Вірляна Ткач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вірляна Ткач
Virlana Tkacz.jpg
Вірляна Ткач
Народилася 23 червня 1952(1952-06-23) (66 років)
Ньюарк, Нью-Джерсі, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність американська театральна режисерка з українським корінням, письменниця, культурний діяч, перекладач
Alma mater Колумбійський університет, Беннінгтонський коледж[d] і Школа мистецтв Колумбійського університету[d]
Напрямок театр, література, перфоменс

Вірляна Ткач (англ. Virlana Tkacz; нар. 23 червня 1952, м. Ньюарк, Нью-Джерсі) — американська театральна режисерка з українським корінням, письменниця, культурний діяч, поет, перекладач, керівник Яра мистецької групи (Yara Arts Group) при театрі Ля-Ма Ма в Нью-Йорку.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 1952 року у Ньюарку, Нью-Джерсі. Закінчила Беннінґтоні коледж у Вермонт та Колумбійський університет (магістр красного мистецтва, 1983 р.) у Нью-Йорку.

Театральні постановки[ред. | ред. код]

В 1990 заснувала Яру Мистецьку Групу при експериментальному театрі Ля Мама в Нью-Йорку з молодими американцями різного походження. З Ярою вона створила двадцять дев'ять театральних постановок, що базуються на фрагментах сучасної поезії, народних пісень, міфів, легенд та історії. Хоча її вистави ґрунтуються на традиційному матеріалі, вони є по суті експериментальні — та використовують візуальні проекції і багатий музичний супровід.

З Ярою вона створила на українські теми такі вистави: «Світло зі сходу/У світлі») (1990-91), «Вибухи» (1992), «Сліпий зір» (1993), «Яри лісову пісню» (1994), «Водоспад/Відблиски» (1995), «Співуче дерево» (2000), «Купала» (2002), «Лебідь» (2003) «Коляда: Дванадцять страв» (2005), «Тече річка» (2008), «Скифські камені» (2010), «Зимове сонце» (2010), «Ворон» (2011), «Міст снів», «Зимова ніч» (2012), «Вогонь Вода Ніч» (2013), «Капітан Джон Сміт їде в Україну», «Глибинні мрії», «Зимова ніч» (2014), «До кам'яного дна» (2015) «Темна Ніч Ясні Зорі» (2016) та «1917-2017: Тичина, Жадан і Собаки» (2017).

Вона також створила низку вистав на бурятських легендах «Віртуальні душі» (1996-97), «Летить біла птиця» (1998-99), «Коло» (2000), «Обо: Наш шаманізм» (2001) «Вий» (2002) та «Сестра воїна» (2004). В 2006 р. Вірляна почала співпрацю із театром Сахна в Киргизстані та поставила «Джанил» (2007) та «Ер Тоштук» (2009) на основі кирґизських епосів.

Серед її інших вистав: «Повернення тубільця» з відео-художницею Кит Фіцджералд (1988, Нью-Йорк, Ріо-де-Женейро та Амстердам), «Вівтар самому собі» Ірединського, за яку Вірляна одержала грант для талановитих молодих режисерів від Джером Фундації, та «Містерія кохання» Секу Сундіата (1991). Також працювала з американськими індіанцями на кількох виставах.

Вірляна заснувала та провадила театральні майстерні зі студентами при Гарварді на літних курсах що року від 1988 по 1998, а також творчі майстерні в театральних інститутах в Києві та Харкові, в Києво-Могилянській Академії, в Нью-Йоркському університеті, університеті Пенн-Стейт, Бакнел, Вінніпезі, Торонто, Бишкеку, Улан-Баторі та Улан-Уде. Восени 2002 року вона отримала стипендію ім. Фулбрайта та викладала історію театру в Театральному Інституті ім. Карпенка-Карого у Києві, на весну 2008 викладала театр у Театральному Інституті у Бишкеку, та 2015—2016 у Національнім центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса у Києві.

Переклади[ред. | ред. код]

Від 1989 року Вірляна перекладає українську поезію разом із Вандою Фиппс, за що вони отримали нагороду журналу «Аґні» та гранти від New York State Council on the Arts. Вони переклали збірку Павла Тичини «Замість сонетів і октав.» Також перекладають сучасних українських поетів серед них: Олег Лишега, Віктор Неборак, Людмила Таран, Оксана Забужко, Наталка Білоцерківець, Катерина Бабкіна та Сергій Жадан. Ці переклади друкуються в американських літературних журналах і антологіях. 30 перекладів уміщено до антології української поезії XX століття, «Сто років юності». "В Іншому Світлі: Антологія української літератури в англомовних перекладах Вірляни Ткач і Ванди Фиппс та в театральних дійствах мистецької групи «Яра» видана Львівським видавництвом Срібне Слово у 2008 містить всі їх переклади з української мови до 2002 року. За переклад «Лісової пісні» вони одержали National Theatre Translation Fund Award. В 2005 р. Вірляна Ткач одержала одну з найпрестижніших нагород для перекладача від федерального уряду — National Endowment for the Arts Literary Translation Fellowship — за переклади поезії Сергія Жадана.

Від 1996 Ткач і Фиппс також перекладають бурятську поезію та шаманські замовляння разом з Саяном Жамбаловим. За переклад шаманських замовлянь вони одержали Witter Bynner Foundation for Poetry Translation Award. В 2002 видавництво Parabola Books видало їх книгу «Шанар: Ритуал освячення шамана» із 175 кольоровими фотографіями бурятського фотографа Александра Хантаєава. Ця книжка здобула Ben Franklin Award. З 2005 р. У 2015 р. вона була перевидана під заголовком «Сибірський шаманізм» та у 2017 вийшла в французькім перекладі. Вірляна та Ванда перекладають киргизькі епоси з Розою Мукашевою. Їх переклад епосу «Жанил Мирза» про жінку воїна з 17-ого століття, та «Ер Тоштук» стали основами постановок Яри.

Вірляна також перекладає поезію українською мовою разом з Оксаною Батюк. Їх переклади друкувалися в журналах «Світо-вид» та «Кур'єр Кривбасу». Власні вірші Вірляни друкувалися в американських журналах «Аґні Ревю» та «Фен», а також в українських журналах «Сучасність» та «Березіль».

З вересня 2011 року автор відвідує Україну, як гість Львівського міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові.[1]

Театрознавчі праці[ред. | ред. код]

Одна із засновників Міжнародного товариства Леся Курбаса. Вона також є автором театрознавчих праць: «Золотий дисонанс: поетичні образи Павла Тичини в „Народному Малахії“ Миколи Куліша», «Народження режисера Леся Курбаса і його перший сезон в Молодому театрі» (1987), «Лесь Курбас і актори мистецького об'єднання „Березіль“ в Києві» (1988), «Лесь Курбас уживає мови фільму в постановках „Джіммі Гиґґинз“ та „Макбет“» (1990), «Час та перетворення у постановці Леся Курбаса „Джіммі Гиґґинз“» (2002) та «Лесь Курбас: Перші постановки у Березолі» (2003). Її спогади про Йосифа Гірняка друкувалися в газеті «Культура і життя» в травні 1995. Разом з Іриною Макарик вона зредаґувавала монументальну книгу статей «Модернізм у Києві» яку видало видавництво університету Торонто у 2010.

Вистава «ВОРОН»[ред. | ред. код]

Вистава «Ворон» створена американським режисером Вірляною Ткач спільно з митцями з Америки та України за однойменною поезією Олега Лишеги, переклад якої Вірляна Ткач здійснила у співпраці з Вандою Фіппс. Творчість Олега Лишеги здобула в США високу оцінку. Збірка «Вибрані вірші Олега Лишеги» у перекладі автора та Джеймса Брасфілда отримала нагороду за найкращий переклад року від ПЕН-клубу в 1999 році.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]