Галич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Галич
COA of Halych.svg Flag of Halych.svg
Герб Галича Прапор Галича
Galych-1.jpg
Галич Церква Різдва.jpg
Церква Успіння Пресвятої Богородиці, с.Крилос, Галицький р-н., Івано-Франківської обл. 2.jpg
Галич Пам'ятник Данилу Галицькому.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Рада Галицька міська рада
Засноване
Перша згадка 290
Магдебурзьке право 1367 (655 років)
Населення 6307 (01.01.2020)[1]
 - повне 6307 (01.01.2020)[1]
Площа 24.67 км²
Густота населення 256 осіб/км²
Поштові індекси 77100
Телефонний код +380-3431
Координати 49°08′22″ пн. ш. 24°43′54″ сх. д. / 49.13944° пн. ш. 24.73167° сх. д. / 49.13944; 24.73167Координати: 49°08′22″ пн. ш. 24°43′54″ сх. д. / 49.13944° пн. ш. 24.73167° сх. д. / 49.13944; 24.73167
Водойма Річка Дністер, Луква, Гнила Липа
Назва мешканців галича́нин, галича́нка, галича́ни
День міста Друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Галич
До обл./респ. центру
 - залізницею 29 км
 - автошляхами 25 км
Міська влада
Адреса 77100, Івано-Франківська обл., м. Галич, майдан Різдва, 16
Вебсторінка Галицька міська рада
Міський голова Кантор Олег Михайлович

CMNS: Галич у Вікісховищі

Карта
Галич. Карта розташування: Україна
Галич
Галич
Галич. Карта розташування: Івано-Франківська область
Галич
Галич

Га́лич — місто, засноване на відстані близько 5 км від зруйнованого давнього Галича, столиці Галицько-Волинського князівства, наймогутнішої твердині на південно-західних давньоруських землях.

Перша згадка про місто, яку деякі дослідники вважають міфічною, відноситься до 898 року[уточнити], згідно зі списком угорської хроніки кінця XIII ст., автором якої був анонімний нотаріус короля Бели. Назва міста дала назву регіону Галичина. Найбільшого піднесення Галич досяг за князя Ярослава Осмомисла (11531187), оспіваного в «Слові о полку Ігоревім». 1367 року Галич отримав магдебурзьке право.

Сьогодні Галич — центр Галицької міської громади Івано-Франківської області з населенням близько 6307 осіб. (01.01.2020)[2]

Розташований за 29 км залізницею та 26 км шосейним шляхом на північ від обласного центру м. Івано-Франківська. Через місто пролягає автодорога Н09.

Назва[ред. | ред. код]

Ярослав Пастернак, автор найважливіших наукових та археологічних досліджень Галича, як найімовірнішу виділяв версію про походження назви Галича від грецького слова άλάς (галас) — «сіль». Вперше таку версію висловив австрійський історик кінця XVIII століття Бальтазар Гакет, оскільки, за його дослідженнями, саме тут знаходилося перше відоме в регіоні місце добування солі.[3] Цю думку підтримував німецький географ Й. Еґлі,[4] а також історик Теофіль Коструба, який проводив паралелі з подібними назвами на означення соледобувних центрів як Гальштадт в Австрії й Галле в Німеччині.[5] Я. Пастернак пов'язує появу прив'язку грецького топоніма, похідного від грецького слова «сіль», із проживанням південніше Карпат фракійських племен, що мали тісні контакти з автохтонним населенням Галичини, передусім пов'язані з торгівлею сіллю.[6]

Існує ще принаймні 10 різних версій етимології ойконіма, які вказують на власність або належність:

1. Субстантивований посесив на *-j(ь) від слов'янського антропоніма Галиця.

2. Субстантивований посесив на *-j(ь) від апелятива «галиця» (галка), про що свідчить геральдика міста, основним компонентом якої є зображення галки.

Характеризують особливості міського ландшафту:

3. Похідне від назви гори Галич (за Яном Длугошем)

4. Похідне від слов'янської основи «гала» — «гора».

5. Похідне від литовського «galas» — «кінець, край, область». ЗемГалія, ЛатГалія назви історичних земель в Латвії які заселялись литовцями при освоєнні Латвії з початку 6 століття нашої ери та асиміляції фінно мовних племен(фінномовні гідроніми тобто назви річок вкривають всю територію Латвії, останні з них були Ліви-лівонці які при асиміляції латишами з початку 14століття породили таммські діалекти латвійської мови). Немало балтомовних гідронімів в Галичині та Закарпатті аналогічні давньоПруським, Литовським, та балтомовним на території Білорусії

6. Похідне від гот. hallus — «скелі».

7. Похідне від слов'янського «голъ» — «голий».

8. Похідне від кельтського «hal» — «сіль».

9. Похідне від слов'янського «галява» — «прогалина в лісі» чи польського «halа» — «голе місто».

Указують на етнічну належність:

10. Похідне від етнонімів «гали», «галати».

Герб Галича[ред. | ред. код]

Докладніше: Герб Галича
Герб міста Галич. Геральдична композиція великого герба Галича

Сучасний герб Галича: малий герб Галича підтримують із двох сторін грифон і лев. Грифон — охоронець землі й небес. Лев — символ сили і влади.

Малий герб Галича: орнамент із церкви пророка Іллі та церкви святого Пантелеймона переплетений жовто-блакитною стрічкою символізує належність галицьких земель до всієї Української держави. Вежа магдебурзького права вказує, що місто мало Магдебурзьке право.

Давній герб Галича та Галицької землі з XIV ст.: Чорна Галка, готова до польоту, на білому (срібному) полі з короною на голові.

Географія і клімат[ред. | ред. код]

Гідрографія[ред. | ред. код]

Пішохідний міст через річку Дністер ввечері. 2019 р.

Основний водний об'єкт міста — річка Дністер.

Живлення Дністра — мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і осінні дощові паводки. Льодовий режим нестійкий.

Дністер у Галичі

Глибина русла непостійна, сильно мінлива у створі і вздовж течії. Під час паводку 2008 року рівень річки піднявся на 10 метрів.

Поблизу міста Галич у річку впадають річки Лімниця, Луква, Гнила Липа. Береги Дністра поблизу міста укріплені залізобетонними плитами. На Дністрі в Галичі стоять два мости. Автомобільний міст споруджено у 80-х роках, і старий металевий міст 1900 року, який є однією з архітектурних пам'яток Галича. Також в межах міста по одному мосту через річки Луква і Гнила Липа.

Історія[ред. | ред. код]

Археологічні дослідження[ред. | ред. код]

Археологічні дослідження тут, які проводили Лев Лаврецький під керівництвом Ізидора Шараневича (1882—1884), Александер Чоловський з І. Шараневичем (1890), Й. Пеленський (1909, 1911),[7] також в селах Крилосі, Комарові, Підгородді, Вікторові В. Л. Чачковського з Я. Хмілевським (1925—1932) свідчать, що на цій території людина оселилася ще в добу міді-бронзи. Стародавній Галич був розташований на Крилоській горі, у межиріччі Лукви та Мозолевого потоку аж до Дністра. Вдале географічне розташування міста в поєднанні зі штучним укріпленням полегшувало його захист. Ще й досі збереглися залишки п'яти рядів могутніх земляних валів, що сягають висоти близько 25 м. Тепер тут знаходиться Національний заповідник «Давній Галич», який включає цілий ряд широко відомих пам'яток.

За археологічними дослідженнями, які проводилися під керівництвом Я. Пастернака в 1934-41, 1951-52 і 1955 роках (вчені В. Довженок, В. Гончаров[8]), встановлено, що Галич існував у Х ст. Під час розкопок виявлено розташований на високому пагорбі у селі Крилос (6 км на південь від сучасного Галича) дитинець і ремісничо-торговельний посад, укріплені ровами та валами. Під пагорбом було неукріплене поселення — «підгороддя», заселене ремісниками й торговцями. Під час розкопок дитинця було відкрито залишки фундаментів і стін Успенського собору, збудованого в середині 12 ст. за князя Ярослава Осмомисла, останки якого знайдено в саркофагу під мозаїчною підлогою собору. Собор був оздоблений різьбленим каменем і фресками. Територія на північ від дитинця була зайнята позаміськими боярськими й монастирськими укріпленими садибами. У Галичі і його передмістях відкрито залишки інших 10 білокам'яних храмів на посаді, а в «підгородді» — залишки ювелірних, гончарних, ковальських та інших майстерень, наземних і заглиблених жител, вироби з глини, заліза, кістки, скла.

Найдавніші писемні свідчення[ред. | ред. код]

Перша згадка про Галич датована 290 р. Готський історик Йордан згадував місто у своїй праці «Getica». В праці під 290 роком розповідається про битву біля міста Galtis[9][10].

Галич згадується під 896 роком у творі «Діяння угрів» угорського хроніста Аноніма. Цей твір написаний при дворі угорського короля Бели ІІІ. Описується ласкава зустріч князя угрів Альмоша (Арпада) галицьким князем[11][10][12]:

« ...А на четвертому тижні вождь Альмош зі своїми прийшов в Галицьку землю і тут вибрав собі і своїм місце для відпочинку... Коли все це почув князь Галицької землі, він вийшов назустріч вождю Альмошу босоніж з усіма вельможами і надав в користування вождю Альмошу різні дарунки. Відкривши ворота міста Галича, він запропонував йому гостинність, немов своєму господарю і віддав йому в якості заручника єдиного свого сина разом із синами вельмож свого королівства. Крім цього, він подарував як вождю, так і всім його воїнам десять найкращих скакунів і триста коней з сідлами і вудилами, три тисячі марок срібла і двісті марок золота, а також прекрасний одяг... «

Період Галицького князівства та Руського королівства[ред. | ред. код]

Відомо, що давній Галич був великим економічним і культурним центром Київської Русі. Хоча саме розташування міста — за межами власне Русі.[13] У 1140 році він згадується в Іпатіївському літописі. Князь Ігор Василькович (у хрещенні Іван) після смерті брата Ростислава (у хрещенні Григорія) став князем у Теребовлі, але залишився в Галичі, імовірно, бо тодішній Галич переважав старий Теребовль через краще стратегічне розташування.[14]

Володимирко Володарович після смерті Івана Васильковича в 1141 році об'єднав усі галицькі землі в єдине князівство та переніс столицю до Галича.[14] З 1144 року Галич був столицею Галицького князівства, згодом — Галицько-Волинської держави. Центр-акрополь княжого Галича містився біля теперішнього села Крилоса Галицького району Івано-Франківської області на березі річки Лукви (притока Дністра) на стрімкому скелятому виступі (т. зв. «Криліська гора» між р. Луквою й Мозолевим потоком.[15]). На місці теперішнього міста існував торговельно-ремісничий посад.

1199 року — друге за величиною місто Галицько-Волинського князівства. Значного розквіту досяг у 2-й половині ХІІ ст. за князювання Ярослава Осмомисла та його сина Володимира Ярославовича, згодом (у ХІІІ ст.) — за Романа Мстиславича, а також його сина Данила Романовича. Данило Романович (також король Данило; у радянській історіографії — Данило Галицький), 1238 року остаточно утвердився в цьому краї по поразці угорців на чолі з галицьким боярином Судиславом. У той час у Галичі розвивалися ремесла і торгівля, велося значне цивільне й церковне будівництво. Було складено першу половину Галицько-Волинського літопису.

На початку[16] 1241[17][a] року княжий Галич зруйнували монголо-татари хана Бату.[18] У цей час король Данило заснував нове місто, що згодом перейняло на себе адміністративну роль Галича — Львів.[19] Столицю Галицько-Волинського князівства (Згодом — Руського королівства), ймовірно, було перенесено до Холма, а Галич залишився центром Галицької єпархії[20].

Пізніше бояри зв'язалися з князем Ростиславом Михайловичем, якого вони висунули претендентом на княжіння. 17 серпня 1245 р. під Ярославом відбувся бій, де війська Данила Романовича здобули вирішальну перемогу.

Раніше монголи встановили на захоплених руських землях непомірну данину, а руські князі мусили їхати до них в Золоту Орду по ярлик — гарантію недоторканості. Князь Данило, який мав горду й непоступливу вдачу, також змушений був їхати до хана, який 1250 року послав до нього послів з вимогою віддати Галич. Щоб урятувати місто від руйнації, Данило вирішив скоритися й поїхати по ярлик. Літопис про це пише: «Гірша лиха — честь татарська. Данило Романович, князь великий, що держить землю Руську, Київську, Волинську, Галицьку, стоїть перед ханом навколішки, платить данину…» Але такий вчинок зовсім не свідчить про слабкість князя Данила, а лише про його дипломатичну мудрість. Щоб зберегти ослаблену Русь і місто Галич, він пішов на такий крок, водночас виношуючи плани визволення Русі від загарбників. Данило Галицький веде таємні переговори з Папою Римським Інокентієм IV і пропонує організувати хрестовий похід проти навали, що загрожувала всій Європі. 1253 року понтифік видав соборне послання до християн Європи з закликом виступити проти загарбників. У 1253 року в місті Дорогочині Данило Галицький прийняв королівську корону від папи Інокентія IV. Проте, оголошений похід не відбувся і як результат відносини з курією обірвалися. Місто, згадане ще 1255 р., надалі занепало і втратило своє адміністративне й політичне значення.

Боротьба за галицьку спадищину[ред. | ред. код]

Улітку 1338 року відбувся Другий з'їзд монархів в угорському Вишеграді. Його результатом стала домовленість між королями Польщі Казимиром III та Угорщини Карлом I Робертом, що у випадку відсутності синів у першого права на польський трон переходять сину Карла І Роберта — тоді принцеві Людовику.[21]

За договором 1350 р. між Польщею та Угорщиною, в місті залишався гарнізон угорських військ ще на 30 років.

У липні 1353 року війська волинського князя Любарта здобули місто[22], проте відібрати регіон у поляків Любарту не вдалось.

У 1367 році Галич отримав магдебурзьке право, право на вільну торгівлю.

1370 року місто разом з усією Галичиною перейшло під владу угорського короля Людовіка Великого.

19 листопада 1374 польський князь Владислав Опольчик, призначений намісником Руського королівства видав для міста привілей, яким підтверджував його право на самоврядування[23].

У 1375 році в місті закладено римокатолицьке архієпископство.

У 1378 році в Галичі створено галицьке староство.

У 1387 році під час походу польської королеви Ядвіги, після тривалої облоги було взяте військами корони Польської в союзі з литовсько-руськими князями та остаточно перейшло під польську владу. Угорський палатин Бенедикт, який очолював оборону міста, здав його за умови вільного повернення в Угорщину та збереження своїх маєтностей в Галичині.

Галицькі землі в короні Польській[ред. | ред. код]

У XV ст. центром Галича стає площа Ринок, у центрі якої знаходилась деревяна ратуша та торговельні ряди. Шляха Галицької землі збиралася на сеймики, що відбувалися у приміщенні костелу святої Марії Магдалини. У замку на Галич-Горі засідали гродський і земський суд.

В 1405 році король Владислав II Ягайло надав галицьким міщанам грамоту про дозвіл розширювати межі забудови міста.

У 1413 —1540 рр. тут була резиденція митрополичих намісників. Наприкінці XVI ст. діяла братська школа.[7]

З 1434 року Галич увійшов до створеного Руського воєводства.

16 травня 1440 року король Владислав ІІІ Варненчик своїм привілеєм, виданим у Буді, дозволив, щоби шляхтич-придворний Миколай Парава викупив у руського воєводи Петра Одровонжа Галицьке староство (місто, замок, 11 сіл) з Калуською жупою[24].

Галич відвідували королі Польщі Владислав II Ягайло 1427 р. та Казимир IV Ягелончик у 1448 р.

1474,1498 роки — татарські напади із розграбуванням Галича.

У 1490 році Галицький замок був захоплений повстанськими загонами Мухи.

Улітку 1498 року під час походів молдовського господаря Штефана III він з допомогою османських військ напав на Поділля та Галицьку землю, пограбував та спалив Галич[25].

1502 рік молдавський господар Штефан захопив Галич з Покуттям.

1509 році волоський воєвода Богдан штурмував Галич, але взяти місто у нього не вдалось.

1548 році король Польщі Сигізмунд II Август дає галицьким городянам дозвіл на виробництво горілки, а в 1550 році на збір мита за проїзд через міст на Дністрі.

1550 році відкрито ремісничих цех шевців.

Люстрація 1565 року повідомляє що в Галичі були 22 ремісники.

Період Речі Посполитої[ред. | ред. код]

Після утворення Люблінської унії 1569 року Галич входить до Речі Посполитої.

Розпочинається інтенсивний розвиток об'єднань ремісничих цехів.

— кушніри (1584 р.)

— гончарі (1593 р.)

— кравці (1612 р.)


На 1570 рік у місті працює 2 солеварні та броварня.

За період з 1590 по 1633 рік татари штурмували Галич 29 разів.

1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного командування[26].

У 1609 році в Галичі проживали 63 купці, 40 солеторгівців, 40 пекарів, 12 кушнірів, 10 шевців, 8 гончарів, 7 ковалів, 6 боднарів, а також інші.

У 1612 році у Галичі відкрита лікарня.

З 1616 по 1629 рік у місті проживало від 185 до 200 ремісників.

1628 рік — відбулись міщанські бунти під керівництвом Худіна і Андруха.

1645 рік — придушений заколот міщанина Лесюка проти старости Яна Потоцького в Галичі.

Восени 1649 року у ході повстання Хмельницького, козаки захопили замок в Галичі і зруйнували його.

У 1653 році в Галичі бував король Речі Посполитої Ян Казимир.

У 1658 році галицький староста Андрій Потоцький провів ремонт фортифікаційних споруд міста, пошкоджених під час штурму Галича козаками. Він і заклав металургійний промисел: в Галичі розпочала діяти ливарна піч та кузня.

У другій половині XVII століття в Галичі розгорнувся збройовий промисел.

24 вересня 1676 року Галич і замок повністю зруйнували татарсько-турецькі загони Ібрагіма-Паші. Саме цей напад спричинив втрату обороноздатності Галича, що зумовило переїзд галицьких старост у новозбудовану фортецю Станіславів і зріст ролі нового міста, а для Галича — занепад і втрата ролі важливого і впливового міста.

У 90-х р. XVII ст. в місті виникло церковне братство, а згодом і братська школа.

У середині XVIII ст. було розібрано міські укріплення, засипано рів і розкидано вал. Через припинення набігів татар відпала потреба у сильній фортифікації в місті.

У 1767 році караїми відкрили свій навчальний заклад.

23 липня 1764 року син волинського воєводи Міхала Потоцького Петро не допустив проводження реляційного сеймику в Галичі. 27 липня польські шляхтичі утворили в місті реконфедерацію проти генеральної конфедерації Чарторийських у Варшаві.[27]

Австрійський період[ред. | ред. код]

1772 року після першого поділу Речі Посполитої Галич увійшов до складу коронного краю Галичини та Лодомерії в складі австрійської монархії Габсбургів.

Із приходом австрійців Старостинський замок перейшов у власність держави. Галич був віднесений до категорії муніципальних міст. Деякий час місто залишалося центром повіту. Магістрат, що раніше містився в деревяній ратуші, перенесли у конфісковані будівлі францисканського монастиря.

Галич і замок на початку ХІХ ст.

У 1779 — 1885 роках у місті діяла духовна семінарія.[28] До Першої світової«бастіон» москвофільства.[29]

У 1788 році Галич відвідував імператор Австрії Йосиф II.

У 1796 році розпочали розбирати мури замку.

Після шкільної реформи 1774 року в містечках і селах утворюються так звані тривіальні школи, у яких діти набували трьох найпростіших навичок — читання, письма і лічби. Чоловіча тривіальна школа заснована в 1842 році, а Жіноча тривіальна школа в 1851 році.

У 1856 році Дністром почав ходити пором на линві.

У 1858 році залишки мурів розібрані остаточно.

У 1866 році відкрита Львівсько-Чернівецько-Ясська залізниця й станція Галич. 1897 року введено в дію залізничне сполучення Галич — Острів — Березовиця (закінчувалося на південь від Тернополя).

У 1882 році відкриваються 4-класна чоловіча і 2-класна жіноча школи.

У 1884 році в місті відкривають москвофільський осередок "Товариство Русских Женщин".

У 1886 році москвофіли заснували в Галичі товариство імені М.Качковського, а для матеріальної підтримки своєї ідеології касу взаємодопомоги Надія.

У 1892 році почали діяти 7-класні польські школи (чоловіча та жіноча).

Починаючи з кінця XIX століття у містечку з'являються телеграф, податковий уряд, позичкова каса, приватні нотаріальні та адвокатські контори.

У 1901 році відкрилась читальня Просвіти.

У 1903 році заснована Галицька Січ. Згодом тут сформувались майбутні вояки УГА.

У 1911 році в Галичі відкрились однорічні курси для бажаючих вступити до гімназій - Коломийської чи Станіславівської.

У 1912 році в Галичі відкрився річковий порт із ремонтною майстернею для суден. Вже невдовзі він став великим промисловим і торговим комплексом. По Дністру ходили пасажирські судна Галич і Ревера.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

На початку 1915 року Галич окупували війська Російської імперії. Нова влада закрила читальню Просвіти і товариство Рідної мови.

У червні 1915 року після боїв з російськими військами місто зайняли підрозділи Українських січових стрільців[7] з австрійською армією. Після відступу з Галича російської армії, і повернення австрійської адміністрації зазнали жорстоких переслідувань москвофіли. Понад 127 осіб були заарештовані і відправлені в концтабір Талергоф.

У роки I світової війни в місті більшість будинків згоріли, було зруйновано ратушу та міст через Дністер, майже всі існуючі підприємства.

Як тільки у Львові відбувся Листопадовий зрив (1918 р). в Галичі організували комітет який перебрав у свої руки владу в Галичі. Його осередок захопив ратушу, залізничну станцію, жандармерію і проголосив владу ЗУНР.

Міжвоєнний період. Перебування під владою Польщі[ред. | ред. код]

Улітку 1919 року в місто увійшли польські війська.

З 1919 по 1939 рік Галич входить у міську гміну Галич, Станіславського повіту, Станиславівського воєводства.

У серпні 1920 року під Галичем відбувались бої між поляками і більшовиками в ході Польсько-Радянської війни.

З 1920 року по 1939 рік в Галичі відбувався промисловий переворот, перехід від кустарного ремісничого виробництва до механізованих великих підприємств. Найбільшим і найпотужнішим були завод Стахура та 2 цегельні заводи. На кожному з цих підприємств працювало від 20 до 40 робітників.

Відкриваються в Галичі будівельна контора Кароля Сівецького, тартаки Мойжеса і Маркуса, склад сільськогосподарських продуктів Зерно, яйцебаза фірми "Маркус Вахер і Компанія", склад дерева Михайла Юнгермана, а також три великі приватні пекарні. Усі підприємства працювали до 1939 року. після приходу більшовиків були націоналізовані. Підприємства забезпечували роботою близько 150-200 жителів Галича, а в цілому містечко Галич за сферою виробництва залишалося аграрним.

У 1920-1930-х рр. відбувся інтенсивний розвиток економічних товариств. Наприклад:

— Каса Стефчика (1925 р.)

— кооператив Народний дім (1925 р.)

— Рільницький союз (1927 р.)

— Союз Кооператив (1928 р.)

— господарсько-кредитова спілка Надія (1929 р.)

— Руська аграрна організація (1931 р.) У міжвоєнному часі засновуються багато українських організацій:

У міжвоєнному часі засновуються багато українських організацій:

— Рідна Школа (1927 р.)

— Союз Українок (1927 р.)

— Запорожець (1928 р.)

— Сільський господар (1929 р.)

— Сокіл (1932 р.)

— молодіжне товариство Молодь українська (1935 р.)


У місті активну діяльність також розгорнули і польські організації:

— Товариство ловецьке (1922 р.)

— Товариство школи людової (1922 р.)

— Стрілецький союз (1929 р.)

— Будучина (1929 р.) З 1927 року у місті нелегально діяв комуністичний осередок КПЗУ, який протягом всього часу залишався нечисленним. Його члени здебільшого робітники, які організовували страйки, розповсюджували комуністичні листівки, і чекали на, так зване, звільнення Радянським Союзом.

З 1927 року у місті нелегально діяв комуністичний осередок КПЗУ, який протягом всього часу залишався нечисленним. Його члени здебільшого робітники, які організовували страйки, розповсюджували комуністичні листівки, і чекали на, так зване, звільнення Радянським Союзом.

У 1928 році в місті відкрилася районна молочарня, де виробляли масло, яке експортувалося в Західну Європу. Більшість технологічних процесів у молочарні були механізовані.

У 1929 році в память про замучених в'язнів Талергофа спорудили памятники жертвам Талергофа.

На початку 30-х р. у Галичі виник осередок, а згодом екзекутива ОУН.

У 1930 роках туристи з всіх куточків Польщі приїжджали в Галич для відпочинку на суднах по Дністру.

У 1931 році в місті відкрили електростанцію потужністю 85 кВт.

У 1935-1936 рр. відбувались страйки залізничників та малярів, однак комуністичний рух не мав популярності серед населення і їм не вдалось досягти свої вимог.

З 1 вересня 1938 року відкрили польську приватну торгівельну школу I ступеня.

Через малоземелля і безробіття, визване слабким промисловим розвитком Галича, близько 200 жителів виїхали у іміграцію в Канаду, Бразилію та Аргентину.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Після радянської анексії 17 вересня 1939 року Галич увійшов в УРСР.

21 вересня 1939 року голову Просвіти в Галичі І. Корчинського заарештували НКВС, після чого він зник.

17 січня 1940 року утворено Галицький район на базі міської гміни Галич. Галич отримує статус районного центру.

Протягом 1939-1941 рр. комуністи закрили всі кооперативи, кредитові спілки, каси взаємодопомоги, всі українські та польські гуртки та організації.

Натомість було створено 22 фіктивні споживчі товариства, націоналізовано приватні промислові підприємства. На їх місці з'явились рибна артіль, МТС, радгосп, промкомбінат.

У 1941 році радянські окупанти закрили Галицький порт.

2 липня 1941 року Галич окупували війська Третього Рейху.

У 1942 році нацисти провели каральну операцію щодо євреїв, під час якої розстріляли 200 людей. Було знищено все єврейське населення Галича.

17 листопада 1943 року нацисти розстріляли повітового провідника ОУН Дмитра Лепкого, який створював боївки Української Національної Самооборони, терористичні акти і організовував вишкільні табори для молоді.

24 липня 1944 року місто вдруге захопили частини Радянської армії. У боях за місто було зруйновано електростанцію, маслозавод, промкобінат, лікарню, вокзал, 167 житлових будинків.

Радянська окупація з 1945 року[ред. | ред. код]

Післявоєнне життя не принесло миру Галичу, оскільки активний опір місцевого населення чинили в лавах Української Повстанської Армії з 1945 по 1951 років. Націоналісти здійснювали терористичні акти над комуністами, виводили з ладу вузли на підприємствах, розклеювали антирадянські листівки.

Також все польське населення було депортовано радянською владою за каральною операцію "Захід".

До Галича приєднано хутори Лози й Мурафине[30].

У кінці 40-х р. відновлюють свою діяльність знищені підтримиємства:

— Промкомбінат

— Меблевий цех

— Шевська майстерня

— Цегельня

— Млини


У 1949 році створено колгосп імені В. Чкалова.

У 1949 році створено колгосп імені В. Чкалова.

У 1954 році активно розвивається промисловість. У місті збудувано овочесушильний завод, харчокомбінат, реконстроювали сироварний завод.

У 1963 році відкрито музичну школу та ясла-садок.

У 1968 році відкрили поліклініку, тубдиспансер та 2-річну школу медсестер.

У 60-70-х рр. в місті зведено понад 300 індивідуальних житлових та 15 багатоквартнирних будинків, збудовано універмаг, готель, автостанцію.

Початок 80-х рр. ознаменувався спорудженням нового залізобетонного моста через р. Дністер, двоповерхового торгового комплексу та будівництвом кінотеатру Дністер.

У березні 1990 року відбувся великий мітинг за відродження національної культури та здобуття Україною незалежності.

14 квітня 1991 року Галич відвідав кардинал Іван-Мирослав Любачівський з нагоди святкування 850-річчя Галицького князівства.

Учасники визвольної боротьби ОУН та УПА[ред. | ред. код]

Захоплені та засуджені за участь у визвольній боротьбі[ред. | ред. код]

  • БЕЛЕЙ Василь Атанасович, 1909 р. н., м. Галич, українець, малопись­менний. Проживав у м. Га­лич, боєць винищувального батальйону. Заарештований 12.04.1946. Звинувачення: постачав продукти та інформа­цію боївці УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіслав­ської області 31.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Загинув 19.03.1950 в ув’язненні, місце поховання невідоме. Реабілітований 04.04.1994.
  • БІЛІНСЬКИЙ Володимир Федорович, 1901 р. н., м. Галич, українець, освіта початкова. Проживав у с. Боднарів Калуського району, шляховий майстер залізничної станції. Заарештований 23.06.1949. Звинувачення: збирав теплі речі для УПА, розповсюджував бофони. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 08.09.1949 засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 09.09.1994.
  • ВОДОСЛАВСЬКИЙ Петро Іванович, 1897 р. н., с. Колінці Тлумацького району, українець. Проживав у м. Галич, ветеринарний лікар. Заарештований 18.04.1941. Звинувачення: керівник підрайонного проводу ОУН. Подальша доля невідома. 29.02.1964 справу припинено.
  • ГІЛЬ Станіслав Казимирович, 1903 р. н., м. Галич, українець, освіта початкова. Проживав у м. Галич, працював у сільському господарстві. Заарештований 03.01.1949. Звинувачення: переховував вояка УПА. Вій­ськовим трибуналом військ МВС Станіславської області 27.05.1949 за­суджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із кон­фіскацією майна. Реабілітований 14.01.1993.
  • ГРИБИК Стефанія Михайлівна, 1923 р. н., м. Галич, українка, освіта неповна середня. Проживала в м. Галич, бухгалтер заготконтори. За­арешто­вана 24.03.1951. Звинувачення: розвідниця УПА. Військовим три­буналом військ МДБ Станіславської області 19.04.1951 засуджена на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітована 20.11.1991.
  • ДОЛИННИЙ Андрій Якович, 1903 р. н., с. Козина Тисменицького району, українець, освіта початкова. Проживав у м. Галич, працював у сільському господарстві. Заарештований 02.04.1946. Звинувачення: інформатор УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 19.06.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 23.05.1994.
  • ДРЕВЕЦЬКИЙ Іван Андрійович, 1892 р. н., м. Галич, українець, малописьменний. Проживав у м. Галич, працював у сільському господарстві. Заарештований 12.04.1946. Звинувачення: переховував у своєму домі вояків УПА. Військовим трибуналом військ МВС Ста­ніславської області 31.05.1946 засу-джений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Загинув 27.07.1948 в ув’язненні, місце поховання невідоме. Реабілітований 04.04.1994
  • ДУБИК Дмитро Федорович, 1913 р. н., с. Уїзд Рогатинського району, українець, освіта початкова. Проживав у м. Галич. Заарештований 21.12.1940. Звинувачення: член ОУН, розвідник станичної ОУН. Перебував у станіславській тюрмі. Подальша доля невідома. 03.12.1964 справу припинено.
  • КЕРДЯК Григорій Семенович, 1897 р. н., м. Галич, українець, освіта початкова. Проживав у м. Га­лич, працював у сільському господарстві. Заарештований 12.04.1946. Звинувачення: збирав продукти для боївки Ігоря. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 31.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 04.04.1994.
  • КОЗЕЛКІВСЬКИЙ Микола Ілліч, 1893 р. н., м. Галич, українець, освіта неповна середня. Проживав у м. Галич, лісник. Заарештований 22.06.1945. Звинувачення: збирав продукти й одяг для УПА, розповсюджував бофони. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 10.08.194ний 14.01.1993.
  • КРИСА Михайло Андрійович, 1916 р. н., с. Залуква Галицького району, українець, освіта неза-кінчена вища. Пр5 засуджений на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Загинув 22.02.1949 в ув’язненні, місце поховання невідоме. Реабілітоваоживав у м. Галич, фельдшер. За­арештований 07.09.1950. Звинувачення: надавав медичну допомогу воякам УПА. Особливою нарадою при МДБ СРСР 19.05.1951 засуджений на 5 ро­ків позбавлення волі. Реабілітований 03.08.1989.
  • ЛАСІЙ Марія Гіларіївна, 1912 р. н., м. Галич, українка, малописьменна. Проживала в м. Галич, працювала в сільському господарстві. Заарештована 12.04.1946. Звинувачення: допомагала УПА продуктами. Військовим трибуна­лом військ МВС Станіславської області 31.05.1946 засуджена на 15 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 04.04.1994
  • ЛЕВИЦЬКА Людмила Спиридонівна, 1893 р. н., м. Галич, українка, освіта неповна середня. Про­живала в с. Бобрівники Монастириського району Тернопільської області, селянка. Заарештована 08.12.1948. Звинувачення: зв’язкова станичної ОУН, поширювала націоналістичну літературу. Вій­сь­ковим трибуналом військ МВС Станіславської об­ласті 21.04.1949 засуд­жена на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із кон­фіскацією майна. Реабілітована 30.12.1993.
  • ЛІВАНДОВСЬКИЙ Матвій Якович, 1913 р. н., м. Галич, українець, малописьменний. Проживав у м. Галич, сторож комбінату заготскота. Заарештований 12.04.1946. Звинувачення: збирав продукти для боївки Ігоря. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 31.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 04.04.1994.
  • МАРКОВСЬКА Стефанія Михайлівна, 1928 р. н., м. Галич, українка, освіта початкова. Проживала в м. Галич, працювала в сільському госпо­дарстві. Заарештована 12.04.1946. Звинувачення: кур’єр УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 31.05.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 04.04.1994.
  • МАРКОВСЬКИЙ Михайло Йосипович, 1901 р. н., м. Галич, українець, освіта початкова. Проживав у м. Галич, боєць винищувального батальйону. Заарештований 12.04.1946. Звинувачення: мав зв’язок із боївкою Ігоря. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 31.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Загинув 21.08.1946 в ув’язненні, місце поховання невідоме. Реабілітований 04.04.1994
  • МАЦЬКЕВИЧ Василь Іванович, 1925 р. н., м. Галич, українець, малописьменний. Проживав у м. Галич, працював у сільському госпо­дарстві. Заарештований 12.04.1946. Звинувачення: інформатор УПА. Військовим трибуналом військ МВС Стані­славської області 31.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 04.04.1994.
  • МАЦЬКЕВИЧ Іван Михайлович, 1892 р. н., м. Галич, українець, освіта початкова. Проживав у м. Галич, працював у сільському господарстві. За­арештований 22.06.1945. Звинувачення: збирав продукти й гроші для УПА. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 10.08.1945 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 14.01.1993.
  • МАЦЬКЕВИЧ Ольга Іванівна, 1927 р. н., м. Галич, українка, мало­письменна. Проживала в м. Галич, працювала в сільському госпо­дарстві. Заарештована 01.04.1946. Звинувачення: зв’язкова станичної ОУН, збирала продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 19.06.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 23.05.1994.
  • МОНЧУК Йосип Захарович, 1911 р. н., м. Галич, українець, освіта незакінчена вища педагогічна. Проживав у м. Галич. Заарештований 26.11.1939. Звинувачення: член ОУН, розповсюджував націоналістичні листівки. Станіславським обласним судом 04.11.1940 засуджений на 10 років позбавлення волі. Реабілітований 24.09.1992.
  • ПИЛИПОНЬКО Павло Васильович, 1901 р. н., м. Галич, українець, освіта початкова. Проживав у м. Галич, робітник комбінату «Заготзерно». Заарештований 12.04.1946. Звинувачення: допомагав УПА продуктами. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 31.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 04.04.1994.
  • СЕГИН Спиридон Володимирович, 1897 р. н., м. Галич, українець, освіта початкова. Проживав у м. Галич, бухгалтер комбінату «Заготскот». За­ареш­тований 12.04.1946. Звинувачення: переховував вояків УПА, інформа­тор УПА. У зв’язку з хворобою з-під варти звільнений 02.10.1946.
  • ТЕПЕНОГА Богдана Іванівна, 1924 р. н., м. Га­лич, українка, освіта початкова. Проживала нелеґально. Заарештована 16.03.1946. Звинувачення: медсестра сотні Гамалії, псевдо — Зоя. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 15.05.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі та 3 роки пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 18.12.1959.
  • ТИМУС Степан Іванович, 1896 р. н., м. Галич, українець, освіта неповна середня. Проживав у с. Ско­півка Коломийського району, інспектор райконтори «Заготзерно». Заарештований 25.09.1940. Звинувачення: член ОУН, керівник райпроводу ОУН. Військовим трибуналом 12-ї армії Київського ОВО 09.01.1941 засуджений до розстрілу. Розстріляний 1941 року, місце поховання невідоме. Реабілітований 11.01.1995.
  • ТУТУР Іванна Миколаївна, 1921 р. н., м. Галич, росіянка, мало­письменна. Проживала в с. Крилос Галицького району, робітниця млина. Заарештована 04.04.1950. Звинувачення: мала зв’язок з ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Ста­ніслав­ської області 31.05.1950 засуджена на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітована 19.11.1954
  • ХОВАНЕЦЬ Микола Андрійович, 1922 р. н., м. Бурштин Галицького району, українець, освіта середня. Проживав у м. Галич, фасувальник аптеки. Заарештований 22.03.1946. Звинувачення: передавав медикаменти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 05.09.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабі-літований 18.08.1992.
  • ЮСЬКЕВИЧ Ангеліна Йосипівна, 1927 р. н., м. Галич, українка, освіта неповна середня. Проживала в м. Галич, статистик міської ради. Заарешто­вана 24.03.1951. Звинувачення: мала зв’язок з ОУН, дружина сотенного Крамаренка. Військовим три­буналом військ МВС Станіславської області 19.04.1951 засуджена на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітована 20.11.1991
  • ЮСЬКЕВИЧ Володимира Антонівна, 1924 р. н., м. Галич, українка, освіта неповна середня. Проживала в м. Галич, учениця. Заарештована 27.02.1945. Звинувачення: член ОУН, псевдо — Одарка, зв’язкова й інформатор станичної ОУН. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 26.05.1945 засуджена на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 04.11.1992. [31]

Загинули в збройній боротьбі[ред. | ред. код]

  • ВІВЧАРЕНКО Ніна Василівна, 1925 р.н., м. Галич, друкарка Станіславського надрайпроводу ОУН, псевдо "Зена", † 28.02.1948, с. Колодіївка Тисменицького ра­йону.
  • СТЕФАНКІВ Микола Олексійович, 1900 р.н., м. Тисмениця, член ОУН, † 1944, м. Галич.Реабілітовані історією

Період незалежної України[ред. | ред. код]

У 1991 році зявляються товариство Галицький собор та спілка Чорнобіль

З 1994 року в Галичі засновані такі товариства і організації як:

— Спілка ветеранів Афганістану

— Рада ветеранів війни і праці

— Спілка журналістів України

— Всеукраїнське товариство політичних вязнів і репресованих

— Просвіта

— Союз Українок


У місті Галичі в 1994 році створено Національний заповідник «Давній Галич».

24 листопада 1995 року Галич відвідав Президент України Леонід Кучма.

У липні 1995 року в місті відбулися Міжнародна науково-практична конференція Галичу - 1100 років.

У 1998 році у Галичі відбувалось святкування ювілею 1100-річчя за участю найвищих державних осіб.

З 25 жовтня 2020р. Галич – адміністративний центр Галицької територіальної громади.

Освіта і культура[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

У м. Галич є дві загальноосвітні школи й одна гімназія.

  • Галицька загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 1 імені Ярослава Осмомисла[32], вул. Шевченка, 5.

Директор Савчук Марія Арсенівна. Кількість персоналу: 45. Кількість учнів: 967. Кількість класів: 24. Кількість приміщень: 35.

  • Галицька загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2, вул. Львівська, 3.

Кількість персоналу: 38. Кількість учнів: 120. Кількість класів: 11. Кількість приміщень: 22.

Економіка[ред. | ред. код]

Промисловість[ред. | ред. код]

Сьогодні в місті працюють: завод механічних пресів, будівельних матеріалів, маслосирзавод, комбінати будівельної індустрії, хлібопродуктів, філіали заводів «Родон», «Полімер», а також низка середніх і малих підприємств.

Комунікації й транспорт[ред. | ред. код]

Залізничний вокзал станції Галич

Сучасний Галич розташований за 110 км від Львова і 24 (26) км від Івано-Франківська. Через місто пролягає автошлях Н09 (розпочинається у Мукачево, проходить через Хуст, Тячів, Рахів, Ясіня, Яблуницький перевал, Івано-Франківськ, закінчується у Львові) та залізнична лінія, на якій розташована станція Галич. Залізницею до обласного центру — 29 км.

У 1866 р.через Галич була прокладена залізниця Львів - Галич - Чернівці. Крім того в 1896-1898 рр. був прокладений залізничний напрямок Галич - Тернопіль.

У 1897 році за проектом Піхлера був збудований вокзал.

Під час II Світової війни у 1944 році був зруйнований. У 1950-х роках зведена нова будівля, сильно перебудована в 1998 р.

ЗМІ[ред. | ред. код]

Охорона здоров'я й спорт[ред. | ред. код]

В Галичі відкрита Галицька центральна районна лікарня.

Релігія[ред. | ред. код]

Українська греко-католицька церква[ред. | ред. код]

Греко-католицька громада нараховує 1200 родин. Відновила свою діяльність вийшовши з підпілля в лютому 1990 року після того, як Українська греко-католицька церква була незаконно ліквідована в 1946 році комуністичною владою.

З 1990 по 2013 рік парохом церкви Різдва Христового УГКЦ та деканом Галицьким був о. Василь Завірач.

На даний час парохом парафії Різдва Христового та деканом Галицьким є о. Ігор Броновський, сотрудниками парафії — о. Володимир Кузюк та о. Володимир Палій.

Греко-католицька громада має у власності наступні культові споруди:

  • деканальна церква Різдва Христового за адресою: майдан Різдва, 1
  • церква мучеників Станіславівських Григорія Хомишина, Івана Селезюка, Симеона Лукача: вул. Гора
  • церква великомученика Дмитрія, вул. Вітовського.
  • поховальна каплиця Архистратига Михаїла (Новий цвинтар)
  • поховальна каплиця (цвинтар на Галич-горі)

Каплиці[ред. | ред. код]

  • каплиця Різдва Пречистої Діви Марії (урочище Калинівка)
  • каплиця Зіслання Святого Духа (урочище Мурафино)
  • каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (урочище Лози)
  • каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Шикети)
  • каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Данила Галицького)

Римокатолицизм[ред. | ред. код]

Перший костел ще відкритий в 1427 році. У 1676 році під час нападу татарів костел згорів.

Будівництво нового костелу розпочалося в 1780 році, а 1785 році його було освячено під назвою Вознесіння Діви Марії. В плані архітектури це було пізнє барокко Речі Посполитої. Проте після ІІ Світова війни храм закрили, а в 80-90-х роках він став кінотеатром.

У 1996-1999 роках було споруджено новий храм за спрощеним проектом С. Юрченка за фінансової підтримки дієцезії Санкт-Пельтен (Австрія).

Православні[ред. | ред. код]

Храм-каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (ПЦУ). Настоятель — прот. Іоан Воненько.

Церква Святого рівноапостольного князя Володимира. Настоятель — митр. прот. Євген Стасюк декан Галицький ПЦУ.

Караїмська Кенеса[ред. | ред. код]

Громада («колонія») караїмів з'явилася в місті за сприяння короля Стефана Баторія.[33] Поміж трьох основних діалектов караїмської мови, кримського та тракайського, вирізнявся і галицько-луцький діалект. Оскільки, караїмська громада Галичу зникла, а будівля кенаси була зруйнована у радянський період, архів громади був вивезений до Тракаю, Литва, а вівтар встановлений у кенасі у м. Євпаторія після реставрації будівлі храму у 1993 р.

Визначні пам'ятки[ред. | ред. код]

Від княжого Галича також збереглася церква св. Пантелеймона в c. Шевченкове, караїмське кладовище в с. Залуква, а також Успенська церква в с. Крилос. Є залишки фортифікаційних споруд і фундаменти понад тридцяти давніх церков. Пізніший період представлений залишками Старостинського замку.

Пам'ятки архітектури й історії[ред. | ред. код]

Втрачені памятки архітектури[ред. | ред. код]

  • Ратуша (XVII ст)
  • Костел Вознесіння Діви Марії (1785 р)
  • Караїмська кенеса (1830 р)
  • Церква святого Миколая (1870 р)
  • Синагога
  • Залізничний вокзал (1897 р)

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Знак перед містом Галичем

У Галичі встановлено такі пам'ятники, монументи й пам'ятні знаки:

  • Пам'ятник Данилу Галицькому (1998 р)
  • пам'ятник Тарасові Шевченку[34].
  • пам'ятник воїнам-афганцям.
  • пам'ятник жертвам Талергофу
  • пам'ятний знак про судноплавство на Дністрі (2015 р)

Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Галицькі православні митрополити[ред. | ред. код]

Галицькі архієпископи РКЦ[ред. | ред. код]

Галицькі старости[ред. | ред. код]

Каштеляни[ред. | ред. код]

  • Сціборій Андріяшко (зокрема в 1377 році)[38]
  • Христофор (Кшиштоф) Свірзький[39]

Підкоморії[ред. | ред. код]

  • Василь Комар, син Остафія[40]
  • Каршницький гербу Леліва, донька — Тереза[41]

Почесні громадяни[ред. | ред. код]

Ювілеї й пам'ятні дати[ред. | ред. код]

У 2017 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей 650 років з часу надання місту Галичу Магдебурзького права (1367).[43]

Міжнародні контакти[ред. | ред. код]

Галич офіційно підтримує контакти з німецьким містом Радеберг, однак не має з ним побратимських відносин[44].

Світлини[ред. | ред. код]

Зауваги[ред. | ред. код]

  1. Мечислав Орлович стверджував про 1240 рік → Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 14. (пол.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Haquet. Neueste Phisiologicshe Reisen in den Jahren 1791-93, I.c I, 196
  4. Egli J. Nomina Geographica. — Ляйпціґ, 1893. — 339.
  5. Коструба Т. Звідки пішла «Галичина». — Львів : Життя і знання ХІ, 1938. — С. 145—146.
  6. Пастернак Я. Старий Галич. — Ів.-Франківськ : Плай, 1991. — С. 25.
  7. а б в Галич… — С. 342.
  8. Там само.
  9. Иордан. О происхождении и деяниях гетов: Getica. М., 1960.. dgve.ru. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 17 жовтня 2020. 
  10. а б Качкан, В. А. (2018). Історія України : підручник (українська). ВСВ "Медицина". с. 360 с. ISBN 978-617-505-697-4. 
  11. ANONYMUS: GESTA HUNGARORUM. mek.oszk.hu. Архів оригіналу за 9 липня 2011. Процитовано 17 жовтня 2020. 
  12. GALLART. gallart.primordial.org.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 17 жовтня 2020. 
  13. Моця О. П. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7—16.
  14. а б Котляр М. Рюриковичі в Галичині й на Волині… — С. 39.
  15. Галич… — С. 341—342.
  16. Городиський Леон, Зінчишин Ігор. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — 294 с., 44 арк. іл. — С. 42. — ISBN 966-7255-01-8.
  17. Галич… — С. 341.
  18. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 17 березня 2015. 
  19. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 14. (пол.)
  20. Баран В. Д. Галич давній… — С. 335.
  21. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… — С. 44.
  22. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 41.
  23. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (488) (вер.—жовт.). — С. 35. — ISSN 0130-5247.
  24. Wiśniewski J. Parawa Mikołaj z Lubina h. Ogończyk // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV/2, zeszyt 105. — S. 198. (пол.)
  25. Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 30.
  26. Леп'явко С. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
  27. Szczygielski W. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. po 1800) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 124. (пол.)
  28. Галич… С. 342
  29. 24 серпня, понеділок // мемуари Василя Маковського
  30. Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості — Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2001 — с. 30
  31. Івано-Франківська область. www.reabit.org.ua. Процитовано 30 серпня 2022. 
  32. Встановлено горельєф на честь князя Ярослава Осмомисла. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 11 червня 2018. 
  33. Halicz… — S. 15.
  34. Вечірні читання «Кобзаря». Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 21 квітня 2016. 
  35. Запис № 71. / Грамоти 61—85 / ГРАМОТИ XIV ст. Архів оригіналу за 22 листопада 2019. Процитовано 5 травня 2015. 
  36. Володимир Пшик. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів [Архівовано 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Галицька брама. — Львів, 1999. — № 3—4 (51—52) (бер.—квіт.). — 24 с. — С. 6—7.
  37. Pociecha W. Chodecki h. Powała (†1534) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1937. — t. III/1, zeszyt 11. — S. 350. (пол.)
  38. № 59. [Архівовано 12 травня 2016 у Wayback Machine.] — С. 96.
  39. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 8 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — 820 s. — S. 252. (пол.)
  40. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 2 — S. 563. (пол.)
  41. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności… [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — t. 3. — S. 17. (пол.)
  42. Dionizy Tchórzewski[недоступне посилання з травня 2019] (пол.)
  43. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році». Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 3 лютого 2018. 
  44. Німеччина - Міжрегіональне співробітництво. germany.mfa.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 25 лютого 2021. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Галич / В. В. Грабовецький, П. І. Арсенич. — Львів: Каменяр, 1964. — 71 с. — (Вивчай рідний край).
  • Галич запрошує / І. Драбчук, В. Дідух. — Галич: Нац. заповідник «Давній Галич» , 2007. — 50 с.: іл. — ISBN 966-95497-3-4
  • Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: (матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції) / Національна академія наук України … [та ін.]; редакційна колегія: Кононенко Віталій … [та ін.]. — Івано-Франківськ; Галич: Плай, 1998. — 350 с. — ISBN 9667365301 (PDF-файл [Архівовано 31 травня 2022 у Wayback Machine.])
  • Галич і Галицька земля: збірник наук. праць / ред. кол. П. П. Толочко [та ін.]. — К.: — Галич: Нац. заповідник «Давній Галич», 1998. — 147 с.
  • Галич: [фотоальб.] / [авт. упоряд. В. Дідух]. — Галич: Нац. заповідник «Давній Галич» ; Львів: Манускрипт, 2005. — 160 с.: іл. — ISBN 966-96318
  • Давній Галич в пам'ятках історії та культури: історико-краєзнавче дослідження в ілюстраціях / Б. Гаврилів [та ін.] ; ред. В. Грабовецькитй, В. Кафарський. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1999. — 152 с. — ISBN 966-7363-21-X
  • Історія Галича / М. П. Фіголь, О. М. Фіголь. — Львів: Світ ; Галич: Давній Галич, 2000. — 184 с.: іл. — Альтернативна назва: Історія Галича в пам'ятках мистецтва / М. П. Фіголь, О. М. Фіголь. — ISBN 5-7773-0420-6
  • Історія княжого Галича: До 800-ліття від часу народження короля Данила Галицького / М. В. Костик. — Івано-Франківськ; Галич: Нова Зоря: Давній Галич, 2001. — 136 с. + Додаток 1. — ISBN 966-7363-62-7.
  • Фіголь М. Металопластика та інші художні ремесла стародавнього Галича // Записки Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. — Львів: 1994. — Мистецтвознавство. Т. ССХХVІІ. — С. 28-43: ілюстр.
  • Мистецтво стародавнього Галича / Михайло Фіголь ; ред., упоряд. іл. Ю. Іванченко. — Київ: Мистецтво, 1997. — 222, [1] с. : іл. (коротко про видання [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.])
  • Пастернак Я. Старий Галич. Львів-Краків, 1944.
  • Стародавній Галич: цивілізація відома і таємнича /І. Коваль, М. Косило, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: видавець І. Я. Третяк, 2010. — 464 с.: іл.

Посилання[ред. | ред. код]