Вернакуляр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вернакуляр, також вернакулярна мова (від англ. vernacular — рідний, місцевий) — рідна, місцева мова певного населення. Деколи протиставляється, наприклад лінгва франка.

одна або кілька мов, які використовуються в повсякденному житті більшістю населення в певному місці. Він відрізняється від стандартної, національної або літературної мови або лінгва-франка, яка використовується для полегшення спілкування на великій території. Зазвичай це рідна мова, частіше розмовна, а не письмова. Вернакуляру надається нижчий статус, ніж стандартизованим формам мови[1]. Це може бути місцева мова, діалект або соцiолект.

Деякі лінгвісти використовують термін «вернакуляр» і «нестандартний діалект» як синоніми[2].

Етимологія[ред. | ред. код]

Походить від латинського слова «vernaculus» ( «рідний»). У свою чергу, це слово походить від «vernaculus» і «vernacula», які є зменшувальними від слів «vernus» і «verna», що означають рабів чоловічої і жіночої статі відповідно, народжених в будинку власника, а не куплених на стороні. У класичній латині слово «vernaculus», вживається в значенні «рідний» і «народний». Класичний латинський граматик Марк Теренцій Варрон використовує термін «vocabula vernacula» для позначення слів рідної мови на відміну від запозичених з інших мов.

Вернакуляризація — розвиток мовної ідеології та політики, заснований на ідеї відновлення функцій місцевої мови і проголошення її державною чи офіційною.[3] Прикладом вернакуляризації є вибір автохтонної мови казахського народу як державної в Казахстані.[3]

Дивись також[ред. | ред. код]

Фольклор

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Yule, George (2016-10-27). The Study of Language 6th Edition (en). Cambridge University Press. ISBN 9781316776780. 
  2. Wolfram, Walt; Schilling-Estes, Natalie (1998). American English: dialects and variation. Malden, Mass.: Blackwell. с. 13–16. 
  3. а б Жигалев Борис Андреевич, Устинкин Сергей Васильевич. Лингвистическая безопасность, как фактор обеспечения устойчивого развития Российской Федерации // Власть. — № 10, 2015. — С. 32–41.