗОМ З НАМИ
  8. ↑ Указ Президента України від 13 жовтня 2006 року,№ 871/2006.
  9. ↑ Лауреати Фонду Тараса Шевченка 2016 року // Слово Просвіти. — 2016. — 7-13 лип. — С. 7.

Джерело[ред. | ред. код]

  • Рудаков М. І. Автографи майстрів. — К.: Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр., с.35 — 36. — ISBN 966-7025-05-5
  • Рудаков Микола. Василь Довжик: пишу з життя // Хата (газета). — № 2, липень 1995. — С. 8.
  • Рудаков Микола. Писати вчить життя // Зоря Полтавщини. — 1996, 12 червня.
  • Рудаков Микола. В.Довжик: пишу з життя // Наше життя. — 1995, 9 червня. — С. 3.
  • Василь Довжик: пісні та біографія [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.]
  • Сумське земляцтво в м. Києві. Вип. 1 /Упорядк. В. Г. Морданя. — К.: Довіра, 2005. — С. 156. — ISBN 966-507-172-6
  • Указ Президента України від 13 жовтня 2006 року,№ 871/2006.
  • Наказ Міністерства культури і мистецтв України № 140-к від 07.03.2003 р.
  • Шевченківський краєзнавчий альманах 2015—2016. — К.: «Ольвія», 2016. — С.83.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Василь_Довжик&oldid=42174486