Ейльгард Мітчерліх

Ейльгард Мітчерліх
нім. Eilhard Mitscherlich
Народився	7 січня 1794(1794-01-07) Вільгельмсгафен Фрисландія (Німеччина)
Помер	28 серпня 1863(1863-08-28) (69 років) Шенеберг, Королівство Пруссія
Поховання	Старий цвинтар Святого Матвіяd
Місце проживання	Німеччина
Країна	Велике герцогство Ольденбурзьке
Діяльність	хімік, викладач університету, мінералог
Alma mater	Геттінгенський університет, Гумбольдтський університет Берліна, Стокгольмський університет
Галузь	Хімія
Заклад	Гумбольдтський університет Берліна
Науковий керівник	Фрідріх Штромеєр
Відомі учні	Генріх Густав Магнус
Аспіранти, докторанти	Генріх Густав Магнус
Членство	Лондонське королівське товариство Прусська академія наук Леопольдина Шведська королівська академія наук Петербурзька академія наук Американська академія мистецтв і наук Французька академія наук Туринська академія наук
Відомий завдяки:	Селенова кислота, закон ізоморфізму
Діти	Gustav Alfred Mitscherlichd
Нагороди	Королівська медаль (1829) Член Американської академії мистецтв і наук іноземний член Лондонського королівського товариства (15 травня 1828)
Ейльгард Мітчерліх у Вікісховищі

Ейльгард Мітчерліх (нім. Eilhard Mitscherlich; 7 січня 1794, Нойенде, нині Вільгельмсгафен — 28 серпня 1863, Берлін) — німецький хімік. Професор Берлінського університету (1822). Відкрив явища ізоморфізму (1819, диморфізму (1821). У 1833 отримав у чистому вигляді бензен сухою перегонкою бензойної кислоти з надлишком гашеного вапна; вперше отримав нітробензен, азобензен та деякі сульфокислоти бензолу. У 1833 висловив припущення про каталітичну ролі сірчаної кислоти у процесі етерифікації, запропонувавши назвати подібні реакції контактними. Іноземний член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1829) .

Біографія

Ейльхард Мітчерліх народився 7 січня 1794 року в Нойенде (нині Вільгельмсхафен). Вивчав у Гейдельберзі філологію. Одночасно з цим вивчав природничі науки і медицину. У 1818 році Мітчерліх вирушив до Берліна, де займався в лабораторії Лінка.

Роботи Мітчерліха привернули до себе увагу Берцеліуса, у якого Мітчерліх пропрацював рік в його лабораторії в Стокгольмі. В 1822 році Мітчерліх зайняв місце померлого Клапрота в Берлінському університеті.

Головну заслугу Мітчерліха складає відкриття ізоморфізму (див. у «Abhandl. d. Berlin. Akd.», 1819). Займаючись дослідженням складу фосфорнокислих і миш'яковокислих солей, Мітчерліх зробив спостереження, що їх солі, які відповідають одним і тим же основам, кристалізуються в однакових формах. Окремі факти, що передбачили цю теорію, були відомі до Мітчерліха: дослідження Гей-Люссака (1816) над галунами, Бьодана (1818) над цинковим і залізним купоросом та інші. Однак Мітчерліх встановив теорію ізоморфізму абсолютно самостійно. У підтвердження своєї теорії, Мітчерліх отримав селеновую кислоту і показав ізоморфізм її солей із солями сірчаної кислоти; досліджував солі манганової і манганатної кислот і показав ізоморфізм перших з сірчанокислими, а останніх з хлорними солями.

Відкриття ізоморфізму мало величезне значення для хімії і мінералогії. Берцеліус негайно скористався ізоморфізмом для з'ясування атомного складу різних тіл (особливо сполук, що відповідають окисам типу $R_{2}O_{3}$). При визначенні атомних ваг елементів ізоморфізм служив одним з важливих керівних ознак. Встановлення аналогій між різними елементами знайшло себе у схожості кристалічних форм їх сполук. Завдяки цьому ізоморфізм є одним з головних підстав, на які спирається природна система хімічних елементів. З відкриттям ізоморфізму кристалічна форма стала дуже важливою ознакою для характеристики тіл. У мінералогічній класифікації (Розе) ізоморфізм справив значний переворот. У 1826 році Мітчерліх встановив диморфізм кислої фосфорно-натрієвої солі та сірки, а слідом за тим і деяких інших речовин. Явищем диморфізму пояснюється і той факт, що вуглекислий кальцій є в природі в двох кристалічних формах (арагоніт і вапняний шпат).

У 1833 році Мітчерліх виробив цілий ряд ретельних визначень густини пари багатьох речовин і при цьому перевірив об'ємні закони Гей-Люссака. Велике наукове значення мають роботи Мітчерліха, що стосуються штучного одержання мінералів. В області органічної хімії Мітчерліху належить ряд важливих робіт, що стосуються бензену і його похідних (1834), як то: отримання бензену з бензойної кислоти, отримання першого нітропродукту (а саме нітробензену), отримання азобензену і перших представників класу сульфокислот. Інші роботи Мітчерліха: вивчення контактних явищ, розробка аналітичних способів відкриття фосфору, дослідження камерних кристалів та ін.

У 1829-1833 рр. Мітчерліх видав «Lehrbuch d. Chemie» (в 1855 році вийшло 5-е видання; не закінчено). Мітчерліх займався також геологічними дослідженнями, присвяченим питанням про природу вулканічних сил. Роботи Мітчерліха друкувалися в «Abhandlungen d. Berl. Akad.», «Poggendorff's Annalen», «Annales de chimie et de physique», «Annales des mines» та інших.