Райхсрат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будівля Райхсрату у Відні в 1900 р.

Райхсрат (нім. Reichsrat) — парламент західної, «австрійської» частини Австро-Угорської монархії (Цислейтанії) у період з 1867 по 1918 роки.

Історія[ред.ред. код]

Австрійський Р. складався з двох камер (палат) — верхньої (палата панів, Herrenhaus) та нижньої (палата депутатів, Abgeordnetenhaus). Перебував у Відні. Закони, що обговорювалися в Райхсраті, вважали такими, що набули чинності, якщо за їхнє ухвалення проголосувала більшість обох його палат. Виняток складали лише бюджетне законодавство й закони про мобілізацію, ухвалення яких було можливим й більшістю однієї палати депутатів. Ухвалені закони публікувалися в спеціальному виданні — Листі імперських законів (Reichsgesetzblatt). Окрім Райхсрату, обмеженим правом законотворчості у Цислейтанії володіли також ландтаги коронних земель Австро-Угорщини.

Починаючи з 1883 року, засідання Райхсрату проходили в будівлі Парламенту на віденській Рінгштрассе, в якій нині відбуваються засідання австрійського парламенту. Раніше для зібрань Райхсрату слугувала тимчасова дерев'яна будівля (що називалася Театром) на віденській Верінгерштрассе, у нинішньому 9-му окрузі австрійської столиці.

Райхсрат був породженням австрійської березневої конституції 1849 року і був первинно не стільки народними зборами, скільки центральною радою при особі імператора, яка мала повноваження їх скликати. У жовтні 1860 року кількість членів «нарадчого» Райхсрату було збільшено до 100 чоловік. 20 жовтня 1860 імператор видає так званий «Жовтневий диплом», в якому до компетенції Райхсрату передаються будь-які питання внутрішнього життя австро-угорських земель (тоді ще разом з Угорщиною). 26 лютого 1861 року, під тиском австрійських лібералів, імперський уряд видає серію законів, що отримали назву «Лютневий патент». Відповідно до нього, Райхсрат нарешті стає істинним парламентом для всієї імперії, кайзер же володів правом «вето». Тоді ж Райхсрат стає двопалатним. Райхсрат обговорював ті проблеми й закони, які виходили за рамки компетенції місцевих ландтагів.

Після розділення Австрійської монархії у 1867 році на дві рівноправні частини — Австрію та Угорщину — Райхсрат ухвалює рішення, що стосуються проблем лише австрійської частини країни. Це нове упорядкування роботи Райхсрату було оформлено так званою «Грудневою конституцією» від 27 грудня 1867 року, що, зрештою, зберегло його форму, прийняту 1861 року, однак із виведеними з поля його діяльності землями угорської корони. До 1873 року депутати нижньої палати були делеговані місцевими ландтагами, потім — після реформи виборчого права — обиралися прямим голосуванням.

До 1915 року австрійський Райхсрат офіційно називався Die im Reichsrat vertretenen Königreiche und Länder (укр. представлені Райхсратом королівства й землі').

Верхня палата Райхсрату (палата панів) складалася з таких верств населення:

  • ерцгерцоги, які досягли повноліття;
  • архієпископи і ті єпископи, чий титул відповідав князівському званню;
  • представники аристократичних родів-землевласників, яким імператор подарував спадкове право засідати у верхній палаті Райхсрату;
  • громадяни Австро-Угорщини, яким імператор надав це право за видатні заслуги в науковій, культурній, державній чи церковній діяльності.

Наприклад, у 1911 році у верхній палаті засідали 14 ерцгерцогів, 18 архієпископів та єпископів (серед них — 5 князів-архієпископів, 5 архієпископів, 8 князів-єпископів), 90 членів із землевласницької аристократії та 169 довічних членів (подароване членство). Усі вони були чоловіками. Починаючи з 1907 року, члени верхньої палати могли балотуватися й до нижньої палати.

До нижньої палати первинно (з 1873 року) обиралося 353 депутати, терміном на 6 років. До 1907 року їхня кількість зросла до 516. У 1896 році було проведено чергову виборчу реформу, відповідно до якої виборче право надавалося всім особам чоловічої статі, старшим 24-х років. Від цієї реформи виграли, у першу чергу, нові політичні сили — соціал-демократи й християнські соціалісти, що відтіснили на другий план традиційних консерваторів та лібералів. Якщо в період з 1867 по 1879 рр. більшість членів палати депутатів були з лав Німецької ліберальної партії, у 1879 —1893 роках уряд спирався на більшість Райхсрату, що складалася з німецько-австрійських клерикалів і чеських та польських консерваторів, то на виборах 1907 року найбільшою фракцією нижньої палати Райхсрату стає християнсько-соціалістична, а в 1911 — соціал-демократична.

Останні вибори до нижньої палати Райхсрату відбулися 1911 року. 21 жовтня 1918 року його члени утворюють тимчасові Народні збори для Німецької Австрії (Deutschösterreich), які 30 жовтня затверджують тимчасовий уряд Австрії й 12 листопада 1918 року ухвалюють закон про аншлюс Австрії Німеччиною. Цього дня відбулося останнє засідання Райхсрату. Гітлер, що жив у Відні у 1907—1913 роках, неодноразово, перебуваючи на глядацьких місцях, спостерігав за скандальними й галасливими засіданнями у Райхсраті та, за його словами, тоді вже перейнявся думками про неминучий крах як Австро-Угорської монархії, так і будь-якої парламентської демократії[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Brigitte Hamann: Hitlers Wien. Lehrjahre eines Diktators. Piper, München 1996

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Berthold Sutter u. Ernst Bruckmüller: Der Reichsrat, das Parlament der westlichen Reichshälfte Österreich-Ungarns (1861—1918). In: Ernst Bruckmüller: Parlamentarismus in Österreich (= Schriften des Institutes für Österreichkunde, 64). Wien 2001, S. 60-109, ISBN 3-209-03811-2.
  • Wilhelm Brauneder: Österreichische Verfassungsgeschichte. 9. durchges. Aufl., Wien 2003, ISBN 3-214-14874-5.
  • Valerian Ritter von Pienczykowski: Österreichs Reichsrat. (проект виборчої реформи), Wien 1906.
  • Casimir Sichulski: Oesterreichischer Reichsrat in Karikaturen und Autolithographie, Wien 1912.
  • Brigitte Hamann: Hitlers Wien. Lehrjahre eines Diktators. Piper, München 1996, ISBN 3-492-03598-1.
  • G. Kolmer: Parlament und Verfassung in Österreich, 8 Bände. Wien 1920 ff.
  • Gerhard Silvestri: Verhandlungen des Österreichischen Verstärkten Reichsrathes 1860. Nach den stenographischen Berichten; mit Einleitung u. ergänzten biographischen Hinweisen, 2 Bde., Wien 1972.