Вінченцо Вівіані

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вівіані Вінченцо)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вінченцо Вівіані
Народився5 квітня 1622(1622-04-05)[1][2][…]
Флоренція, Італія
Помер22 вересня 1703(1703-09-22)[1][2][…] (81 рік)
Флоренція, Італія
ПохованняСанта-Кроче
Країна Велике герцогство Тосканське
Діяльністьматематик, фізик, астроном, науковець
Галузьматематика[4] і фізика[4]
Alma materПізанський університет[5]
Науковий керівникЕванджеліста Торрічеллі і Галілео Галілей
ВчителіГалілео Галілей і Еванджеліста Торрічеллі
Відомі учніІсаак Барроу
Знання мовіталійська[1][4][6] і латина[4]
ЧленствоЛондонське королівське товариство і Академія делла Круска

Вінченцо Вівіані (італ. Vincenzo Viviani; 5 квітня 1622, Флоренція — 22 вересня 1703) — італійський математик, фізик, член Флорентійської Академії Наук, Паризької академії наук, Лондонського королівського товариства. Учень Галілео Галілея. Відновив 5-ту книгу «Конічних перетинів» Аполлонія, у якій розглядалися питання про максимуми і мінімуми.

Ім'ям Вівіані названо одну з просторових кривих (крива Вівіані), яка є частковим випадком циклоциліндричних кривих (тобто кривих перетину кругового циліндра з кулею, центр якої лежить на поверхні циліндра), коли діаметр кругового циліндра дорівнює радіусу кулі. Вівіані сформулював одну задачу квадратури круга, що приводить до цієї кривої. Низку розв'язків цієї задачі отримали Готфрід Лейбніц, Йоганн Бернуллі, Д.Валліс, Гійом де Лопіталь та інші.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  3. а б в SNAC — 2010.
  4. а б в г Czech National Authority Database
  5. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  6. CONOR.Sl

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Боголюбов А. Н. Вивиани Винченцо // Математики. Механики. Биографический справочник. — К.: Наукова думка, 1983. — 639 с.
  • Храмов Ю. А. Вивиани Винченцо // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 61. — 400 с.