Тлумач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тлумач
Tlumach gerb.png Tlumach prapor.png
Герб Тлумача Прапор Тлумача
Тлумач
Тлумач на мапі України
Тлумач на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область (Галичина)
Район Тлумацький район
Рада Тлумацька міська рада
Код КОАТУУ 2625610100
Засноване 1213
Магдебурзьке право 1448
Статус міста з 1939 року
Населення 8841 (01.01.2011)[1]
Площа 19,57 км²
Густота населення 451,8 осіб/км²
Поштові індекси 78000—78004
Телефонний код +380-3479
Координати 48°51′10″ пн. ш. 24°59′44″ сх. д. / 48.85278° пн. ш. 24.99556° сх. д. / 48.85278; 24.99556Координати: 48°51′10″ пн. ш. 24°59′44″ сх. д. / 48.85278° пн. ш. 24.99556° сх. д. / 48.85278; 24.99556
Водойма р. Тлумачик
День міста 24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Івано-Франківськ
До станції 25,8 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 25,8 км
До Києва
 - залізницею 741 км
 - автошляхами 551 км
Міська влада
Адреса 78000, Івано-Франківська обл., Тлумацький р-н, м. Тлумач, вул. Макуха, 2
Веб-сторінка Тлумацька міськрада
Міський голова Корженьовський В. М.

Commons-logo.svg Тлумач у Вікісховищі

Тлу́мач (Товмач — автентична українська назва, яку в Галичині використовували до 1939 р.) — районний центр Івано-Франківської області, місто районного підпорядкування, місце розташування Тлумацької районної ради.

Розташований на березі однойменної річки, за 25 км від обласного центру та залізничної станції Івано-Франківськ. Через місто проходить автодорога Р20 (Снятин — Тязів).

Історія[ред.ред. код]

Під час археологічних розкопок, проведених на околиці міста в 1930-х роках, виявили поховання бронзової доби.

Місто Товмач, ймовірно, виникло у XII ст. За легендою, за князювання Ярослава Осмомисла недалеко від Дністра, поблизу важливих торгових шляхів, що йшли з Галича на схід, було засновано поселенця товмачів. Тут нібито жили княжі люди, які несли митну службу, оформляли торговельні справи княжого двору, були перекладачами під час переговорів з представниками іноземних держав. Звідси нібито й назва поселення Товмач (польською мовою — Тлумач).

Перша письмова згадка про Товмач належить до 1213 р. (Галицько-Волинський літопис): «Тоді ж велика княгиня Романова прийняла монаший чин. А потім прийшла рать під город (Галич), — Коломан і ляхи. І великий бій був на Кривавім броді, і впав на них сніг, [і] вони, [угри й ляхи], не могли стояти, — пішли вони за [город] Рогожину, пішли на Мстислава і прогнали його із землі [Галицької]. Мстислав тоді сказав Данилові: „Вийди з города“. І Данило вийшов [із Галича] з Дмитром тисяцьким, і з [воєводою] Глібом Зеремійовичем, і з [воєводою] Мирославом. Вийшли вони з города, і [коли] були навпроти [города] Толмача, догнав їх невірний [боярин] Вітович Володислав. Вони, повернувши на нього, прогнали його і коня від нього одібрали… Того ж дня билися вони весь день аж до ночі і тої ночі вернулися»[2].

Польський період[ред.ред. код]

1370 р. — Тлумачем володіла родина великого[Джерело?] феодала-русина Миколи Коритка, в 1396 році всі землі його околиць король передав Владиславу Опольському.

Наприкінці XIV—XV ст.ст. у Тлумачі розвивалися ремесла. Серед жителів з'явилися ковалі, сідлярі, цирульники, муляри. Міщани займалися також землеробством.

На початку червня 1440 року князь Свидригайло видав у місті грамоту, в якій називав себе supremus dux Lithvaniae (великим князем литовським). Правдоподібно, що вона була наслідком його перемовин з «галицькими панами», в яких він шукав підтримки.[3]

У 1448 році Тлумач одержав магдебурзьке право.

1511 — король дарував Товмачу право щорічного й щотижневого ярмарку. До 1530 року королівським містом Тлумачем управляв шляхтич Ян Кола.[4]

За люстрацією королівських маєтків, яка тривала з 4 грудня 1563 до 21 березня 1564 року, власниками Тлумача були Ян та Миколай Бучацькі-Творовські. Поселення назване селом.[5]

1594 (під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування[6]), 16171618 — Товмач палили татари. Люстрація 1621 року свідчить про занепад економічного життя та значне зменшення населення міста.

У період Хмельниччини (осінь 1648) православні міщани Товмача та селяни навколишніх сіл приєдналися до козацького війська. Полковником обрали міщанина Ярему Поповича. Місто було перетворене на опорний пункт повстанців, які захопили замок і костел у самому місті, замки у селах Палагичі та Живачів, двір шляхтича Яблоновського. Місто кілька разів переходило з рук до рук і було зовсім зруйноване.

Протягом 2-ї половини XVII ст. місто поступово було відбудоване.

З 1-ї половини XVIII ст. Тлумачем володіли магнати Потоцькі. Вони мали тут два фільварки, сади й парки, 1223 морги землі (у цей же час у розпорядженні 504 міщанських дворів було 1397 моргів орної землі, 1035 моргів сіножатей, 287 моргів лісу). Поруч із заможними міщанами були й такі, що мали лише городи до 1 морга або 250—300 кв. сажнів під будинком і садом, 14 % були зовсім безземельними.

Австрійський період[ред.ред. код]

У XVIII ст. населення Товмача зросло: 1775 року в місті було вже 860 мешканців, а 1786-го — 1014.

1789 — населення міста заплатило державі податків на 1258 флоринів і 59 крейцерів.

На кінець XVIII ст. Тлумач мав вигляд типового феодального містечка з окремими вулицями: Тисменицькою, Палагицькою, Войтівською та кількома меншими вуличками. Працювали 2 школи, будинок убогих (лікарня).

З річного доходу Тлумацького ключа за 1807 рік, який становив 108,5 тис. злотих, 88,9 тис. злотих давали продукти панщинної праці кріпаків (у грошових одиницях 19231939 рр.). Землевласник продавав зерно, худобу, продукти тваринництва, лісові матеріали тощо.

1810 — Тлумацьке староство (Тлумач, села Надорожна, Долина, Озеряни, Грушка, Бортники тощо) перейшли до графів Дідушицьких, які володіли ним до 1850-х років.

На графських полях тоді вирощували картоплю: її збирання вимагало одночасно великої кількості робочих рук, тому зросла потреба у праці за вільним наймом. У 3-х фільварках Тлумацького ключа, при яких було лише 477 господарств, 1833 року на збиранні картоплі працювали 1016 наймитів.

1838 — граф Генрик Дідушицкі збудував у Товмачі цукровий завод. У 1843 році тут працювала парова машина, діяли столярно-теслярські майстерні, цегельні тощо. В сезон цукроваріння на заводі працювало до 800 осіб, а річний оборот підприємства сягав 2,5 млн злотих (у грошових одиницях 1923–1939 рр.).

1844 в усій Галичині переробляли 550 тис. центнерів цукрових буряків, з них 510 тис. цнт — у Товмачі. Але вихід цукру на той час становив лише 5%. Тому в одному з найкращих років, 1844-му, Товмацька цукроварня виробила лише 30 тис. цнт цукру.

Лютий 1846 — під впливом подій у Західній Галичині (шляхетське повстання у Кракові і відповідь на нього — антишляхетське повстання польських селян) сталися заворушення робітників Товмацького цукрового заводу, де вели антицісарську агітацію емісари шляхетських повстанців. Наслідком подій були арешт і ув'язнення австрійською владою як польських агітаторів, так і декого з місцевих робітників. На завод для наведення порядку ввели військовий загін.

Навесні 1846 в Товмачі та його околицях діяли групи польських повстанців. Місцева влада змушена була посилити військовий гарнізон і провести арешти серед повстанських симпатиків. У числі 13 в'язнів опинилися місцеві організатори шляхетської змови — Фелікс Томчинський, Згурський і Пужанський.

Після селянської реформи 1848 року пожвавився економічний розвиток Товмача.

1850-ті роки — на базі Товмацької цукроварні створили акціонерне товариство, яке провело реконструкцію підприємства, завдяки чому його потужність зросла до 43-70 тис. цнт рафінованого цукру на рік. У той період завод досягнув найбільшої продуктивності і став одним із найпотужніших цукрових підприємств у Європі. Він проіснував до 1882, відтак був закритий через нерентабельність.

У 2-й половині XX століття Товмач — переважно єврейське містечко: 1756 євреїв (43% від загального числа) 1888 року, 2097 (39%) — 1900 і 2082 (36%) — 1910.

1907 року Макух Іван відкрив адвокатську контору в Товмачі, очолив повітовий виборчий комітет.


1914–1918 роки, перша світова війна[ред.ред. код]

У роки Першої світової війни місто дуже потерпіло. Протягом лютого-червня 1915 року в околицях міста точилися вперті бої між російськими та австро-угорськими військами. Товмач неодноразово переходив з рук у руки.

У лютому 1917 місто знову зайняли російські війська, але невдовзі змушені були відступити.

Внаслідок воєнних дій Товмач був зруйнований, залишилися лише окремі кам'яниці. Занепали промисловість, транспорт, торгівля.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[7]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

1 листопада в місті і повіті Товмач було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[8]

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

У Другій Польській Республіці Товмач був повітовим містом і водночас ґміною.

1921 — населення міста становило близько 5000 осіб, що складалося переважно з поляків, євреїв (2012 осіб) і вірменів.

Макух Іван разом з однодумцями відновлював зруйновані війною читальні, за його сприяння в Тлумачі 1928 року було відкрито бурсу.

У місті працювали 6 приватних лікарів і аптека. Діяли 7-класні чоловіча та жіноча українські школи, початкова українська школа, польська державна гімназія та польська приватна жіноча семінарія.

У 1930-х роках на 10 тисяч населення виходили три часописи, діяли 28 єврейських, 18 польських і 12 українських товариств (зокрема, «Просвіта» і «Каменяр»). Працювали три читальні, діяли синагога, костел і церква. Існували 4 футбольні команди, зокрема, українська — «Пробій»[9].

Друга світова війна[ред.ред. код]

23-24 вересня 1939, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа СРСР анексував територію Галичини, зокрема й Товмач. Місто стало районним центром у складі Станіславської1962 Івано-Франківська) області УРСР.

Під час німецької окупації загинула більшість місцевих євреїв. Поляки і полонізовані вірмени після 1945 виїхали до Польщі. Більшість із них оселилися в Нижній Сілезії, де вони створили Асоціацію жителів Тлумача (Вроцлав).

Після повернення радянських окупантів у Тлумачі розмістили гарнізон енкаведистів, які ув’язнювали і катували цвіт українського народу. 20 грудня 1944 року полковник УПА «Блакитний» разом з курінним «Шрамом» і сотенним «Чорнотою» успішно провели блискучу військову операцію та звільнили 45 українських в’язнів. В тому бою було вбито близько 60 большевикiв, знищено будинок міліції і в’язницю[10].

Економіка[ред.ред. код]

Економіка міста — аграрна. Загалом її можна охарактеризувати як слаборозвинену.

Промисловість представлена маслозаводом. Сфера послуг — освітою, медициною, роздрібною торгівлею, транспортом, зв'язком, комунальним господарством.

В місті діють відділення 7 банків: «Ощадбанк», «Приватбанк», «Райффайзен Банк Аваль», «Правексбанк», «Київська Русь», «Плюс Банк», «Надра».

Спорт і культура[ред.ред. код]

  • Кімната-музей Марійки Підгірянки;
  • Музей етнографії та побуту району;
  • Стадіон;
  • Народна аматорська кіностудія "Підгір'я";[11]

Освіта[ред.ред. код]

У місті діють 4 освітні заклади: загальноосвітня середня школа I–III ступенів (вул. Івана Макуха, 11), гімназія (вул. Грушевського, 23), школа-інтернат (вул. Грушевського, 12), сільськогосподарський технікум (вул. Винниченка, 6), а також два дитячих садки: «Сонечко» (вул. Шевченка 18) та «Дюймовочка» (вул. Берегового, 2).

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

  • Тит Блонський — український письменник, поет, драматург, громадський діяч.
  • Генрик Дідушицький — дідич, підприємець.
  • Луцик Дмитро Павлович (1913–2004) — уродженець міста, доктор медичних наук, професор Львівського медичного інституту[12].
  • Володимир Рій — чемпіон світу та Європи з футзалу серед людей з вадами слуху[13].
  • Роман Романишин — уродженець міста, український митець (графік, живописець, скульптор).
  • Шептекіта Валерій Іванович — радянський і український актор театру і кіно. Народний артист України (2000).
  • Козак Віталій Михайлович — сержант ЗСУ, учасник російсько-української війни 2014–2015, загинув під Авдіївкою[14]

Проживали, працювали, навчались[ред.ред. код]

Тлумацькі старости[ред.ред. код]

.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року. — К.: Державний комітет статистики України, 2011 (doc)
  2. Галицько-Волинський літопис (переклад Л.Махновця)
  3. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 230.
  4. F.Kiryk. Kola (Koło) Jan z Dalejowa h. Junosza (zm. 1543) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1967. — tom ХІІІ/2, zeszyt 57. — S. 285—286. (пол.)
  5. Witalij Michałpwski. Egzekucja dóbr rodziny Buczackich — Jazłowieckich — Tworowskich na Podolu w 1564 roku.— S. 394. (пол.)
  6. Сергій Леп'явко. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994.— 560 с.— С. 61. ISBN 5-203-01639-9
  7. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  8. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  9. Ірина та Наталя Федоляк. Сонний Тлумач славного Товмача // Збруч, 30.08.2013
  10. Полковник УПА «Блакитний»: постать і чин
  11. Тлумацька народна аматорська кіностудія «Підгір’я» представила свої творчі доробки за рік « Новини « Івано-Франківська ОДТРК “КАРПАТИ”. Процитовано 2016-02-06. 
  12. Сайт ЛНМУ
  13. Повідомлення ТРК «Вежа»
  14. У ТЛУМАЧІ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ БІЙЦЮ, ЩО ЗАГИНУВ У АТО
  15. Олег Павлишин. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
  16. Олег Павлишин. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
  17. Блаженний Священномученик Миколай Чарнецький
  18. У Тлумачі відкрили меморіальну дошку Дмитру Ломею
  19. Szafrancowie (01) (пол.)
  20. а б Zborowscy (01) (пол.)
  21. а б Potoccy (01) (пол.)
  22. Potoccy (02) (пол.)

Література[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]