Винницький Сидір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сидір Винницький

Винницький Сидір (нім. Isidor Wynnytski) — юрист, громадсько-політичний діяч Буковини кінця ХІХ ст., радник крайового суду, радник двору.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Був активним учасником товариства «Руська Бесіда» практично з моменту її створення (1869).

1884-го був одним з організаторів товариства «Руський (Український) Народний Дім у Чернівцях», був членом його виділу (комітету). З 1886 року заступник голови товариства — о. Сидора Воробкевича. Протягом 1887-1898 — голова товариства. Після смерті оголошений як «почесний член-основатель» товариства [1].

Надзвичайно тісно співпрацював з представниками польської громади Буковини, зокрема товариством «Kolo Polske» та «Gazeta Polska» (Польська Газета) й особисто Клеменсом Колаковським. Співпраця давала свої плоди, оскільки польську газету в Чернівцях почали називати «українська газета, написана польською мовою».

5 квітня 1885 року став головою ювілейного комітету (створене спільно місцевими українцями, поляками та чехами) з нагоди святкування тисячоліття слов'янських просвітителів і релігійних діячів Кирила і Методія, що тоді широко відзначалося у слов'янському світі. Основна мета святкування, на думку організаторів, полягала у відродженні слов'янських народів та утвердженні їх братерства. Святкування відбулося урочисто, зі співом, декламаціями, завершилось зображенням апостолів учасниками свята[4].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Вперше брав участь у виборах 1884 році. Але українські позиції на той час ще були надзвичайно слабкі у краї, продовжувалась «румунська монополія». Незважаючи на відчутну підтримку польської громади, свої перші вибори Винницький програв.

З поразки були зроблені належні висновки. Вже з 1893 року Сидір Винницький був послом до Рейхсрату від Буковини [2].

Як парламентар працював досить активно. Зокрема, з колегами-депутатами від Галичини Окуневським та Танячкевичем відстоював надання руській мові офіційного статусу. Одну із нарад з графом Клярі стосовно цього описував у подальшому Кость Левицький:

« ...Відносно до програми того правительства внесли наші посли: Окуневський і Танячкевич зараз предложеннє, щоби по думці артикулу 19. закону основного управильнити в законодатній дорозі язикову справу. Їх позитивний внесок домагав ся, щоби руська мова була законом узнана урядовою мовою у всіх ц. к. урядах і судах в тих частях Галичини і Буковини, де руський нарід живе в перважаючій більшости. До сього внеску прилучився також буковинський посол Сидір Винницький. ... »

Джерела[ред. | ред. код]

1. Ілюстрована хроніка товариства «Український Народний Дім» у Чернівцях, 1884—1934 : пропамят. кн. видана з нагоди 50-х роковин існування цього т-ва
2. О.Добржанський. Українські депутати від Буковини у вищих представницьких органах влади Австрії (Австро-Угорщини) в 1848—1918 роках
3. «Кость Левицький. Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914»
4. Василь Філіпчук. Деякі аспекти історії поляків та українсько-польських стосунків на Буковині