Вікіпедія:Проєкт:Тернопільщина/Зразкова стаття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
  • чорним кольором — те, що повинно бути для всіх сіл
  • сірим кольором — те, що властиве тільки цьому селу
  • жовтим кольором — загальне пояснення до розділу: про що, як, звідки треба писати
  • синім кольором — примітки, додаткові пояснення
  • червоним кольором — небажане, те, чого не повинно бути, те, чого слід уникати

Пе́триків - село

Пе́триків — село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Серет, в центрі району.

21 вересня святкується день села Петриків.

Географія[ред. код]

Розташування[ред. код]

Петриків розташований на Тернопільському плато — частині Подільської височини, на правому березі річки Серет, притоки Дністра на висоті 300 метрів над рівнем моря. У західному напрямку від річки, після розлогої рівнини, рельєф підвищується і місцями сягає 360—365 метрів.

Етнографічно Петриків відноситься до Західного Поділля, історично — до Східної Галичини.

Вулиці, кутки, хутори[ред. код]

  • С. Бандери
  • Вояків УПА
  • Долина
  • Зелена
  • Козацька
  • Є. Коновальця
  • Лесі Українки
  • Миру
  • Молодіжна
  • Подільська
  • Січових Стрільців
  • Сонячна
  • Стефаника
  • В. Стуса
  • Тернопільська
  • Б. Хмельницького
  • Чорновола
  • Шевченка
  • Шептицького

Історія[ред. код]

Перша письмова згадка про Петриків датується у документі продажу[1] від 28 червня 1458 року, де галицький староста Станіслав з місцевості Ходчів біля Сандомира (Польща) продає право опіки над монастирем Крилошанським разом з селами Підгороддя (можливо, село Підгірці у Львівській області) і Благовіщення пану Романові з села Осталівці (можливо, сучасні Остальці). Серед свідків цього документу підписався Павло з Петрикова.

Проте археологічні дослідження свідчать про те, що ще 15 тисяч років тому на території сучасного села жили кроманьйонці. Влітку 1995 року львівський історик Микола Бандрівський під час розкопок відкрив більше 50 поховань 1 тис. років до н. е. Знахідки належать до висоцької культури, яка існувала наприкінці бронзового і на початку залізного віку у межиріччі Збруча і Західного Бугу. Серед знахідок також унікальне поховання, у якому жінка обіймає чоловіка. В могильниках було знайдено велику кількість браслетів, посуду, підвісок, а також бронзову бритву з Північної Італії.

Сучасне село Петриків відоме з архівних документів 1458 року. У 15 столітті село було заселене по одній з центральних вулиць з десятком будинків і з площею в центрі поселення, де нині побудована церква. Першим власником села Петриків з 1469 року був шляхтич Баворовський. Від 1547 власником села стає Ян-Амор Тарновський. Після його смерті Тернопіль і придбані ним околиці залишаються у власноті його роду ще близько 100 років.

Населення[ред. код]

Поширені прізвища[ред. код]

Економіка[ред. код]

Транспорт[ред. код]

Зв'язок[ред. код]

Охорона здоров'я[ред. код]

Освіта[ред. код]

У селі діє загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, у якій працює 20 учителів (9 з яких мають вищу категорію, 1 — «вчитель-методист», 3 — «старший вчитель»), навчається 87 учнів (2008). У школі функціонує 6 навчальних кабінетів, один із них — метаматики — визнано найкращим в районі (вчитель математики Гураш М. В.)

Директорами школи з післявоєнного часу були: Шаповал Марія Микитівна, Сидоренко Ольга Василівна, Лобас Володимир Дасович, Б'ялик Тетяна Антонівна, Яструбецький Григорій Васильович, Приходько Володимир Данилович, Величко Олексій Іванович, Гержан Світлана Михайлівна, Брик Роман Степанович, нині — Чернець Андрій Ігорович.

Релігія[ред. код]

Культура[ред. код]

Мовні особливості[ред. код]

Етнографія[ред. код]

Фольклор[ред. код]

Пам'ятки[ред. код]

У розділі потрібно описати пам’ятки архітектури та пам’ятки природи

У селі на кладовищі є братська могила радянських воїнів. При визволенні села загинуло 100 радянських воїнів, які поховані у братській могилі на сільському кладовищі. На братській могилі встановлена стела з написом[2].

Спорт[ред. код]

Відомі люди[ред. код]

Не можна називати цей розділ "Персоналії", позаяк персоналії дослівно означають "статті про людей"

Ян Малиновський — один із праведників народів світу[3]

Примітки[ред. код]

  1. Центральний державний історичний архів у Львові
  2. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
  3. стаття Е. Бергера про Праведників народів світу на Тернопільщині, поміщена у газеті «Русалка Дністрова» за грудень 1994 року

Література[ред. код]

[[Категорія:Села України]]