Галич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Галич
COA of Halych.svg Flag of Halych.svg
Герб Галича Прапор Галича
Панорама Галича (2008)
Панорама Галича (2008)
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район/міськрада Coat of Arms Halych.PNG Галицький район
Рада Галицька міська рада
Код КОАТУУ 2621210100
Перша згадка 898
Магдебурзьке право 1367
Населення 6307 (01.01.2011)[1]
Площа 24,67 км²
Густота населення 256 осіб/км²
Поштові індекси 77100
Телефонний код +380-3431
Координати 49°08′22″ пн. ш. 24°43′54″ сх. д. / 49.13944° пн. ш. 24.73167° сх. д. / 49.13944; 24.73167Координати: 49°08′22″ пн. ш. 24°43′54″ сх. д. / 49.13944° пн. ш. 24.73167° сх. д. / 49.13944; 24.73167
Водойма Річка Дністер
День міста Друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Галич
До обл./респ. центру
 - залізницею 29 км
 - автошляхами 25 км
Міська влада
Адреса 77100, Івано-Франківська обл., м. Галич, майдан Різдва, 16, (034-31) 2-21-88, 2-12-81
Веб-сторінка Галицька міська рада
Міський голова Трачик Орест Антонович

Га́лич — місто, колишній центр Галицько-Волинського князівства — наймогутнішої твердині на південно-західних давньоруських землях, перша згадка про який відноситься згідно з угорською хронікою XIII ст. до 898 року. Назва міста дала назву регіону «Галичина». Найбільшого піднесення Галич досяг за князя Ярослава Осмомисла (1153–1187), оспіваного у «Слові о полку Ігоревім». 1367 року Галич отримав магдебурзьке право.

Сьогодні Галич — районний центр Івано-Франківської області з населенням близько 6400 осіб, адміністративний центр Галицької районної ради.

Розташований за 29 км залізницею та 26 км шосейним шляхом на північ від обласного центру м.Івано-Франківськ.

Зміст

Назва[ред.ред. код]

За Яном Длугошем, назва міста Галич та від назви міста і назва краю, походить від назви гори «Галич», на якій стояв замок та місто Галич.

Існує принаймні 9 різних версій етимології ойконіма, які:
вказують на власність або приналежність:

1. Субстантивований посесив на *-j(ь) від слов'янського антропоніма Галиця.
2. Субстантивований посесив на *-j(ь) від апелятива «галиця» (галка), про що свідчить геральдика міста, основним компонентом якої є зображення галки.

Характеризують особливості міського ландшафту:

3. Похідне від слов'янської основи «гала» — «гора».
4. Похідне від литовського «galas» — «кінець, вершина».
5. Похідне від готського «hallus» — «скелі».
6. Похідне від слов'янського «голъ» — «голий».
7. Похідне від кельтського «hal» — «сіль».
8. Похідне від слов'янського «галява» — «прогалина у лісі» чи польського «halа» — «голе місто».

Вказують на етнічну належність:

9. Похідне від етнонімів «гали», «галати».

Герб Галича[ред.ред. код]

Сучасний герб Галича: малий герб Галича підтримують із двох сторін грифон і лев. Грифон — охоронець землі і небес. Лев — символ сили і влади.

Малий герб Галича: орнамент із церкви пророка Іллі та церкви святого Пантелеймона переплетений жовто-блакитною стрічкою символізує належність галицьких земель до усієї Української держави. Вежа магдебурзького права вказує, що місто мало Магдебурзьке право.

Давній герб Галича та Галицької землі з XIV ст.: Чорна Галка готова до польоту на білому (або небесному) полі з короною на голові.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні дослідження[ред.ред. код]

Археологічні дослідження тут, які проводили Л. Лаврецький під керівництвом Ізидора Шараневича (1882-1884), Александер Чоловський з І. Шараневичем (1890), Й. Пеленський (1909, 1911),[2] також в селах Крилосі, Комарові, Підгородді, Вікторові В. Л. Чачковського з Я. Хмілевським (1925-1932) свідчать, що на цій території людина оселилась ще в добу міді-бронзи. Стародавній Галич був розташований на Крилоській горі, у межиріччі Лукви та Мозолевого потоку аж до Дністра. Вдале географічне розташування міста у поєднанні зі штучним укріпленням полегшувало його захист. Ще й досі збереглися залишки п'яти рядів могутніх земляних валів, що досягають висоти близько 25 м. Тепер тут знаходиться Національний заповідник «Давній Галич», який включає цілий ряд широко відомих пам'яток

За археологічними дослідженнями, які проводилися під керівництвом Я. Пастернака в 1934-41, 1951-52 і 1955 роках (вчені В. Довженок, В. Гончаров[3]), встановлено, що Галич існував у Х ст. При розкопках виявлено розташований на високому пагорбі дитинець і ремісничо-торговельний посад, укріплені ровами та валами. Під пагорбом було неукріплене поселення — «підгороддя», заселене ремісниками і торгівцями. Під час розкопок дитинця було відкрито залишки фундаментів і стін Успенського собору, збудованого в середині 12 ст. за князя Ярослава Осмомисла, останки якого знайдені у саркофагу під мозаїчною підлогою собору. Собор був оздоблений різьбленим каменем і фресками. Територія на північ від дитинця була зайнята позаміськими боярськими і монастирськими укріпленими садибами. В Галичі і його передмістях відкрито залишки інших 10 білокам'яних храмів на посаді, а в «підгородді» — залишки ювелірних, гончарних, ковальських та інших майстерень, наземних і напівземлянкових жител, вироби з глини, заліза, кістки, скла.

Давньоруський період[ред.ред. код]

Відомо, що давній Галич був великим економічним і культурним центром Київської Русі. Хоча саме розташування міста — за межами власне Русі[4] В 1140 році він згадується в Іпатіївському літописі. Князь Ігор Василькович (у хрещенні Іван) після смерті брата Ростислава (у хрещенні Григорія) став князем у Теребовлі, але залишився у Галичі, ймовірно, бо тодішній Галич переважав старий Теребовль через краще стратагічне розташування. [5]

Володимирко Володарович після смерті Івана Васильковича в 1141 році об'єднав усі галицькі землі в єдине князівство та переніс столицю в Галич.[5] З 1144 року Галич був столицею Галицького князівства, згодом — Галицько-Волинської держави. Центр-акрополь княжого Галича містився біля теперішнього села Крилоса Галицького району Івано-Франківської області на березі річки Лукви (притока Дністра) на стрімкому скелятому виступі (т. зв. «Криліська гора» між р. Луквою і Мозолевим потоком.[6]). На місці теперішнього міста існував торговельно-ремісничий посад.

1199 року — друге за величиною місто Галицько-Волинського князівства. Значного розквіту досяг у 2-й половині ХІІ ст. за князювання Ярослава Осмомисла і Романа Мстиславича, а також його сина Данила Романовича. Данило Романович (також король Данило; в радянській історіографії — Данило Галицький), 1238 року остаточно утвердився в цьому краї по поразці угорців на чолі із галицьким боярином Судиславом. В той час у Галичі розвивалися ремесла і торгівля, велося значне цивільне і церковне будівництво. Було складено першу половину Галицько-Волинського літопису.

Столиця Галицько — Волинського князівства, ймовірно, була перенесена до міста Холм, а Галич залишився центром Галицької єпархії.[7].

1241[8] року княжий Галич цілком зруйнували монголо-татари хана Бату.[9] Ймовірно, тому король Данило заснував Львів.[10] Столиця Галицько-Волинського князівства, ймовірно, була перенесена до Холма, а Галич залишився центром Галицької єпархії[11]. тодішнього міста

Пізніше бояри зв'язалися з князем Ростиславом Михайловичем, якого вони висунули претендентом на княжіння. 17 серпня 1245 р. під Ярославом відбувся бій, де війська Данила Романовича здобули вирішальну перемогу.

Місто, згадане ще 1255 р., опісля занепало і втратило своє адміністративне і політичне значення.

Польська окупація[ред.ред. код]

У 1413-1540 роках тут знаходилася митрополичиі намісники. Наприкінці 16 ст. діяла братська школа, на початку 17 ст. друкарня.[12]

Під час походів Штефана III[13] на Покуття 1491 і 1502 років чимало українського населення звідти перейшло до Молдови. Влітку 1498 року з турецькою допомогою напав на Поділля та Галицьку землю, пограбував та спалив Галич, Бучач, Підгайці, Теребовлю, забрав бранців[14].

1561 року відбувся виступ міщан та селян Галича проти світських та релігійних феодалів.[15]

1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування.[16]

23 липня 1764 року син волинського воєводи Міхала Потоцького Пйотр не допустив проводження реляційного сеймику в Галичі. 27 липня в місті утворили реконфедерацію проти генеральної конфедерації Чарторийських у Варшаві.[17]

Австрійська окупація[ред.ред. код]

У 1779-1885 роках діяла духовна семінарія.[18]

Перша світова[ред.ред. код]

В червні 1915 року після боїв з російськими окупантами місто зайняли підрозділи УСС.[19] Місто, як і Бучач , Гусятин, було найбільше з галицьких міст зруйновано під час боїв.[20]

Період відновлення Незалежності[ред.ред. код]

В місті Галичі створено Національний заповідник «Давній Галич».

Географія і клімат[ред.ред. код]

Геологічна будова[ред.ред. код]

Клімат[ред.ред. код]

Гідрографія[ред.ред. код]

Дністер в Галичі

Основна водойма міста — ріка Дністер.

Живлення Дністра — мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і осінні дощові паводки. Льодовий режим нестійкий. Глибина русла непостійна, сильно мінлива у створі і вздовж течії. Під час паводку 2008 року рівень ріки піднявся на 10 метрів. Поблизу міста Галич в ріку впадають річки Лімниця, Луква, Гнила Липа. Береги Дністра поблизу міста укріплені залізобетонними плитами. На Дністрі у Галичі стоїть два мости, автомобільний міст споруджений у 80-х роках, і старий металевий міст 1900 року, який є однією з архітектурних пам'яток Галича.

Демографія[ред.ред. код]

Освіта, культура, ЗМІ[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

У м. Галич є дві загальноосвітні школи та одна гімназія.

  • Галицька гімназія
  • ЗОШ № 1


Галицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 Галицької районної ради Івано-Франківської області Поштова адреса: Україна, Івано-Франківська Область, Галицький район, м. Галич, Шевченка, 5 Телефони: 03431)21442, (03431)21712 Директор: Савчук Марія Арсенівна Кількість персоналу: 45 Кількість учнів: 549 Кількість класів: 24 Кількість приміщень: 35

  • ЗОШ № 2


Галицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 Галицької районної ради Івано-Франківської області Поштова адреса: Україна, Івано-Франківська Область, Галицький район, м. Галич, Львівька, 3 Телефони: (03431)21515 Кількість персоналу: 38 Кількість учнів: 120 Кількість класів: 11 Кількість приміщень: 22.

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Сьогодні в місті працюють: завод механічних пресів, будівельних матеріалів, маслосирзавод, комбінати будівельної індустрії, хлібопродуктів, філіали заводів «Родон», «Полімер», а також ряд середніх і малих підприємств.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Сфера обслуговування населення[ред.ред. код]

Комунікації і транспорт[ред.ред. код]

Нинішній Галич розташований на автодорозі Львів — Івано-Франківськ, за 110 км від Львова і 24 (26) км від Івано-Франківська. Залізницею до обласного центру — 29 км.

Культура[ред.ред. код]

ЗМІ[ред.ред. код]

Охорона здоров'я і Спорт[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Греко-католицька парафія[ред.ред. код]

Римо-католицька парафія[ред.ред. код]

Православні[ред.ред. код]

Церква Святого рівноапостольного князя Володимира. Настоятель протоієрей Іоан Кузь декан Галицький УАПЦ.

Протестанти[ред.ред. код]

Юдеї[ред.ред. код]

Караїми[ред.ред. код]

Громада («колонія») караїмів появилася в місті за сприяння короля Стефана Баторія.[21]

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

Від княжого Галича також збереглася церква св. Пантелеймона в c. Шевченкове. Є залишки фортифікаційних споруд і фундаменти понад 30 давніх церков. Пізніший період представлений залишками Старостинського замку.

Пам'ятки архітектури та історії[ред.ред. код]

Пам'ятки архітектури та мистецтва Галича:

Пам'ятники[ред.ред. код]

У Галичі встановлено такі пам'ятники, монументи і пам'ятні знаки:

Цвинтарі[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Уродженці[ред.ред. код]

Галицькі православні митрополити[ред.ред. код]

Галицькі архієпископи РКЦ[ред.ред. код]

Галицькі старости[ред.ред. код]


Каштеляни[ред.ред. код]


Підкоморії[ред.ред. код]

  • Василь Комар, син Остафія[26]
  • Каршницький гербу Леліва, донька — Тереза[27]

Почесні громадяни[ред.ред. код]

Туризм і відпочинок[ред.ред. код]

Світлини[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Галич… С. 342
  3. Там же.
  4. Моця О. П. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7-16.
  5. а б Микола Котляр. Рюриковичі в Галичині й на Волині… С. 39.
  6. Галич… С. 341–342
  7. В. Д. Баран. Галич давній… С. 335
  8. Галич / Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.— С. 341
  9. [1]
  10. Mieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta.— Lwów-Warszawa, 1925.— 276 s.— S. 14. (пол.)
  11. В. Д. Баран. Галич давній… С. 335
  12. Галич… С. 342
  13. турки називали його Кара Богдан
  14. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 30.
  15. Володимир Грабовецький. Західно-Українські землі в період народно-визвольної війни 1648–1654рр.— К.: Наукова думка, 1972.— 192 с.— С. 23.
  16. Сергій Леп'явко. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994.— 560 с.— С. 61. ISBN 5-203-01639-9
  17. Szczygielski Wacław. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. po 1800) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.- Tom XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 1-176.— S. 124. (пол.)
  18. Галич… С. 342
  19. Галич... С. 342
  20. Микола Литвин, Кім Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ;видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл.— С. 91. ISBN 5-7707-7867-9
  21. Halicz… S. 15.
  22. Запис № 71. / Грамоти 61-85 / ГРАМОТИ XIV ст.
  23. Володимир Пшик. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів // Галицька брама.— Львів, № 3-4 (51-52) за березень-квітень 1999.— 24 с.— С. 6-7.
  24. Władysław Pociecha. Chodecki h. Powała (†1534) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: PAU, 1937.— t. III/1, zeszyt 11.— S. 350. (пол.)
  25. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 820 s.— S. 252. (пол.)
  26. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 2 — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738.— S. 563. (пол.)
  27. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona…— Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740.— t. 3.— 761 s.— S. 17. (пол.)
  28. Dionizy Tchórzewski (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]