Гастрин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гастрин
Ідентифікатори
Символ GAST, GAS
Entrez 2520
OMIM 137250
RefSeq NP_000796
UniProt P01350
Інша інформація
Локус Хр. 17 q21.2

Гастрин — гормон, який секретують G-клітини, розташовані в основному в пілоричному відділі шлунка, а також дельта-клітини підшлункової залози.[1]

Існує три основні природні форми гастрину: «великий гастрин», або гастрин−34 — поліпептид з 34 амінокислот, «малий гастрин», або гастрин-17 , що складається з 17 амінокислот, і «мінігастрін», або гастрин-14, що складається з 14 амінокислот. Всі види гастрину гомологічні за хімічною структурою. Активною частиною молекул гастрину, що зв'язується зі специфічними гастріновими рецепторами, є ділянка з 5 амінокислот. Синтетичний аналог природних гастрин — пентагастрин — складається якраз з цих 5 амінокислот.

Гастрин-34 виробляється в основному підшлунковою залозою, тоді як гастрин−17 і гастрин-14 виробляються в основному в шлунку. Молекули гастрину мають лінійну просторову структуру.

Фізіологія[ред. | ред. код]

Гастрин зв'язується зі специфічними гастриновими рецепторами в шлунку. Рецептори до гастрину є метаботропними, їх ефекти реалізуються через підвищення активності гормончутливої аденілатциклази. Результатом посилення аденілатціклазної активності в парієтальних клітинах шлунку є збільшення секреції шлункового соку, особливо соляної кислоти (HCl).

Гастрин також збільшує секрецію пепсину головними клітинами шлунка, що, разом з підвищенням кислотності шлункового соку, що забезпечує оптимальний pH для дії пепсину, сприяє оптимальному переварюванню їжі в шлунку.

Одночасно гастрин збільшує секрецію бікарбонатів і слизу в слизовій шлунка, забезпечуючи тим самим захист слизової від впливу соляної кислоти і пепсину. Гастрин гальмує випорожнення шлунку, що забезпечує достатню для перетравлення їжі тривалість впливу соляної кислоти і пепсину на харчової грудку.

Також гастрин збільшує продукцію простагландину E в слизовій шлунка, що призводить до місцевого розширення судин, посилення кровопостачання і фізіологічною набряку слизової шлунка, до міграції лейкоцитів в слизову . Лейкоцити беруть участь в процесах травлення, секретуючи різні ферменти і виробляючи фагоцитоз.

Рецептори до гастрину є і в тонкій кишці та підшлунковій залозі. Гастрин збільшує секрецію секретину, холецистокініну, соматостатину і ряду інших гормонально активних кишкових і панкреатичних пептидів, а також секрецію кишкових і панкреатичних ферментів. Тим самим гастрин створює умови для здійснення наступної, кишкової, фази травлення.

Регуляція секреції гастрину[ред. | ред. код]

Секреція гастрину підвищується у відповідь на холінергічну (блукаючим нервом) і в меншому ступені на симпатичну стимуляцію шлунка. Також секреція гастрину підвищується інсуліном, гістаміном, присутністю в шлунку або в плазмі крові олігопептидів і вільних амінокислот — продуктів розщеплення білків. Збільшення секреції гастрину у відповідь на олігопептиди і вільні амінокислоти, а також у відповідь на симпатичну або холінергічну стимуляцію є фізіологічним механізмом ініціації травлення при вигляді і запаху їжі або при надходженні їжі в шлунок. Секреція гастрину також підвищується при гіперкальціємії.

Пригнічується секреція гастрину високим рівнем соляної кислоти в шлунку (що є однією з негативних зворотних зв'язків, що регулюють секрецію гастрину), простагландином Е, ендогенними опадами — ендорфінів і енкефалінів, аденозином, кальцитоніном . Сильно пригнічує секрецію гастрину соматостатин, який одночасно пригнічує секрецію інших панкреатичних і кишкових пептидів — холецистокініну, секретину, ВІП та інших молекул. Підвищення гастрином секреції соматостатину, пригнічувала секрецію гастрину, є ще одним прикладом негативного зворотного зв'язку.

Секреція гастрину також пригнічується холецистокініном і секретином. Фізіологічне значення цього механізму полягає у зменшенні секреції кислоти і пепсину після початку кишкової фази травлення та забезпеченні функціонального спокою спустошеної шлунка, а також у зворотному зв'язку, що обмежує гиперсекрецию кислоти (оскільки рівні секретину і холецистокініну залежать від pH надходить у дванадцятипалу кишку харчової кашки).

Патологічні стани[ред. | ред. код]

Підвищена секреція гастрину при гастриномі призводить до розвитку синдрома Золлінгера — Еллісона. Гастринома може розташовуватись у шлунку, стінці 12-палої кишки або підшлункової залозі.

Підвищені концентрації гастрину при синдромі Золлінгера — Еллісона викликають гіпертрофію слизової шлунка, посилення її складчастості, функціональну гіперплазію залоз шлунка, головних і парієтальних клітин. Гиперсекреция гастрину, приводячи до гіперсекреції соляної кислоти і пепсину, викликає у хворих з гастриномой розвиток гастриту або виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки, гастроезофагеального рефлюксу.

У меншій мірі секреція гастрину підвищується при інфекції шлунка Helicobacter pylori. Однак цього підвищення може виявитися цілком достатньо, щоб спровокувати розвиток гиперацидного гастриту або виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки.

Секреція гастрину також підвищується при стресі (внаслідок посилення симпатичної стимуляції шлунку), при високому рівні глюкокортикоїдів або при прийомі екзогенних глюкокортикоїдів, інгібіторів біосинтезу простагландинів. Це пояснює появу «стресових» і стероїдних виразок шлунка, гастритів і виразок шлунка при прийомі нестероїдних протизапальних препаратів.

Також секреція гастрину значно підвищується при пригніченні секреції соляної кислоти, наприклад, при прийомі інгібіторів протонного насоса або блокаторів H2 — гістамінових рецепторів. Виникаюча при прийомі цих ліків виражена гіпергастринемія може викликати феномен " кислотного рикошету " при їх різкій відміні — секреція кислоти може підвищитися навіть вище рівня, який був до лікування.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Human Anatomy & Physiology (вид. 7th). Benjamin Cummings. 2006. ISBN 978-0805359091.