Волкова Олена Андріївна
| Волкова Олена Андріївна | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
3 червня 1915 Чугуїв, Зміївський повіт, Харківська губернія, Російська імперія | |||
| Смерть | 8 жовтня 2013 (98 років) | |||
| Москва, Росія | ||||
| Країна |
 Росія | |||
| Діяльність | художниця | |||
| Напрямок | наївне мистецтво | |||
|
| ||||
Олена Андріївна Волкова (3 червня 1915, Чугуїв, Харківська губернія, Російська імперія — 8 жовтня 2013, Москва, Росія) — радянська і російська художниця українського походження, «головна спеціалістка по раю»,[1] що працювала в напрямку наївного мистецтва.
Життєпис[ред. | ред. код]
Олена Андріївна Волкова народилась в містечку Чугуєві, Російська імперія (нині Україна) в скромній сім'ї, неподалік від будинку, де народився Ілля Рєпін. В її родині було 18 дітей. Її батько був рятувальником на річці Сіверський Донець, а мати селянкою. Жили вони на маленькому острові біля річки Сіверський Донець, саме тому вода стала основною темою робіт Волкової. Дитиною вона любила ліпити з річкової глини чашки, блюдця та глечики. У Олени були проблеми з ногами і вона не могла ходити в школу, так що була на домашньому навчанні, читати і писати навчилася самостійно. Вона любила шити, вишивати і співати.
У 1934 році вона почала працювати помічником кіномеханіка на пересувній кіноустановці.[2]
Під час війни була медсестрою[3] та в числі постраждалих, проходила лікування в шпиталі. Чоловік Олени Волкової помер під час Другої Світової війни. Жила в Сибіру, з 1978 — в Москві.[4] Працювала нянею, швачкою.
В 1947 році вона народила сина Валентина, в 1960-х, коли він почав вивчати малювання, вона взяла його фарби і стала малювати картини самостійно, без будь-якої художньої підготовки. Малювала без попередніх начерків по пам'яті або уявні сцени. З 1965 постійно займається живописом. Відчувши, що її знання основ мистецтва недостатні, поступила в Московську академію мистецтв на заочне відділення.
Визначальним для Олени Волкової стало знайомство з харківським художником Василем Єрмиловим,[2] одним з родоначальників українського авангарду. Він першим серед авторитетних професіоналів оцінив творчість художниці, став першим покупцем її творів. В кінці 60-х — початку 70-х років минулого століття картини Волкової здобули популярність в Москві, привернули увагу професора МДУ, мистецтвознавця Михайла Алпатова.[2]
Перша персональна виставка художниці відбулася в 1973 році в Омську, де вона жила кілька років. Пізніше Волкова переїхала в Москву. З 1974 року вона постійно брала участь в обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. Її творчості присвячено багато телепередач, публікацій в пресі. У міжнародних довідниках наївних художників ім'я Олени Волкової стоїть в одному ряду з Анрі Руссо і Ніко Пиросманішвілі.
Сергій Тарабаров з московської галереї наївного мистецтва «Дар» у 2000 році визнав Волкову однією з найбільш цікавих художниць, які працюють в стилі наївного мистецтва в Росії Олена Волкова стала першою художницею, що працює в жанрі наївного мистецтва, кому влаштували персональну виставку в Третьяковській галереї. Останні роки життя Олена Андріївна Волкова жила в Москві разом з сином
Померла Олена Волкова 8 жовтня 2013 року на 99 році життя, похована в Москві на кладовищі «Ракіткі» (33 ділянка.) На її надгробку виведені слова, що часто зустрічаються в її творах «Мир всем!»
Син художниці, Валентин Волков, заснував музей Олени Волкової в Москві на Таганці.[5]
Творчість[ред. | ред. код]
Виставки[ред. | ред. код]
Персональні виставки[ред. | ред. код]
- Виставковий зал Спілки художників. Омськ, 1975
- Будинок художника на Кузнецькому мосту, Москва, 1980;
- ЗНУІ, 1981,
- Музей самодіяльної творчості народів РРФСР (Спасо-Єфімов монастир), Суздаль, 1985;
- Всеросійський музей декоративно-прикладного та народного мистецтва, (на делегатський вул.), Москва, 1988.
- "Риби, птахи і звірі. Живопис Олени Волкової ", Москва. Галерея «Дар»; 1995;
- Музей сучасного мистецтва, Москва, 2001;
- Третьяковська галерея, 2005—2006
В постійній експозиції[ред. | ред. код]
- 1990 — постійна експозиція в галереї наївного мистецтва «Дар».
- Музею Органічної Культури / Музею Традиції «Художники, наївно побачили світ» з 2015;
- «Світ згоди і рівноваги. Сучасна народна культура» Москва, галерея Бєляєво, 2016 року;
- Квіти і фрукти. Балашихинська картинна галерея, 2018;
- «Перша музейна Балашихинський бієнале наївного мистецтва» Балашихинський картинна галерея, 2018.[6]
Колекції[ред. | ред. код]
- «Царицино», Володимиро-Суздальський музей-заповідник
- Музей Органічної Культури / Традиція, Коломна
Виставки[ред. | ред. код]
- «Слава труду», Москва, 1974;
- Самодіяльні митці — Батьківщині !, Москва, 1977;
- Всесоюзна виставка, Москва, 1987;
- Всесоюзна виставка самодіяльних художників. Центральний будинок художника, Москва, 1985.
- Всесоюзна виставка самодіяльних художників (ВДНГ, «Монреальський» павільйон), Москва, 1987.
- Naifs sovietiques, 1988, (Франція)
- Сон Золотий, 1992.
- Наївне мистецтво Росії. Всеросійський будинок народної творчості. (В Сверчковим провулку). Москва, 1993;
- Інсіті-94; «Русский делікатес». Натюрморт у творчості наївних художників. Куратор К. Богемська. Москва. Галерея «ДАР», 1995;
- Проект «Москва-Берлін». Виставка картин наївних художників Німеччини і Росії в залах Всеросійського музею декоративно-прикладного та народного мистецтва (на делегатський вул.), Москва, 1996;
- Мудрість з наївними очима, Кіров, 1997.
- Наївне мистецтво в колекції К. Богемської і А. Турчина. Виставковий зал «Ковчег», Москва, 1998;
- Erste Begegnung …, / Німеччина /, 1999.
- -Russische Naieven … (Голландія), 2000.
- Пушкінські образи … Москва, 1999.
- Райські яблука, 2000;
- І побачив я … 2001.
- Образ світу в наївному мистецтві. Відень-Осло, 2002—2003;
- Фестнаів-2007;
- Фестнаів-2010;
- «Про наївне і вічне на землі», організованої Фондом «Ера» та Громадською фондом наївного мистецтва «Острів Тарабаров». 2011
- Фестнаів-2013;
Визнання[ред. | ред. код]
Ім'я Олени Волкової внесено в англійську й американську енциклопедії наївного мистецтва[7]
В 2011 році на Таганці (Москва) відкрито її персональний музей[8].
Посилання[ред. | ред. код]
- Елена Волкова, Люблю зверей и людей, каталог выставки, 1999[недоступне посилання з грудня 2021]
- Про художницю Олену Волкову розповідає Віталій Пацюков, Відео[недоступне посилання з грудня 2021]
Література[ред. | ред. код]
- World Encyclopedia of Naïve Art, р. 601 Воgетskауа К., Тиrchin А.,
- Die Naïve Kunst Russlands // Erste Веgеgnиng mit der Russische Naive /Katalog/ Миsеит Charlotte Zander (Deutschland), 1999.
- Елена Волкова. Жизнь и творчество Елены Волковой, рассказанные ею самой, М., 1999. Богемская К.
- Самодеятельное изобразительное искусство в кн.: "Самодеятельное художественное творчество. Очерки истории 1960—1990е СПб., 1999
- В. Волков, Рядом и наблюдая// Философия наивности, М., Издательство МГУ, 2001;
- Богемская К. Наивное искусство. Елена Волкова. С-Пб. «Дмитрий Буланин», 2001.
- Е. Волкова, Мир всем. / Каталог выставки в ГТГ/ Статьи Д. Сарабьянова, В. Пацюкова, К. Богемской, В. Волкова, Н. Кухинке, Е. Волковой, М., 2005. Ксения Богемская
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мастер-класс по мотивам творчества Елены Волковой 2019, Калининград — дата и место проведения, программа мероприятия. Культура.РФ (рос.). Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ а б в Умерла наивная художница Елена Волкова. artinvestment.ru (рос.). Архів оригіналу за 10 липня 2014. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Художник Елена Андреевна Волкова. Музей Традиции. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Елена Андреевна Волкова - биография. Artchive. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Они тоже гостили на земле... Волкова Елена Андреевна (1915-2013). nec.m-necropol.ru. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Выставки художницы Елены Волковой. Музей Традиции. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Елена Волкова. SKETCHLINE. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Волкова Елена (E. Volkova) | artnaive.ru. www.artnaive.ru. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 5 грудня 2020.
|
 | Ця стаття недостатньо ілюстрована. |