Вінріх Бер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вінріх Бер
нім. Winrich Behr
Народився 22 січня 1918(1918-01-22)[2]
Берлін, Німецька імперія
Помер 25 квітня 2011(2011-04-25)[1][2] (93 роки)
Hubbelrathd, Округ 7d, Дюссельдорф, Німеччина
Поховання Луїзенфрідгоф IIId
Країна  Німеччина
Діяльність посадова особа, політик, офіцер
Знання мов німецька
Учасник Друга світова війна
Членство Association Jean Monnetd
Військове звання Майор
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Лицарський хрест Залізного хреста
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Медаль «За італо-німецьку кампанію в Африці»
Медаль «За італо-німецьку кампанію в Африці»
Офіцер ордена За заслуги перед ФРН
Офіцер ордена За заслуги перед ФРН
Нарукавна стрічка «Африка»
Нарукавна стрічка «Африка»
Нагрудний знак «За участь у загальних штурмових атаках»
Нагрудний знак «За участь у загальних штурмових атаках»
IMDb ID 0067007

Вінріх Ганс Губертус Бер (нім. Winrich Hans Hubertus Behr; 22 січня 1918, Берлін25 квітня 2011, Дюссельдорф) — німецький офіцер і політик, майор вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Біографія[ред. | ред. код]

Син офіцера. Учасник Польської і Французької кампанія, командир 3-ї мотоциклетної роти 3-го розвідувального дивізіону 3-ї танкової дивізії. 15 січня 1941 року дивізіон був переданий 5-й легкій дивізії, яка билась в Північній Африці. З жовтня 1942 року — 1-й ордонанс-офіцер при командувачі 6-ю армією. Учасник Сталінградської битви. Від імені Фрідріха Паулюса в січні 1943 року намагався переконати Адольфа Гітлера у його штабі в Вольфсшанце у безвихідному становищі німецьких військ, оточених у Сталінграді, і попросив у нього свободи дій для 6-ї армії, яка, однак, була не надана Гітлером. Також Беру не дозволили повернутися в Сталінград, щоб не послабити наполегливість Паулюса. Під час висадки в Нормандії служив в штабах генерал-фельдмаршалів Ервіна Роммеля і Вальтера Моделя. Учасник боїв в Нідерландах.

Після війни подав нотаріально засвідчену письмову заяву на захист принца Бернгарда Ліппе-Бестерфельдського, звинуваченого у зраді Німеччини. Переконаний прихильник європейської інтеграції. В 1950-х роках — член Вищої ради Європейської спільноти з вугілля і сталі, близький співробітник генерального секретаря ради Макса Конштамма, послідовно очолював прес-службу і керівництво кабінету віце-президента Німеччини Франца Ецеля. З 1958/59 роках — і заступник Генерального секретаря Європейської комісії в Брюсселі. Повернувшись до Німеччини, він керував різними німецькими компаніями і, серед іншого, був генеральним директором франкфуртської компанії Tenovis.[3] В 1961/65 роках також був членом ради директорів нафтової компанії Aral у Бохумі. Учасник телесеріалу Гвідо Кноппа про Другу світову війну.

Сім'я[ред. | ред. код]

В 1944 році одружився з дочкою фермера Стефані Кюне (18 лютого 1924, Нінгаген24 травня 2011, Дюссельдорф). В пари народились 4 дітей.

Нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002
  • Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
  • KUROWSKI, F., Knight's Cross Holders of the Afrikakorps, Schiffer Publishing Ltd., Atglen, United States, 1996.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б http://anzeigen-suchen.sueddeutsche.de/gelanz/servlet/anzdescription.BinaryAnsicht?anzId=216995
  2. а б в Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. Hoffen auf Weltwunder. Der Spiegel (нім.). 8 вересня 1974. ISSN 2195-1349. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 14 жовтня 2021.