Вівсюг щетинистий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вівсюг щетинистий
Ілюстрація з книги Flora Danica
Ілюстрація з книги Flora Danica
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Тонконогові (Poaceae)
Підродина: Мітлицевидні (Pooideae)
Триба: Poeae
Підтриба: Aveninae
Рід: Вівсюг (Avena)
Вид: Вівсюг щетинистий
Біноміальна назва
Avena strigosa
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Avena strigosa
EOL logo.svg EOL: 1114093
IPNI: 391799-1
ITIS logo.svg ITIS: 193431
IUCN logo.svg МСОП: 21343100
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 38783

Вівсюг щетинистий, овес щетинистий[1] (Avena strigosa) - вид рослин родини Тонконогові.

Назва[ред. | ред. код]

Родова назва походить від слова avare - бути здоровим, оскільки вівсюговим зерном лікували багато хвороб. В англійській мові називають «похилений овес» (англ. lopsided oat), «щетинистий овес» (англ. bristle oat) чи «чорний овес» (англ. black oat).

Будова[ред. | ред. код]

Невибагливий однорічний польовий бур'ян терофіт, що часто зустрічається серед посівів злакових. Стебло - соломина висотою 0,8-1,5 м., завершена розлогою волоттю.

Поширення та середовище існування[ред. | ред. код]

Зростає по всій Європі, у Західному Сибіру, Криму та на Кавказі.

Практичне використання[ред. | ред. код]

В Англії та Франції його культивують на вересняках та пісках як кормову рослину. У Шотландії і тепер зерно вівсюга іноді використовують в їжу. У скандинавських країнах вживали як дику хлібну рослину для приготування всіляких каш, борошняних киселів, юшок, соусів.

Вирощується в Південній Америці для корму тваринам через його високу поживну цінність і продуктивність.[2]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ekontsh_civicua_org. ekontsh.civicua.org. Процитовано 2018-12-12. 
  2. Black oat (Avena strigosa) | Feedipedia. www.feedipedia.org. Процитовано 2018-12-12. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.93