Нижнів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Нижнів
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Тлумацький район
Рада/громада Нижнівська сільська рада
Код КОАТУУ 2625685601
Основні дані
Населення 1991
Площа 18,454 км²
Густота населення 107,89 осіб/км²
Поштовий індекс 78013
Телефонний код +380 03479
Географічні дані
Географічні координати 48°56′42″ пн. ш. 25°05′48″ сх. д. / 48.94500° пн. ш. 25.09667° сх. д. / 48.94500; 25.09667Координати: 48°56′42″ пн. ш. 25°05′48″ сх. д. / 48.94500° пн. ш. 25.09667° сх. д. / 48.94500; 25.09667
Водойми Дністер, Тлумачик
Місцева влада
Адреса ради 78013, Івано-Франківська обл., Тлумацький р-н, с. Нижнів, тел. 6-27-91
Карта
Нижнів is located in Україна
Нижнів
Нижнів
Нижнів is located in Івано-Франківська область
Нижнів
Нижнів

CMNS: Нижнів на Вікісховищі

Ни́жнів — село Тлумацького району Івано-Франківської області. Центр сільської ради. Розташований на правому березі Дністра, де впадає річка Товмачик, за 21 км від районного центру і за 30 км на схід від залізничної станції Івано-Франківськ.

Через Нижнів проходить автодорога Н18 Івано-Франківськ — Бучач — Тернопіль.

Населення — приблизно 2390 осіб.

Нижнівській сільській раді підпорядковані населені пункти:

Природні умови[ред.ред. код]

У районі села починається Дністровський каньйон Івано-Франківської області унікальним відслоненням юрського періоду. Одна з «гір» (горбів; правий берег Дністра) місцевою говіркою називається Ґоявка (в науковій літературі — Гоївка[1]).

Назва[ред.ред. код]

Назва села походить, очевидно, від того, що Нижнів розташований внизу стосовно горбистої поверхні навколишньої місцевості. Тут розлога долина, що під час повеней часто повністю заливається водами Дністра, переходить у вузьке русло-каньйон, видовбаний за сотні тисяч років найбільшою прикарпатською рікою в цементованих пісковинах Подільської височини. Коли Дністер був головним шляхом сполучення в цих місцях, керманичі плавальних засобів населений пункт у тому місці, з якого починається небезпечніше плавання крученим вузьким яром, на відміну від поселень, розміщених вище на берегах ріки, назвали ім'ям, що походить від слів «низ», «нижній».

Географія[ред.ред. код]

Нижнів лежить на висоті 205 метрів над рівнем Чорного моря.

Археологія[ред.ред. код]

Поблизу Нижнева (1,1 км на північ в урочищі Гоївка) розташована археологічна пам'ятка — стоянка часів кінця палеоліту, яку обстежували 1972 року.[1]

Історія[ред.ред. код]

Польський період[ред.ред. код]

Дьйордь (Георг) та Ядвіґа Боїми

4 лютого 1437 року — в записі № 141 «Найдавніших записів галицьких судів 1435—1475 років» «Актів ґродських і земських» фігурує Річ Трибух з Нєснова (тобто Нижнева, лат. Ricz Tribuch de Nyesnow);[2] в записі № 145 фігурує пан Ігнат Кутиський з Нєшнева (очевидно, власник поселення; лат. dominus Ihnath Kutisky de Nyesznow[3] — суддя земський галицький, він же Ihnath de Cuthyscza de Nyesznow et Bratisszow[4]).

Щодо перших письмових згадок про село, то їх можна знайти у Львівському державному історичному архіві. Наступна згадка відноситься до XV століття. В цьому документі говориться, що в 1441 році укладена угода про купівлю-продаж, за якою нижнівський шляхтич Зборислав купив у шляхтича з Петрилова два озера: Бик та Чернилів, заплативши 9 гривень, і таким чином дістав право ловити рибу в цих водоймищах і використовувати їх за власним бажанням.

У другому документі йде мова про те, що в 1474 році розглядалася в галицькому суді справа про вбивство паном Феліюсом із Нижнева' батька пана Петра з Мокросаду. Суд виніс вирок, що винний повинен заплатити синові вбитого двоє коней вартістю 20 гривень, або, якщо розрахунок не буде проведено своєчасно, віддати в заставу село Галешів (сучасне Олешів).

У XV ст. в Нижневі постала римо-католицька парафія.[5]

У 1502—1503 роках село захоплене молдаванами під проводом господаря Штефана ІІІ Чел-Маре.[6] Є згадка, що Штефан, молдавський воєвода, у 1502 році наказав побудувати в Нижневі нову пристань для плавання по Дністру, зруйнувавши перед тим пристань у Коропці. Покуття залишалось під Молдавією до 1505 року[7].

1508 року селу надане магдебурзьке право — Нижнів став містечком, цей статус зберігав до Першої світової війни.

Пізніше дідичем Нижнева був воєвода руський до 1508 року Ян Фредро.

містечко Нижнів на мапі Королівства Галичини та Володимирії в 1777—1782 роках
Стара світлина

Інший документ, молодший від попереднього на 104 роки, повідомляє про наслідки люстрації (ревізії) у Нижневі: 1578 року містечко мало чотирьох власників: Кшиштофа Блюдницького (Блюдницькі, або Блудницькі гербу Топач чи Леліва[8], невідомо, повністю чи частково, були власниками містечка на межі XVI—XVII ст.), Евстахія (Стаха) Копичинського, Скотніцького, Свирчовського. Володіли таким майном:

  • Кшиштоф Блюдницький мав 11 ланів[9], 2 загородники, 2 священики і одного ремісника;
  • Евстахіуш Копичинський (дідич Копичинців, Вікнян[10])  — 7 ланів і одного ремісника; документ засвідчує про існування феодально-кріпосницьких відносин на Прикарпатті.

Дружина Дьйордя Бойма — фундатора родинної ренесансової каплиці-усипальниці Боймів біля Латинської катедри (собору) — Ядвіга, за написом на її портреті там само, була дідичкою Нижнева. Ілько Лемко стверджує, що вона була другою зрадливою дружиною Бойма, донькою королівського урядника Анчевського.[11]

У 1628 році Шимон Копичинський (пом. до 1631) набув запис на Нижневі від Вонсовичевої.[10]

Дідич Александер Копичинський у 1640 році убив свого швагра Яна Маковецького гербу Помян (другого чоловіка сестри Барбари) в його домі. Потім продав маєтності в містечку Нижнів, селах Олешів, Кутище, Братишів, Новосілки, Вікняни та заховався, побоюючись судового процесу. В 1642 році «зізнав» запису доживоття разом з дружиною Ельжбетою (Єлизаветою) Дрогойовською. Убитий козаками у Панівцях (також тоді викрадено всі привілеї).

1647 року власником маєтності в Нижневі був коломийський староста[12] Станіслав «Ревера» Потоцький.[13]

Пйотр — брат Александера, з дружиною — Зоф'єю Броневською мали доньку Барбару, чоловіком якої був Марек Секежинський. Вона як удова в 1693 році продала свою маєтність Нижнів представнику роду Яблоновських.[10]

З XVIII ст. власниками (дідичами) були Станіслав Вінцентій, його нащадки Антоній Барнаба (1732—1799), Людвік (1784—1864), Кароль (1807—1885, з 1834 року) Яблоновські гербу Прус ІІІ.

Австрійський період[ред.ред. код]

1854 року дідичем став Авґуст граф Блюгдорн. У 1861 році дідичем став граф Теодор Лянцкоронський (1823—1891, син Теодора та Юзефи Стадніцької; його дружина — Ружа Росновська з Тартакова[14]), після нього донька Стефанія — дружина Яна Урбанського (документальне підтвердження — до 1930 року).[13]

Об 11.00 26 лютого 1906 р. почалося віче в містечку у справі виборчої реформи (були присутні 10-12 000 осіб із повітів Бучач, Товмач). У президії віча були парох о. О. Левицький, сотрудник о. Коростіль, реферат читав студент Федір Іван Олесницький. Віче відмовило в слові секретарю повітової ради Валевському. Після закінчення віча надійшли близько 600 січовиків із Ляцького з малиновим прапором, який хотів відібрати товмацький повітовий комісар Дуніковський (не дозволили). З цього приводу виступав посол Юліян Романчук у Відні (підтриманий Ернестом Теодором Брайтером, Іґнацієм Дашинським).[15]

Під час першої світової війни містечко зазнало руйнації.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

Після початку наступу польських окупантів по всьому фронту 28 червня 1919 року біля Нижнева розгорнулись жорстокі бої.[16] Командантом військового округу «Нижнів» був Володимир Бемко. Організацією охорони стратегічних мостів через Дністер після утворення ЗУНР керував народний вчитель, поручник армії Австро-Угорщини Андрій Яремчук, командиром охоронного підрозділу був уродженець Монастириська Євген Рибак.[17]

Період польської окупації[ред.ред. код]

До гміни Нижнів крім власне Нижнева входили також села Діброва і Смерклів.

Згідно адміністративної реформи, 1 серпня 1934 містечко стало центром об'єднаної сільської ґміни Нижнів, до якої включили ще 4 сільські гміни.

У 1939 році в Нижневі проживало 4 930 мешканців, з них 3 230 українців-грекокатоликів, 955 українців-римокатоликів, 100 поляків, 650 євреїв і 5 німців[18]

Друга світова, совіти[ред.ред. код]

Після початку німецько-радянської війни угорські війська якийсь час контролювали територію від Станиславова до Бучача[19]. У серпні 1942 року автотранспорт переправляли з берега на берег поромом.[20]

Під час будівництва торгового центру з рестораном упав баштовий кран.

Період Відновлення Незалежності[ред.ред. код]

Повені та паводки[ред.ред. код]

Через розташування в долині Дністра, періодично затоплюється нижня частина села[21].

Релігія[ред.ред. код]

Римо-католицький монастир та костел, Нижнів, до 1905 року

Є 2 церкви (УГКЦ).

Монастирі РКЦ[ред.ред. код]

Історія нижнівських монастирів налічує близько восьми століть. Започаткована у XIIXIII ст, коли на землях Галицького князівства з'являються перші чернечі оселі з центром у Галичі. Чимало монастирів виникало на його відносно віддаленій окрузі. Однією з важливих функцій давньоруських монастирів була оборонна, тому значна кількість поставала на найвигідніших в оборонному значенні місцях — на мисоподібних виступах високих берегів річок, пагорбах, інших важкодоступних місцях. Оточені природними ярами або штучно насипаними валами та ровами такі чернечі осідки входили поряд із укріпленими городищами у планомірну систему оборонно-сторожових пунктів. Багато таких пунктів виникало вздовж Дністра.

В українській історичній літературі нижнівські монастирі не досліджувалися, є дослідження польських вчених. Монастирі Нижнева, які існували тут протягом XII—XIII — першої половини XX ст., до нинішнього дня не збереглися; зокрема, не збереглися римо-католицький монастир (кляштор) оо. паулінів, фундований у січні 1740 року дідичем Станіславом Вінцентієм Яблоновським (воєводою равським[22]), відновлений та консекрований (освячений) 1842 року костел святого Станіслава оо. паулінів[23]

Лютого 1740 року в монастирі з'явились кілька ченців. У березні 1742 року призначили пріора монастиря паулінів. Фундацію монастиря 1764 року затвердив львівський латинський архиєпископ Вацлав Геронім Сєраковський. Відомий львівський сницар Матвій Полейовський у 1770-х роках виготовив новий вівтар для костелу паулінів у Нижневі-над-Дністром (не збережений). 2 лютого 1786 року урядом Австрії монастир був закритий.[22]

1881 року рада згромадження сестер-непорочниць прийняла проект засновниці Марцеліни Даровської, за яким монастир паулінів ставав навчальним закладом для дітей з родин, які постраждали за участь у польському повстанні 1863 року. 24 травня 1881 року в дідича Теодора графа Лянцкоронського було викуплено ґрунт кляштору, 1883 року відкрито школу, каплицю.

Під час Першої світової війни монастир перебував у руках різних армій, був пограбований. 1926 року проведено ремонт. 14 жовтня 1939 року черниці змушено підписали зречення від кляштору, 1 листопада покинули його, літургічні предмети заховали у пивницях та в парафіян (не віднайдені). 16 липня 1941 року монахині повернулись до монастиря (разом з приходом гітлерівців). 1944 року монастир горів, більшість сестер евакуювалися до Шиманува. У серпні 1944 року загинули 2 монахині-непорочниці, в березні 1945 року — 2 монахині-юзефітки; сестру Францішку Косьоровську облили бензином, спалили живцем.[24]

Костел у Нижневі не витримав татарських набігів у 1620—1630-х роках. Під час канонічної візитації львівського латинського архієпископа Яна Скарбека 1721 року на його місці був пам'ятний хрест.[25]

Cимволічна могила воякам УПА

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • символічна могила воякам УПА.

Транспорт[ред.ред. код]

Давніше через містечко проходила одноколійна залізниця Станиславів — Бучач — Гусятин — Ярмолинці — частина Галицької трансверсальної залізниці, будівництво якої розпочалося в 1883 році. До листопада 1884 завершилось на відтинку до Бучача (зокрема, через станції Хриплин, Палагичі[26]). Перший вантажний потяг на лінії Станіслав — Бучач поїхав 1 листопада 1884 р., перший пасажирський — 15 листопада 1884.[27] Залізницю розібрали за наказом нацистів під час їх відступу під час Другої світової війни. У Нижневі була залізнична станція, відстань до залізничного вокзалу Станиславова складала 34 км.[28] З 1817 р. через містечко проходив брукований так званий державний Віденський гостинець Бучач — Озеряни — Монастириська — Нижнів — Станиславів[29][30]..

У наші дні через Нижнів проходить автодорога Н18 Івано-Франківськ — Бучач — Тернопіль — частина південно-східної гілки колишнього державного гостинця Бережани — Монастириськ — Станиславів,[31] який також називали «Тракт Бережанський.»[32] Зберігся автомобільний міст через Дністер, збудований за часів Австро-Угорщини, який зараз має асфальтове покриття (давніше дерев'яне[33]).

Особливості[ред.ред. код]

Місцева говірка[ред.ред. код]

Вживають переважно старші жителі. Назва села — Ніжньїв, Ніжнів; картопля — мандибурка, взуйся — вбуйсє, бур'ян — хопта, вгодована — ґелевата (про корову)… Закінчення дієслів наказової форми — -сє (наприклад, смійсє і т. д.) Замість літературного закінчення -як вживають -єк (наприклад, Вінтонєк… тощо).

Словом вуйно звертаються також до сестри батька.

Прізвиська[ред.ред. код]

Багато мешканців села мають свою «вуличну» кличку. Наприклад, Ґрубий (-а), Джміль, Подолянка, Гнида, Фіст, Фертик, Рафиль, Хрунь, Бас, Капшук, Бомбела та інші.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Яблоновський Станіслав Вінцентій — фундатор костелу в Нижневі

Народилися[ред.ред. код]

Проживали, перебували, працювали[ред.ред. код]

Поховані[ред.ред. код]

Дідичі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Герета І. П. та ін. Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині Кам'яного віку. — К. : Наукова думка, 1981. — С. 39.
  2. Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego… — Lwów, 1887. — Т. XII. — 552 s. — S. 16. (пол.)
  3. Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego… — T. XII. — S. 17.
  4. Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego… — T. XII. — S. 467.
  5. Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława biskupa i Św. Jana Chrzciciela oraz klasztor SS. Niepokalanek (dawniej OO. Paulinów) w Niżniowie… — S. 230.
  6. Kurzej M. Kościoł parafialny p.w. Św. Anny w Tłumaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2006. — Cz. I, tom 14. — S. 425. — ISBN 83-89273-42-X. (пол.)
  7. Молдавсько-польська границя на Покутю до смерти Стефана Великого — Мирон Кордуба (с. 181—183). Чтиво. Процитовано 2016-03-06. 
  8. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — T. 1. — S. 294. (пол.)
  9. Лан = близько 25 гектарів.
  10. а б в Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — T. 11. — 1907. — S. 124. (пол.)
  11. Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011. — С. 36. — ISBN 978-617-629-024-7.
  12. Potoccy (01) (пол.)
  13. а б Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława bikcupa i Św. Jana Chrzciciela oraz klasztor SS. Niepokalanek (dawniej OO. Paulinów) w Niżniowie… — S. 229.
  14. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — t. 13. — S. 340. (пол.)
  15. Ляцьке / Каледоскоп Минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 579—581..
  16. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 202.
  17. Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України. — К. : «Либідь», 1993. — 408 с.: іл. — С. 388—390. — ISBN 5-325-00302-X.
  18. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 93.
  19. Путь через Галицию. (рос.)
  20. Містами й селами Галичини // Краківські вісті. — 1942. — Ч. 183 (630, 19 серп.). — С. 3.
  21. Паводок на Дністрі в липні 2010 року
  22. а б Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 230.
  23. Нижнів у «Словнику ґеоґрафічному Королівства Польського.»
  24. Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 230—231.
  25. Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 231.
  26. Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 158 (мапа-схема). — ISBN 978-617-655-000-6.
  27. Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 63.
  28. Inlender A. Illustrirter Führer auf den k.k. Österr. Staatsbahnen für die Strecken… — Wien : Steyrermühl, ca 1895. — S. 77—78. (нім.)
  29. Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — Zeszyt 3. — S. 21. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
  30. Історія залізниці на Тернопільщині
  31. Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 56.
  32. Stupnicki H. Galicya pod wzgledem topograficzno-geograficzno-historycznym, skreslona przez Hipolita Stupnickiego: Z mapą. — Lwów : Nakładem A. J. Madfesa i H. Bodeka, 1869. — S. 15. (пол.)
  33. принаймні ще наприкінці 1970-х
  34. «Скрябін» — «Руїна» (відео)
  35. Вінтонів Іван Степанович
  36. Blazejowskyj D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944)… — S. 237.
  37. Schematismus… 1843. — С. 16. (лат.)
  38. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 77.
  39. Антон Левицький нар. 1832 пом. 28 квітня 1909
  40. Lewicki K. Chołodecki Białynia Jozef Dominik (1852—1935) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1937. — T. III. — S. 403. Reprint. Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Kraków, 1989. — ISBN 8304032910. (пол.)
  41. Janas E., Kłaczewski W., Kurtyka J., Sochacka A. (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik : Biblioteka Kórniсka, 1998. — 243 s. — S. 58. — ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8.
  42. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1905. — Cz. 1. — t. 8. — S. 113. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.