Тлумач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тлумач
Tlumach gerb.png Tlumach prapor.png
Герб Тлумача Прапор Тлумача
8. Тлумач (вул. І. Макуха, 1).jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Рада Тлумацька міська рада
Засноване 1213
Магдебурзьке право 1448
Статус міста з 1939 року
Населення 8990 (2022) осіб [1]
 - повне 8990 (2022) осіб [1]
Площа 19.57 км²
Густота населення 451,8 осіб/км²
Поштові індекси 78000—78004
Телефонний код +380-3479
Координати 48°51′10″ пн. ш. 24°59′44″ сх. д.H G O
Водойма р. Тлумачик, п. Хруст, п. Бжезіна.
Назва мешканців тлумача́нин
тлумача́нка
тлумача́ни
День міста 24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Івано-Франківськ
До станції 25,8 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 25,8 км
До Києва
 - залізницею 741 км
 - автошляхами 551 км
Міська влада
Адреса 78000, Івано-Франківська обл., Тлумацький р-н, м. Тлумач, вул. Макуха, 2
Вебсторінка Тлумацька міська рада
Міський голова Петрук Ігор Андрійович

CMNS: Тлумач у Вікісховищі

Карта
Тлумач. Карта розташування: Україна
Тлумач
Тлумач
Тлумач. Карта розташування: Івано-Франківська область
Тлумач
Тлумач

Тлу́мач (Товмач — автентична українська назва, яку в Галичині використовували до 1939 р.) — місто в Івано-Франківській області.

Розташований на березі однойменної річки, за 25 км від обласного центру та залізничної станції Івано-Франківськ. Через місто проходить автодорога Р20 (Снятин — Тязів).

Географія[ред. | ред. код]

У західній частині міста потік Хруст впадає у річку Тлумач, а у північно-східній частині — потік Бжезіна.

Історія[ред. | ред. код]

Під час археологічних розкопок, проведених на околиці міста в 1930-х роках, польські археологи та історики виявили поховання бронзової доби.

Місто Товмач, ймовірно, виникло у XII ст. За легендою, за князювання Ярослава Осмомисла недалеко від Дністра, поблизу важливих торгових шляхів, що йшли з Галича на схід, було засновано поселенця товмачів. Тут нібито жили княжі люди, які несли митну службу, оформляли торговельні справи княжого двору, були перекладачами під час переговорів з представниками іноземних держав. Звідси нібито й назва поселення Товмач (польською мовою — Тлумач).[джерело?]

Перша письмова згадка про Товмач належить до 1213 р. (Галицько-Волинський літопис): «Тоді ж велика княгиня Романова прийняла монаший чин. А потім прийшла рать під город (Галич), — Коломан і ляхи. І великий бій був на Кривавім броді, і впав на них сніг, [і] вони, [угри й ляхи], не могли стояти, — пішли вони за [город] Рогожину, пішли на Мстислава і прогнали його із землі [Галицької]. Мстислав тоді сказав Данилові: „Вийди з города“. І Данило вийшов [із Галича] з Дмитром тисяцьким, і з [воєводою] Глібом Зеремійовичем, і з [воєводою] Мирославом. Вийшли вони з города, і [коли] були навпроти [города] Толмача, догнав їх невірний [боярин] Вітович Володислав. Вони, повернувши на нього, прогнали його і коня від нього одібрали… Того ж дня билися вони весь день аж до ночі і тої ночі вернулися»[2].

Період Польського королівства та Речі Посполитої[ред. | ред. код]

1370 р. — Тлумачем володіла родина феодала-русина Миколи Коритка, в 1396 році всі землі його околиць король Владислав ІІ Ягайло передав Владиславу Опольському.

Наприкінці XIV—XV ст.ст. у Тлумачі розвивалися ремесла. Серед жителів з'явилися ковалі, сідлярі, цирульники, муляри. Міщани займалися також землеробством.

На початку червня 1440 року князь Свидригайло видав у місті грамоту, в якій називав себе supremus dux Lithvaniae (великим князем литовським). Правдоподібно, що вона була наслідком його перемовин з «галицькими панами», в яких він шукав підтримки.[3]

Проте варто наголосити, згідно титулу "Великий князь Литовський і Руський" він не міг претендувати, на Галицькі землі оскільки, ще з 1253 р. носили інший державницький, династійний та спадковий титул. Тому в часи Польської корони та Речі Посполитої Галицькі землі будуть іменуватись Короліством Руським (Галицьким), а згодом Галицьким доменом, в той час коли землі сучасної центральної України малити назву Велике князівство Руське, а правителі мали титул великий князь Руський. Королі Речі Посполитої окрім титулу Господар Русі (Галицькі землі) мали також титул Великий князь Руський (для земель центральної України).

У 1448 році Тлумач одержав магдебурзьке право - 2е є ключовою датою в розвитку міста.

1511 — король дарував Товмачу право щорічного й щотижневого ярмарку. Ярмарок, який місцеві називають базар проходить кожної середи та суботи.

До 1530 року королівським містом Тлумачем управляв шляхтич Ян Кола.[4]

За люстрацією королівських маєтків, яка тривала з 4 грудня 1563 до 21 березня 1564 року, власниками Тлумача були Ян та Миколай Бучацькі-Творовські. Поселення назване селом.[5]

1594 (під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування[6]), 16171618 — Товмач палили татари. Люстрація 1621 року свідчить про занепад економічного життя та значне зменшення населення міста.

У період Хмельниччини (осінь 1648) православні міщани Товмача та селяни навколишніх сіл приєдналися до козацького війська. Полковником обрали міщанина Ярему Поповича. Місто було перетворене на опорний пункт повстанців, які захопили замок і костел у самому місті, замки у селах Палагичі та Живачів, двір шляхтича Яблоновського.

Міщани поляки, русини-латинники та русини-уніати, зробили загони самооборони для захисту від нападів козацько-татарської навали. Керував загонами шляхтич Яблоновський. Місто кілька разів переходило з рук до рук і було зовсім зруйноване. Протягом 2-ї половини XVII ст. місто поступово було відбудоване на кошти шляхти руської та польської національності.

Нерозкритою залишається доля тлумацьких євреїв, але з огляду на масове знищення євреїв козацько-татарськими військами вірогідної їх спіткала жорстока смерть.

В українській історіографії, не розкрите також питання злочинів вчинених козацько-татарськими військами проти мирного населення, зокрема вивезення татарами людей в Крим, збирання ясиру козаками, знищення мирного населення за мовною та релігійною ознакою.

З 1-ї половини XVIII ст. Тлумачем володіли магнати Потоцькі. Вони мали тут два фільварки, сади й парки, 1223 морги землі (у цей же час у розпорядженні 504 міщанських дворів було 1397 моргів орної землі, 1035 моргів сіножатей, 287 моргів лісу). Поруч із заможними міщанами були й такі, що мали лише городи до 1 морга або 250—300 кв. сажнів під будинком і садом, 14 % були зовсім безземельними.

Австрійський період. Королівство Галичини і Лодомерії.[ред. | ред. код]

У XVIII ст. населення Товмача зросло: 1775 року в місті було вже 860 мешканців, а 1786-го — 1014.

1789 — населення міста заплатило державі податків на 1258 флоринів і 59 крейцерів.

На кінець XVIII ст. Тлумач мав вигляд типового феодального містечка з окремими вулицями: Тисменицькою, Палагицькою, Войтівською та кількома меншими вуличками. Працювали 2 школи, будинок убогих (лікарня).

З річного доходу Тлумацького ключа за 1807 рік, який становив 108,5 тис. злотих, 88,9 тис. злотих давали продукти панщинної праці кріпаків (у грошових одиницях 19231939 рр.). Землевласник продавав зерно, худобу, продукти тваринництва, лісові матеріали тощо.

1810 — Тлумацьке староство (Тлумач, села Надорожна, Долина, Озеряни, Грушка, Бортники тощо) перейшли до графів Дідушицьких, які володіли ним до 1850-х років. Його було сформовано після поразки повстанців Галичини обох Галіції та реставрації Королівства Галичини і Лодомерії згідно указу Франца ІІ.

На графських полях тоді вирощували картоплю: її збирання вимагало одночасно великої кількості робочих рук, тому зросла потреба у праці за вільним наймом. У 3-х фільварках Тлумацького ключа, при яких було лише 477 господарств, 1833 року на збиранні картоплі працювали 1016 наймитів.

  • Промислова революція в Тлумачі

1838 — граф Генрик Дідушицкі збудував у Товмачі цукровий завод. У 1843 році тут працювала парова машина, діяли столярно-теслярські майстерні, цегельні тощо. В сезон цукроваріння на заводі працювало до 800 осіб, а річний оборот підприємства сягав 2,5 млн злотих (у грошових одиницях 1923—1939 рр.).

1844 в усій Галичині переробляли 550 тис. центнерів цукрових буряків, з них 510 тис. цнт — у Товмачі. Але вихід цукру на той час становив лише 5 %. Тому в одному з найкращих років, 1844-му, Товмацька цукроварня виробила лише 30 тис. цнт цукру.

Лютий 1846 — під впливом подій на заході Галичини (шляхетське повстання у Кракові і відповідь на нього — антишляхетське повстання польських селян) сталися заворушення робітників Товмацького цукрового заводу, де вели антицісарську агітацію емісари шляхетських повстанців. Наслідком подій були арешт і ув'язнення австрійською владою як польських агітаторів, так і декого з місцевих робітників. На завод для наведення порядку ввели військовий загін.

Навесні 1846 в Товмачі та його околицях діяли групи польських повстанців. Місцева влада змушена була посилити військовий гарнізон і провести арешти серед повстанських симпатиків. У числі 13 в'язнів опинилися місцеві організатори шляхетської змови — Фелікс Томчинський, Згурський і Пужанський.

1850-ті роки — на базі Товмацької цукроварні створили акціонерне товариство, яке провело реконструкцію підприємства, завдяки чому його потужність зросла до 43-70 тис. цнт рафінованого цукру на рік. У той період завод досягнув найбільшої продуктивності і став одним із найпотужніших цукрових підприємств у Європі. Він проіснував до 1882, відтак був закритий через нерентабельність.

У 2-й половині XX століття Товмач — переважно єврейське містечко: 1756 євреїв (43 % від загального числа) 1888 року, 2097 (39 %) — 1900 і 2082 (36 %) — 1910.

1907 року Макух Іван відкрив адвокатську контору в Товмачі, очолив повітовий виборчий комітет.

1914—1918 роки, перша світова війна[ред. | ред. код]

У роки Першої світової війни місто дуже потерпіло. Протягом лютого-червня 1915 року в околицях міста точилися вперті бої між російськими та австро-угорськими військами. Товмач неодноразово переходив з рук у руки.

У лютому 1917 місто знову зайняли російські війська, але невдовзі змушені були відступити.

Внаслідок воєнних дій Товмач був зруйнований, залишилися лише окремі кам'яниці. Занепали промисловість, транспорт, торгівля.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[7]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]

1 листопада в місті і повіті Товмач було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[8] 20 грудня 1919 року у Відні Євген Петрушевич скликав засідання Уряду ЗУНР в , якому оголосив про розрив Акту Злуки і відновлення самостійності Західноукраїнської Народної Республіки.

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

У Другій Польській Республіці Товмач був повітовим містом і водночас ґміною.

1921 — населення міста становило близько 5000 осіб, що складалося переважно з поляків, євреїв (2012 осіб) і вірменів.

Макух Іван разом з однодумцями відновлював зруйновані війною читальні, за його сприяння в Тлумачі 1928 року було відкрито бурсу.

У місті працювали 6 приватних лікарів і аптека. Діяли 7-класні чоловіча та жіноча українські школи, початкова українська школа, польська державна гімназія та польська приватна жіноча семінарія.

У 1930-х роках на 10 тисяч населення виходили три часописи, діяли 28 єврейських, 18 польських і 12 українських товариств (зокрема, «Просвіта» і «Каменяр»). Працювали три читальні, діяли синагога, костел і церква. Існували 4 футбольні команди, зокрема, українська — «Пробій»[9].

Друга світова війна[ред. | ред. код]

23-24 вересня 1939, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа СРСР анексував територію Галичини, зокрема й Товмач. Місто стало районним центром у складі Станіславської1962 Івано-Франківська) області УРСР.

Під час німецької окупації загинула більшість місцевих євреїв. Поляки, українці-латинники та католики вірмени після 1945 буди депортовані до Польщі. Більшість із них оселилися в Нижній Сілезії, де вони створили Асоціацію жителів Тлумача (Вроцлав).

Після повернення радянських окупантів у Тлумачі розмістили гарнізон енкаведистів, які ув'язнювали і катували цвіт українського народу.[10] 20 грудня 1944 року сотня УПА «Змії» разом з курінним «Шрамом» і сотенним «Чорнотою» успішно провели блискучу військову операцію та звільнили 45 українських в'язнів. В тому бою було вбито близько 60 більшевикiв, знищено будинок міліції і в'язницю[11].

Тлумач після 1991 року[ред. | ред. код]

Після проголошення незалежності УРСР, Тлумач залишається районним центром аж до часу проведення децентралізації, коли його було перетворено в центр Тлумацької територіальної громади. З 1990-х років Тлумач пережив типові для всієї території Галичини і України події. Населення Тлумача брало активну участь в діяльності Галицької асамблеї, яка ставила за мету вихід трьох областей (Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської) з складу УРСР, проте було прийнято рішення залишитись в складі УРСР та спробувати побудувати спільну державу з іншими частинами України.

Тлумацькі жителі брали участь в політичному житті України. Зокрема в Помаранчевій "Революції" та Революції Гідності.

Розвиток Тлумача в умовах незалежності України зупинився та почав регрес. Населення масово почало виїзджати закордон та в великі міста, закрились більшість заводів, які були відкриті в часи Речі Посполитої, Австрії, Польщі та СРСР. За часи незалежності в Тлумачі не було відкрито жодного підприємства.

Економіка[ред. | ред. код]

Економіка міста — аграрна. Загалом її можна охарактеризувати як слаборозвинену.

Промисловість представлена маслозаводом. Сфера послуг — освітою, медициною, роздрібною торгівлею, транспортом, зв'язком, комунальним господарством.

В місті діють відділення 7 банків: «Ощадбанк», «Приватбанк», «Райффайзен Банк Аваль».

Спорт і культура[ред. | ред. код]

  • Кімната-музей Марійки Підгірянки;
  • Музей етнографії та побуту району;
  • Стадіон;
  • Раніше існував ФК "Придністров'я", який грав в Лізі Чемпіонів, Івано-Франківської області.
  • Народна аматорська кіностудія «Підгір'я»;[12]

Освіта[ред. | ред. код]

У місті діють 4 освітні заклади: Ліцей № 1 (вул. Івана Макуха, 11), ліцей № 2 (вул. Грушевського, 23), школа-інтернат, Коледж Львівського Національного Аграрного Університету (вул. Винниченка, 6), а також два дитячих садки: «Сонечко» (вул. Шевченка 18) та «Дюймовочка» (вул. Івана Сапіжака, 2).

Релігія[ред. | ред. код]

  • Храм УГКЦ "Царя Христа", вулиця Шевченка 11, настоятель о.Петро Дутчак.

При церквi дiють спiльноти Матері в молитві, апостольство молитви, вівтарна дружина та марiйська дружина.

  • Храм УГКЦ "Пресвятої Тройци", настоятель о.Петро Дутчак.
  • Церква ПЦУ "Преображення Господнього", з 1991 по 2018, входила в структуру УАПЦ, після Об'єднавчого Собору увійшли в структуру ПЦУ, настоятель о.Василь Стадник
  • Костел Римсько-Католицької Церкви в Україні "Святої Анни", парафія заснована 1386 року, в 1876 році збудовано костел, в стилі неоготики, в 1939 році зруйнований після окупації Галичини радянським окупаційним режимом,на його залишках побудовано кінотеатр "Ювілейний", з 1990-х велась полеміка про відновлення костелу у 2014 канонічна візитація єп.Леон Малий, у 2015 відновив діяльність у приміщенні кінотеатру, архієпископ Львівський та всієї України Мечислав Мокшинські освятив храм.

Настоятель парох Артур Зауха. Планується повністю відновити, фундатором виступає місцевий меценат п.Богдан Станіславський.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

Проживали, працювали, навчались[ред. | ред. код]

Старости[ред. | ред. код]

.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Галицько-Волинський літопис (переклад Л.Махновця)
  3. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 230.
  4. F.Kiryk. Kola (Koło) Jan z Dalejowa h. Junosza (zm. 1543) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1967. — tom ХІІІ/2, zeszyt 57. — S. 285—286. (пол.)
  5. Witalij Michałpwski. Egzekucja dóbr rodziny Buczackich — Jazłowieckich — Tworowskich na Podolu w 1564 roku.— S. 394. (пол.)
  6. Сергій Леп'явко. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994.— 560 с.— С. 61. ISBN 5-203-01639-9
  7. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  8. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
  9. Ірина та Наталя Федоляк. Сонний Тлумач славного Товмача // Збруч, 30.08.2013
  10. Через аварійний стан будинку прикарпатські пошуковці не мають змоги дослідити колишню в’язницю НКВД ФОТО
  11. Полковник УПА «Блакитний»: постать і чин
  12. Тлумацька народна аматорська кіностудія «Підгір’я» представила свої творчі доробки за рік « Новини « Івано-Франківська ОДТРК “КАРПАТИ”. Процитовано 6 лютого 2016. 
  13. Сайт ЛНМУ
  14. Повідомлення ТРК «Вежа»[недоступне посилання з липня 2019]
  15. У ТЛУМАЧІ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ БІЙЦЮ, ЩО ЗАГИНУВ У АТО
  16. Олег Павлишин. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ). Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 24 лютого 2015. 
  17. Олег Павлишин. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ). Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 24 лютого 2015. 
  18. Блаженний Священномученик Миколай Чарнецький
  19. У Тлумачі відкрили меморіальну дошку Дмитру Ломею
  20. Szafrancowie (01) [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  21. а б Zborowscy (01) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  22. а б Potoccy (01) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  23. Potoccy (02) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]