Власовський Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Власовський Іван Федорович
Власовський Іван Федорович.jpg
Народився 8 серпня 1883(1883-08-08)
с. Вільшанка, зараз смт. Вільшани, Дергачівського району Харківської області
Помер 10 жовтня 1969(1969-10-10) (86 років)
Торонто, Канада
Поховання Торонто
Національність Україна
Діяльність педагог
Alma mater Київська Духовна Академія
Сфера інтересів Церковна історія

Іван Федорович Власовський (8 серпня 1883, с. Вільшанка, зараз смт. Вільшани, Дергачівського району Харківської області — 10 жовтня 1969, м. Торонто, Канада) — український церковний та громадський діяч, член Товариства імені Петра Могили в Луцьку, член комісії з перекладу богослужбових книг, учасник українізації православного церковного життя на Волині 20-30-х рр. Церковний історик.

Біографія[ред. | ред. код]

Іван Федорович Власовський народився 28 серпня 1883 року в сім'ї псаломщика (згодом диякона) Покровської церкви Федора і Марфи у с. Вільшана Харківської губернії.

Навчався в духовній школі та духовній семінарії в Харкові. З 1904-го вчився в Київській Духовній Академії, де завершив навчання написанням наукової праці, відзначеної премією Митрополита Макарія. В 1908 році закінчив Академію, здобувши вищу богословську освіту.

Свою педагогічну діяльність розпочав у вересні 1909 року вчителем приватної школи I розряду в місті Лохвиці на Полтавщині. Пізніше, в 1909—1910 роках працював на посаді вчителя Золотоношівської чоловічої гімназії. З 14 серпня 1914 року переведений на посаду інспектора Конотопської чоловічої гімназії. З 1917 року — директор цього навчального закладу. За Наказом Міністерства народної освіти від 13 вересня 1918 № 146 був призначений директором Луцької державної чоловічої гімназії. На цій посаді, спочатку чоловічої, пізніше коедукаційної[1] гімназії перебував до 1 вересня 1926 року. В 1920—1925 роках Іван Федорович був концесіонером названої гімназії як уже приватної за часів польської влади.

Обіймаючи посаду директора гімназії, він наполегливо почав українізацію навчального закладу (гімназія працювала в Луцьку з 1895 року). Переведення навчання в гімназії на українську мову йшло поступово, оскільки не вистачало підручників та вчителів відповідної кваліфікації. Сам Іван Власовський викладав українську мову, літературу, філософську пропедевтику, друкуючи в різних виданнях статті про Т. Г. Шевченка, П. Куліша, Лесю Українку, М. Коцюбинського, І. Франка, І. Нечуя-Левицького. Луцька Українська гімназія в 20-х роках XX століття стала центром національного культурно-освітнього життя краю.

Іван Власовський вів активне громадське життя, був членом «Просвіти»; часто виступав перед волинянами з лекціями та рефератами. Був організатором Шевченківських урочистостей у Луцьку в 1922—1928 роках. Разом з Арсеном Річинським виступив ініціатором скликання в Луцьку 5-6 червня 1927 року Загально-Волинського Православного з'їзду, який висловився за українізацію православної церкви в Польщі. Видавав церковно-громадський часопис «Рідна церква».

17 жовтня 1933 року в Луцьку представники українських організацій Волині утворили Волинський громадський комітет допомоги голодуючим у Радянській Україні (ВГКДГУ). Очолив комітет сенатор Микола Маслов, заступниками стали інженер Сергій Тимошенко та професор Іван Власовський.

В 1935-38 роки редактор журналу «Церква і народ»; один з організаторів луцької «Просвіти». Не раз був ув'язнений польською владою.

У 1944 році Іван Власовський емігрував спочатку в Прагу, де працював у бібліотеках, збирав джерельні матеріали до найголовнішої праці свого життя «Нарису історії Української Православної Церкви». В 1944—1948 роках перебував в Німеччині, де вів активне просвітницьке життя, став Директором Канцелярії Священного синоду, Директором Богословського інституту. В 1948 Іван Власовський виїхав у Канаду, викладав богословські науки і українську мову в Колегії Св. Андрія Первозваного, редагував журнал «Церква і нарід». У 1948-50-х роках проживав в Торонто, незважаючи на важкі побутові умови, просвітницької діяльності не залишив. Друкував статті в часописах «Українське Православне Слово», «Рідна церква», «В обороні віри». Протягом 1955—1966 років вийшло друком чотиритомне у п'яти книгах його видання «Нарису історії Української Православної Церкви».

10 жовтня 1969 року Іван Власовський помер. Похований на кладовищі «Проспект» в м. Торонто.

Праці[ред. | ред. код]

  • «Канонічні й історичні підстави для автокефалії Української Православної Церкви» (1948),
  • «Нарис історії Української Православної Церкви» (1955-56).
  • Власовський І. Києво-Печерська Лавра та її історичне значення / І. Власовський. — Торонто, 1966. — 42 с.
  • Власовський І. Луцька «Просвіта» / І. Власовський. — Львів, 1928. — 70 с.
  • Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. — репринт. вид. / І. Власовський. — К., 1998. — Т. 1-4.
  • Власовський І. Безбожництво та причини його зросту в сучасному світі / І. Власовський // В обороні віри. — Торонто, 1957. — Ч. ІІІ. — С. 30—61.
  • Власовський І. Берестейська церковна унія 1596 року / І. Власовський // В обороні віри. — Торонто, 1955. — Ч. І. — С. 5—47.
  • Власовський І. Видання журналу УАПЦ «Церква і життя» / І. Власовський // В обороні віри. — Торонто, 1959. — Ч. IV. — С. 57—66.
  • Власовський І. Християнське життя та його характер в Україні XVII століття / І. Власовський // В обороні віри. — Торонто, 1956. — Ч. ІІ. — С. 7—36.

В 1974 році вийшло друком видання Українського православного братства Св. Володимира «І. Власовський. Пропам'ятна книга».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. навчались хлопці та дівчата

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]