Глауконіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Глауконіт
Mineraly.sk - glaukonit.jpg
дрібнозернистий масивний агрегат глауконіту
Загальні відомості
Абревіатура Glt[1]
Хімічна формула (K, Ca, Na)<1(Al, Fe3+, Fe2+, Mg)2[(OH)2 Al0,35Si3,65O10]
Клас мінералу шаруваті силікати
Dana 8 71.2.2a.5
Генезис осадовий
Ідентифікація
Колір темно-оливковий, синьо-зелений, чорно-зелений, травянисто-зелений, жовто-зелений
Сингонія моноклінна сингонія
Спайність добра по {010}
Злам зернистий
Твердість 2-3
Блиск матовий
Колір риси темно-зелена
Густина 2,2-2,9
CMNS: Глауконіт у Вікісховищі

Глауконі́т (рос. глауконит; англ. glauconite, celadongreen; нім. Glaukonit m) — мінерал, класу силікатів групи гідрослюд, до складу якого входять кремній, алюміній, калій, залізо та ін., належить до групи слюд.

Стара українська назва: зеленка.

Етимологія та історія[ред. | ред. код]

Мінерал отримав назву через його колір на честь давньогрецького слова γλαυκός glaukós , що означає «блискучий», «синьо-зелений» або «синьо-сірий». Ця назва присутня у Гомерівських текстах, але є предметом суперечки в класичній філології.[2]

Вперше глауконіт був описаний і названий на честь його кольору в 1828 році німецьким мінералогом Крістіаном Кеферштейном (1784—1866).

Загальний опис[ред. | ред. код]

Хімічна формула: (K, Na)(Fe3+,Al, Mg)2[(OH)2|(Si, Al)4O10].[3].

Містить: SiO2 — 44-56 %; Al2O3 — 3-22 %; Fe2O3 — 0-27 %; FeO — 0-8 %; MgO — 0-10 %; K2O до 10 %, H2O — 4-10 %. Відомі також домішки Li і В.

Сингонія моноклінна. Густина 2,2-2,9. Твердість 2-3. Колір зелений, блиск матовий. Високомагнезіальні різновиди називають селадонітом, високоглиноземисті — сколітом.

Характерний для всіх геологічних систем починаючи з докембрію. Утворюється з уламкового біотиту або інших вихідних матеріалів шляхом морського діагенезу на мілководді; особливо в нещільно скріпленому пісковику, вапняку і алевроліті. Глауконіт поширений у пісках, пісковиках, глинах, мергелях та вапняках усіх геологічних систем, забарвлюючи ці породи в зеленуватий колір.

Асоціація: кварц, польові шпати, глаукофан, доломіт, сидерит, кальцит, анкерит, пірит, лімоніт.

Розрізняють:

  • глауконіт 1М (найпоширеніша політипна модифікація глауконіту з одним пакетом в елементарній комірці);
  • глауконіт 2М1 (політипна модифікація глауконіту з двома пакетами в елементарній комірці, які повернуті один відносно одного на 1200);
  • глауконіт 3Т (політипна модифікація глауконіту з трьома пакетами в елементарній комірці);
  • глауконіт магніїстий (селадоніт);
  • глауконіт марганцевистий (відміна глауконіту, яка містить 1-1,5 % MnO).

Поширення[ред. | ред. код]

Поширений у всьому світі в морських відкладеннях. Зокрема: на півострові Отаго, Нова Зеландія, у Південній Австралії, в Англії, Франції, Італії, в ряді населених пунктів в Ізраїлі, Капська провінція, Південна Африка, у США (особливо поширений в Алабамі, Техасі, Каліфорнії, Орегоні, у Південній Дакоті). В Україні є на Поділлі, на Волині та ін.

Застосування[ред. | ред. код]

Є одним з основних мінералів, що використовуються для визначення віку осадових гірських порід (K-Ar-методом). Ґлауконіт застосовується для виготовлення мінеральних масел та фарб, відбілювачів, як сорбент, для виробництва декоративного бетону і цементу, в скляній промисловості. Застосовується як добриво.

Завдяки його здатності до катіонного обміну використовується зменшення твердості води. Може використовуватись для очищення територій від забруднення радіонуклідами.

Глауконіт — мінерал із зональним забарвленням, який у найкращих зразках має цінні декоративні якості, виробний камінь.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical MagazineCambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022doi:10.1180/MGM.2021.43
  2. Vgl. Manu Leumann: Homreische Wörter. Basel 1950.
  3. Stefan Weiß: Das große Lapis Mineralienverzeichnis. Alle Mineralien von A — Z und ihre Eigenschaften. 5. vollkommen neu bearbeitete und ergänzte Auflage. Weise, München 2008

Література[ред. | ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Глауконіт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
  • Глауконіти Поділля — сорбенти радіонуклідів / Ю. Б. Козуб, О. І. Матковський, А. Ю. Сеньковський, Ю. І. Федоришин // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геол. — 1998. — Вип. 13. — С. 139—142.
  • Глауконіт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
  • Dana, E.S. (1892) Dana's system of mineralogy, (6th edition), 683—684.
  • Deer, W.A., R.A. Howie, and J. Zussman (1963) Rock-forming minerals, v. 3, sheet silicates, 35-41.
  • Bentor, Y.K. and M. Kastner (1965) Notes on the mineralogy and origin of glauconite. J. Sed. Petrol., 35, 155—166.
  • Buckley, H.A., J.C. Bevan, K.M. Brown, L.R. Johnson, and V.C. Farmer (1978) Glauconite and celadonite: two separate mineral species. Mineral. Mag., 42, 373—382.
  • Handbook of Mineralogy [Архівовано 8 лютого 2012 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]