Герцогство Буковина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Herzogtum Bukowina
Герцогство Буковина
Коронна земля в межах Цислейтанії
Flag galicia to1849.svg
 – 1849-1918
Прапор Герб
Прапор Герб
Bukowina Donaumonarchie.pngБуковина в межах Австро-Угорщини


Столиця Черновиці
Мова(и) німецька (офіційна); рутенська, волоська, ідиш, польська
Релігія православ'я, католицизм, юдаїзм
Площа 10441 км²
Населення 800098 (в 1910 році)
Форма правління Коронний край
Намісник Цісаря

Буковинський крайовий президент

 - перший (1849) Едуард фон Бах
 - останній (1918) Йозеф фон Ецдорф
Представницький орган

Буковинський крайовий сейм

Попередник
Наступник
Flag galicia to1849.svg Королівство Галичини та Володимирії
ЗУНР (Північна Буковина) Flag of Ukraine.svg
Королівство Румунія (Південна Буковина) Flag of Romania.svg
Адміністративний поділ Герцогства Буковина
(станом на 1910 рік)
Історія України
Малий герб України
 
ХронологіяБитви в історіїІсторія культури
Категорія КатегоріяІнші країни

Герцогство Буковина (нім. Herzogtum Bukowina; рум. Ducatul Bucovinei) — коронний край у складі Габсбурзької монархії на території Буковини у 18491918 роках.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Герцогство Буковина займало територію між Карпатами та Серетом, від середньої течії Дністра приблизно до середньої течії Молдови. Знаходилося на сході Австрійської імперії1867 р. Австро-Угорської імперії).

Загальна площа коронного краю становила 10451,56 км².

Історія[ред. | ред. код]

Революція 1848-го року в Австрійській імперії призвела до зміни правового статусу Буковини (австрійської частини) і форми управління нею. Румунські землевласники-бояри всупереч петиціям української більшості краю ініціювали відділення від Галичини. Конституція 4 березня 1848 р. вилучила Буковинський округ з Королівства Галичини і Володимирії, вивела з-під управління Галицької адміністрації, та надала Буковині деяку автономію у вирішенні внутрішніх питань.
2 грудня 1848 року цісарем став Франц Йосиф I, який вже у січні 1849-го надав Буковині статус окремого коронного краю, й утворив Герцогство Буковина у персональній унії з Королем Галичини. 29 вересня 1850 р. цісар затвердив тимчасову конституцію краю. В ній підтверджувалося, що Буковина є окремою коронною землею імперії, що її відносини з монархією регулюються державною конституцією через представництво у Райхсраті, що всі народи Буковини рівноправні, що герцогство отримує свій герб.
Як коронний край Австро-Угорщини герцогство припинило своє існування 6 листопада 1918 року, коли президент Буковини Йозеф фон Ецдорф передав владу в Північній Буковині представнику українців Омеляну Поповичу, а в Південній Буковині представнику румунів Аурелу Ончулу.

Населення[ред. | ред. код]

Територіальний поділ[ред. | ред. код]

Після адміністративної реформи 1850 року Герцогство Буковина поділялося на місто Чернівці і 15 повітів (bezirke)[1]. Після адміністративної реформи 1865—1867 років кількість повітів скорочена до 11. Станом на 1910 рік Герцогство Буковина складалося з:

Влада Герцогства Буковина[ред. | ред. код]

Президент Буковини[ред. | ред. код]

Перший період у краї було «тимчасове управління». 6 березня 1853 року Герцогство Буковина отримало першого крайового Президента — Франца фон Шміка. До 1918 р. у краї змінилося 16 крайових президентів.

Буковинський крайовий Президент (нім. Landespräsident) підпорядковувався безпосередньо віденському урядові. До його компетенції належало політичне управління, релігійні справи, культура, освіта, торгівля, ремесла, забезпечення правопорядку. На посаду крайового Президента призначалися люди різного соціального стану, різної підготовленості, з різними політичними орієнтаціями, винятково з інших коронних земель імперії. Але всіх їх об'єднувало неухильне служіння інтересам Габсбургів.

Крайовий уряд[ред. | ред. код]

Буковинський крайовий уряд (нім. K. k. Bukowiner Landes-Regierung) очолював Буковинський крайовий президент.
Колегіальним органом Крайового уряду була Президія (нім. Präsidium).
Структурними підрозділами Уряду були Департаменти (нім. Departements).
Буковинському крайовому уряду підпорядковувались всі адміністративні органи краю. Сам же Уряд підпорядковувався МВС Австрії.

Місцеві органи влади[ред. | ред. код]

Місцевими органами державної влади були Буковинські повітові управи (нім. K. k. Bukowiner Bezirkshauptmannschaften).

Місцеве самоврядування[ред. | ред. код]

Органами місцевого самоврядування були:

Буковинський крайовий сейм (нім. Bukowiner Landtag).

Чернівецький міський магістрат (нім. Magistrat der k. k. Hauptstadt Czernowitz).

Соціально-економічний розвиток краю[ред. | ред. код]

Культурне життя краю[ред. | ред. код]

Характерні риси австрійського періоду[ред. | ред. код]

В результаті воєнних дій Російської імперії та Габсбурзької монархії проти Османської імперії у 1774 р. Буковину захопили габсбурзькі війська. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р. 1781 року цісар Йосиф II видав патент (указ), яким усі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини було об'єднано в одну єпархію та підпорядковано єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. 12 грудня 1781 року єпископську катедру було перенесено до Чернівців. Протягом 1786—1849 рр. Буковина була у складі Королівства Галичини та Володимирії, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії.

Буковина у складі Австро-Угорської імперії, мапа 1901 р.

Під час революційних подій 1848—1849 рр. населення Буковини брало участь у низці селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. Вибори 1848 року були першими й останніми прямими і загальними виборами на Буковині, обрано послами до райхстагу 5 українців, 2 румуни і 1 німець. У 1848 в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 товариства «Руська Бесіда» у Чернівцях.

Після визнання Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент коронного краю, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Українці увійшли до складу крайового сейму лише з 1890 р. 3 1880-х років на Буковині розпочалося справжнє українське відродження, яке очолили представники народовського напрямку в суспільному русі — Степан Смаль-Стоцький, Омелян Попович, Єротей Пігуляк, Микола Василько.

23 січня 1873 року вийшов імператорський декрет, відповідно до якого було утворено незалежну Буковинську митрополію, а митрополиту Євгенію Гакману було надано титул архієпископа Чернівецького і митрополита Буковини й Далмації. З 1880-х років у єпархії була своя друкарня, розташована в резиденції митрополита. У Чернівцях видавали багато православної релігійно-духовної й богословської літератури: двомовний єпархіальний журнал «Candela» («Світильник»), збірники церковних проповідей, церковні календарі, книги й брошури повчального характеру для мирян.

У 1885 р. почала виходити перша українська газета «Буковина». В цей час українці активно боролися за культурно-національну автономію та поділ краю на українську та румунську частини. З 1875 р. у Чернівцях діяв університет з німецькою мовою викладання. Впродовж тривалого часу у ньому працював видатний український діяч проф. Степан Смаль-Стоцький. На Буковині жили і творили видатні українські письменники Юрій Федькович і Ольга Кобилянська, які описували тяжке становище українського селянства. У зв'язку з несприятливими умовами масовою стала еміграція населення, головним чином до США та Канади. У 1891—1910 рр. з Буковини виїхало близько 50 тис. осіб. У роки першої світової війни буковинські землі зазнали значних руйнувань від воєнних дій і до липня-серпня 1917 р. були окуповані російськими військами. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Буковину було включено до її складу. Влада перейшла до утвореного 25 жовтня 1918 Українського Крайового Комітету, який організував 3 листопада 1918 велике народне віче у Чернівцях, що прийняло рішення про входження Буковини до складу єдиної Української держави. 6 листопада 1918 р. було встановлено українську владу на землях Буковини, населених переважно українцями. Президентом краю було проголошено Омеляна Поповича.

Входження колишнього Герцогства Буковина до складу ЗУНР було підтверджено «Тимчасовим основним законом» від 13 листопада.

Однак вже 12 листопада 1918 р. румунські війська окупували Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28 листопада 1918 р. було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об'єднання Буковини з Королівством Румунія.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]