Райхсрат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будівля Рейхсрату у Відні близько 1900 року

Райхсрат (нім. Reichsrat) — парламент західної, «австрійської» частини Австро-Угорської монархії (Цислейтанії) у період з 1867 по 1918 роки.

Історія[ред.ред. код]

Австрійський Р. складався з двох камер (палат) — верхньої (палата панів, Herrenhaus) та нижньої (палата депутатів, Abgeordnetenhaus). Знаходився у Відні. Закони, що обговорювались у Рейхсраті, вважали такими, що набули чинності, якщо за їх ухвалення проголосувала більшість обох його палат. Виняток складали лише бюджетне законодавство й закони про мобілізацію, ухвалення яких було можливим й більшістю однієї палати депутатів. Ухвалені закони публікувались у спеціальному виданні — Листі імперських законів (Reichsgesetzblatt). Окрім Рейхсрату, обмеженим правом законотворчості у Цислейтанії володіли також ландтаги Коронних земель Австро-Угорщини.

Починаючи з 1883 року засідання Рейхсрату проходили в будівлі Парламенту на віденській Рінгштрассе, в якій нині відбуваються засідання австрійського парламенту. До цього для зібрань Рейхсрату слугувала тимчасова дерев’яна будівля (що називалась Театром) на віденській Верінгерштрассе, у нинішньому 9-му окрузі австрійської столиці.

Рейхсрат був породженням австрійської березневої конституції 1849 року і був первинно не стільки народними зборами, скільки центральною радою при особі імператора, яка мала повноваження їх скликати. В жовтні 1860 року кількість членів «нарадчого» Рейхсрату було збільшено до 100 чоловік. 20 жовтня 1860 імператор видає так званий «Жовтневий диплом», в якому до компетенції Рейхсрату передаються будь-які питання внутрішнього життя австро-угорських земель (тоді ще разом з Угорщиною). 26 лютого 1861 року, під тиском австрійських лібералів, імперський уряд видає серію законів, що отримали назву «Лютневий патент». відповідно до нього, Рейхсрат нарешті стає істинним парламентом для усієї імперії, кайзер же володів правом «вето». Тоді ж Рейхсрат стає двопалатним. Рейхсрат обговорював ті проблеми й закони, які виходили за рамки компетенції місцевих ландтагів.

Після розділення Австрійської монархії у 1867 році на дві рівноправні частини — Австрію та Угорщину — Рейхсрат ухвалює рішення, що стосуються проблем лише австрійської частини країни. Це нове упорядкування роботи Рейхсрату було оформлено так званою «Грудневою конституцією» від 27 грудня 1867 року, Що, в принципі, зберегло його форму, прийняту 1861 року, однак з виведеними з поля його діяльності землями угорської корони. До 1873 року депутати нижньої палати були делеговані місцевими ландтагами, потім — після реформи виборчого права — обирались прямим голосуванням.

До 1915 року австрійський Рейхсрат офіційно називався Die im Reichsrat vertretenen Königreiche und Länder (представлені Рейхсратом королівства й землі).

Верхня палата Рейхсрату (палата панів) складалась із таких верств населення:

  • з ерцгерцогів, що досягли повноліття
  • з архієпископів і тих єпископів, чий титул відповідав князівському званню
  • з представників аристократичних родів-землевласників, яким імператор подарував спадкове право засідати у верхній палаті Рейхсрату
  • з тих громадян Австро-Угорщини, яким імператор надав це право за видатні заслуги в науковій, культурній, державній чи церковній діяльності.

Наприклад, у 1911 році у верхній палаті засідали 14 ерцгерцогів, 18 архієпископів та єпископів (серед них — 5 князів-архієпископів, 5 архієпископів, 8 князів-єпископів), 90 членів із землевласницької аристократії та 169 довічних членів (подароване членство). Всі вони були чоловіками. Починаючи з 1907 року члени верхньої палати могли балотуватись й до нижньої палати.

До нижньої палати первинно (з 1873 року) обиралось 353 депутати, терміном на 6 років. До 1907 року їх кількість зросла до 516. У 1896 році було проведено чергову виборчу реформу, відповідно до якої виборче право надавалось усім особам чоловічої статі старших за 24 роки. Від цієї реформи виграли, у першу чергу, нові політичні сили — соціал-демократи й християнські соціалісти, що відтіснили на другий план традиційних консерваторів та лібералів. Якщо у період з 1867 по 1879 роки більшість членів палати депутатів були з лав Німецької ліберальної партії, у 1879—1893 роках уряд спирався на більшість Рейхсрату, що складалась з німецько-австрійських клерикалів та чеських і польських консерваторів, то на виборах 1907 року найбільшою фракцією нижньої палати Рейхсрату стає християнсько-соціалістична, а в 1911 — соціал-демократична.

Останні вибори до нижньої палати Рейхсрату відбулись 1911 року. 21 жовтня 1918 року його члени утворюють тимчасові Народні збори для Німецької Австрії (Deutschösterreich), які 30 жовтня затверджують тимчасовий уряд Австрії й 12 листопада 1918 року ухвалюють закон про аншлюс Австрії Німеччиною. Цього дня відбулось останнє засідання Рейхсрату. Гітлер, що жив у Відні у 1907—1913 роках, неодноразово, перебуваючи на глядацьких місцях, спостерігав за скандальними й галасливими засіданнями у Рейхсраті та, за його словами, тоді вже перейнявся думками про неминучий крах як Австро-Угорської монархії, так і будь-якої парламентської демократії [1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Brigitte Hamann: Hitlers Wien. Lehrjahre eines Diktators. Piper, München 1996

Посилання[ред.ред. код]

Олександр Стефанович. В якім напрямі має йти праця наших віч і послів // Дїло, 31.10.1913 — погляд на австрійський парламентаризм українськими очима.

Література[ред.ред. код]

  • Berthold Sutter u. Ernst Bruckmüller: Der Reichsrat, das Parlament der westlichen Reichshälfte Österreich-Ungarns (1861—1918). In: Ernst Bruckmüller: Parlamentarismus in Österreich (= Schriften des Institutes für Österreichkunde, 64). Wien 2001, S. 60-109, ISBN 3-209-03811-2.
  • Wilhelm Brauneder: Österreichische Verfassungsgeschichte. 9. durchges. Aufl., Wien 2003, ISBN 3-214-14874-5.
  • Valerian Ritter von Pienczykowski: Österreichs Reichsrat. (проект виборчої реформи), Wien 1906.
  • Casimir Sichulski: Oesterreichischer Reichsrat in Karikaturen und Autolithographie, Wien 1912.
  • Brigitte Hamann: Hitlers Wien. Lehrjahre eines Diktators. Piper, München 1996, ISBN 3-492-03598-1.
  • G. Kolmer: Parlament und Verfassung in Österreich, 8 Bände. Wien 1920 ff.
  • Gerhard Silvestri: Verhandlungen des Österreichischen Verstärkten Reichsrathes 1860. Nach den stenographischen Berichten; mit Einleitung u. ergänzten biographischen Hinweisen, 2 Bde., Wien 1972.