Генріх Густав Магнус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генріх Густав Магнус
Генріх Густав Магнус
Генріх Густав Магнус
Народився 2 травня 1802(1802-05-02)[1]
Берлін, Королівство Пруссія
Помер 4 квітня 1870(1870-04-04)[1] (67 років)
Берлін, Провінція Бранденбург, Королівство Пруссія, Північнонімецький союз
Поховання Доротеенштадтський цвинтар[d]
Громадянство Німеччина
Національність євреї
Alma mater Берлінський університет
Zürich Polytechnic, Стокгольмський університет, Сорбонна
Галузь наукових інтересів фізика, хімія
Заклад Берлінський університет
Zürich Polytechnic
Науковий керівник Ейльгард Мітчерліх[2]
Відомі учні Карл Германн Кноблаух, Август Кундт, Рудольф Клаузіус, Герман фон Гельмгольц, Густав Карстен, Георг-Герман Квінке
Відомий завдяки: Ефект Магнуса, Сіль Магнуса


CMNS: Генріх Густав Магнус на Вікісховищі

Магнус Генріх Густав (нім. Heinrich-Gustav Magnus, 2 травня 1802, Берлін4 квітня 1870, Берлін) — німецький фізик та хімік.

Вивчав фізику та хімію 6 років — спочатку в Берлінському університеті, потім ще рік (1828) в Стокгольмі, в лабораторії Берцеліуса, а згодом у Парижі у Гей-Люссака та Тенара. У 1831 році Магнус був запрошений лектором з фізики і технології в Берлінський університет, потім був професором фізики до 1869 року. У 1840 році Магнус обраний членом Берлінської академії, з 1854 року був членом-кореспондентом Санкт-Петербурзької академії наук. Магнус невтомно працював усе своє життя над різноманітними питаннями фізики та хімії. Ще студентом (1825) він опублікував першу свою роботу про самозаймання металевих порошків, в 1828 році відкрив названу його ім'ям платинову сіль (PtCl2(NH3)2) — сіль Магнуса. З 1827 по 1833 рів займався переважно хімією, потім роботами в галузі фізики. Досліджував поглинання газів кров'ю (1837–1845), процював над ефектом розширенням газів від нагрівання (1841–1844), над пружністю пари води та водних розчинів (1844–1854), над термоелектрикою (1851), електролізом (1856), індукцією струмів (1858–1861), теплопровідністю газів (1860), поляризацією променистого тепла (1866–1868) та питаннями теплоцвітності газів (з 1861). Не менш відомий Магнус і як вчитель. З його лабораторії вийшло багато видатних німецьких фізиків.

Див. також[ред.ред. код]

Ефект Магнуса

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Математична генеалогія — 1997.

Посилання[ред.ред. код]