Портал:Геологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розділ Вікіпедії: Геологія
Проект  |  Портал


редагувати
  Геологія
Карта геологічних провінцій світу
Океанічна кора
   0-20 Ma
   20-65 Ma
   >65 Ma
Континентальна кора
   Великі масиви інтрузивів
   Потоншана континентальна кора

Геоло́гія (від грец. γῆ — земля, і грец. λογος — наука) — комплекс наук про тверду оболонку Землі, історію її розвитку та процеси, що її створили.

Предмет геології

Геологія — це велика фундаментальна галузь науки. Вона об'єднує велику кількість наук.

Нижче перераховані розділи геології.

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Руслові алювіальні бари в руслі гірської річки Білка, притоки Дунайця, Татри

Алю́вій (від лат. Alluvio — наносити, замулювати) — незцементовані відклади постійних водних потоків (річок, струмків), що складаються з уламків різного ступеню обкатаності і розмірів (валуни, галька, гравій, пісок, суглинок, глина). Гранулометричний і мінеральний склад та структурно-текстурні особливості алювію залежать від гідродинамічного режиму ріки, характеру порід, що нею розмиваються, рельєфу і площі водозбору[1]. Дельти річок повністю складаються з алювіальних відкладів і є алювіальними конусами виносу[2]. Наявність алювіальних відкладів у розрізі є ознакою континентального тектонічного режиму території.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геологічна термінологія

Акумуляція в геології — нагромадження на поверхні суші або на дні водойми мінеральних частинок чи органічних залишків в результаті діяльності вітру, текучих вод, льодовиків, вулканів, моря та інших геол. факторів. Процес, протилежний денудації і залежний від неї. Області акумуляції — це найчастіше тектонічні прогини та западини, а також денудаційні долини й улоговини. Розрізняють акумуляцію наземну (гравітаційну, річкову, льодовикову, водно-льодовикову, морську, озерну, еолову, біогенну, вулканогенну) і підводну (підводно-зсувну, прибережно-морську, дельтову, рифоґенну, вулканічну, хемоґенну тощо). З процесами акумуляції пов'язане утворення різних типів екзоґенних родовищ корисних копалин..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
редагувати
  Обрані магматичні гірські породи

Га́бро — магматична інтрузивна рівномірнозерниста порода, що складається з основного плагіоклазу, моноклінного піроксену, олівіну або рогової обманки.

Мінеральний склад і властивості:

Другорядні мінерали: титаномагнетит, біотит, нефелін і ін. фельдшпатоїди, іноді кварц і ортоклаз.

Характерні акцесорні мінерали: апатит, піротин, плеонаст, хроміт і пікотит.

Густина 2,8—3,2.

Текстура масивна, однорідна.

Колір чорний, темно-зелений, рідше плямистий.

Габро — глибинний аналог базальту..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані осадові гірські породи
Пісок на площі розміром 1—2 квадратних сантиметрів.

Пісо́к, піски — осадова уламкова гірська порода і штучний матеріал, що складається із зерен гірських порід. Часто зерна піску представлені майже винятково кварцем.

Дрібноуламкові пухкі осадові гірські породи, що складаються з уламків різних мінералів (частіше всього кварцу) або гірських порід величиною від 0,05 до 2(3) мм (за іншими класифікаціями, 0,1—1 мм).

Піщані зерна (sand grains, sandy particles) — результат вивітрювання, розмивання або абразії осадових або деяких магматичних гірських порід.

За умовами утворення піски поділяють на річкові, озерні, морські, водно-льодовикові та інші..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані метаморфічні гірські породи
Доломіт

Доломі́т — породоутворюючий мінерал класу карбонатів, подвійна вуглекисла сіль кальцію і магнію та осадова карбонатна гірська порода, що цілком або переважно складається з мінералу доломіту(бл. 95%), звичайно з домішками кальциту, іноді гіпсу, ангідриту та оксидів заліза.

Виділяють два типи доломіту:

Формула: CaMg(CO3)2, або MgCO3 • CaCO3. Містить 30,4% CaO; 21,8% MgO і 47,8% CO2. Домішки: Fe2+, Mn2+, Co2+, Pb, Zn.

Твердість 3,5—4,0; густина 2,9—3,2 г/см3. Сингонія тригональна. Колір сірувато-білий. Блиск скляний..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані мінерали
Грюнерит, штат Південна Дакота

Грюнерит, ґрюнерит( рос. грюнерит, англ. grunerite, нім. Grünerit m) – мінерал, гідроксилалюмосилікат заліза, залізисто-магніїстий амфібол ланцюжкової будови, групи амфіболів.

Названий на честь французького геолога і металурга швейцарського походження Емануеля-Луї Грюнера.

Основні характеристики: Склад: 2[(Fe2+)7Si8O22(OH)]. Інша версія хім. формули (Є. Лазаренко): (Fe2+, Mg)7[(OH)]

редагувати
  Обрані горючі корисні копалини
вапняк на сланцях

Горю́чі сла́нці (рос. горючие сланцы, англ. petroliferous shale; oil (bituminous) shale, нім. Brennschiefer, Ölschiefer) — тверді горючі корисні копалини, осадові породи, що містять в основному аквагенну органічну речовину (вимерлих морських і озерних тварин, альгу тощо), що ріднить їх з нафтою.

Сланцевий газ і нафтоподібна рідина, умовно звана сланцевою нафтою, добуваються з горючих сланців. За оцінками фахівців загальні запаси горючих сланців у світі становлять близько 650 трлн тонн. З них можна отримати до 26 трлн тонн сланцевої нафти. Таким чином, обсягу нафтоподібної сировини, що міститься в сланцях, і умовно званої сланцевою нафтою, ймовірно в 13 разів більше, ніж запасів традиційної нафти. Однак запасів сланцевої нафти, видобуток якої економічно виправданий, набагато менше..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані рудні корисні копалини

Марганцеві руди (рос. марганцевые руды, англ. manganese ores; нім. Manganerze n pl) — мінеральні утворення з вмістом манґану у таких кількостях, при яких його доцільно вилучати за сучасного рівня розвитку техніки. М.р. почали використовуватися в кінці XVIII ст. для виготовлення фарб і медичних препаратів. У природі відомо близько 160 мінералів, що вміщують манґан. Основні з них (вміст манґану до 72%) — псиломелан (45-60%), брауніт (69%), піролюзит (63,2%), манґаніт (62,5%), родохрозит (47,8%), гаусманіт (72%), манґанокальцит (7-25%), родоніт (32-41%), вернадит (44-52%), олігоніт (23-32%).

Розрізняють такі М.р.:

  • оксидні,
  • карбонатні,
  • оксидно-карбонатні.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані нерудні корисні копалини
Відслонення моноклінальних пластів тріасових вапняків. Пляж Сан-Педро-де-Муель, Португалія

Вапня́к (рос. известняк, англ. limestone, нім. Kalkstein) — осадова гірська порода, що складається головним чином з кальциту з домішками глинистого матеріалу, кремнезему, оксидів заліза та інших. Найпоширеніший різновид карбонату кальцію.

Вапняк утворюється на дні морів внаслідок нагромадження органічних решток (переважно черепашок) та осадження СаСО3 з морської води. За походженням розрізняють біоґенні, хемоґенні, перекристалізовані, уламкові та змішаного генезису. Назви вапнякам звичайно надаються в залежності від особливостей компонентів або структур, що входять до їх складу (оолітові, уламкові, черепашкові, рифові тощо).


Хімічний склад чистих вапняків близький до кальциту, де СаО — 56 % і СО2 — 44 %. Вапняк в ряді випадків включає домішки глинистих мінералів, доломіту, кварцу, рідше — гіпсу, піриту і органічних залишків, які визначають назву вапняку. Доломітизовані вапняки містять 4-17 % MgO, мергелисті - 6-21 % SiO2+R2O3. Піщанистий і кременистий мають домішки кварцу, опалу та халцедону. Колір переважно білий, світло-сірий, жовтуватий; присутність органічних, залізистих, марганцевих та інших домішок зумовлює темно-сіре, чорне, буре, червонувате та зеленувате забарвлення. Вапняк — одна з найпоширеніших осадових гірських порід. Його поклади зустрічаються серед відкладів всіх геологічних систем — від докембрійських до четвертинних; найінтенсивніше утворення відбувалося у силурі, карбоні, юрі і верх. крейді; вапняк становить 19-22 % від всієї маси осадових порід. Потужність пластів вапняку надзвичайно мінлива - від кількох сантиметрів до 5000 м.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані родовища та басейни горючих корисних копалин

Ленський вугільний басейн — басейн на заході Якутії та у південно-східній частині Красноярського краю Росії. Локалізований в західній частині Республіки Саха (Якутія) і лише на крайньому північному заході — Красноярського краю.

Видобувати вугілля почали 1928 року.

Площа бл. 400 тис. км². Балансові запаси вугілля 2 млрд т. Займає східну частину Сибірської платформи. Промислова вугленосність басейну пов'язана з юрськими, крейдовими й неогеновими відкладами. Басейн розташований в межах Приверхоянського крайового прогину і Вілюйської синеклізи. На основі відмінності геологічної будови і вугленосності басейн розчленовують на північну і південну частини; в кожній з них виділяють вугленосні райони.

Виявлено понад 150 вугільних пластів, потужність більш як 50-и з них перевищує 0,1 м. Розвідано 20 родовищ.

Вугілля буре (основні запаси) й кам'яне, мало- та середньозольне. Сапропелеве вугілля (богхеди) є тільки в Оленекському і Анабаро-Хатангському вугленосних районах.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані родовища та басейни рудних корисних копалин
Шахта «Зоря» в місті Кривий Ріг

Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області.

Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю.

Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані родовища та басейни нерудних корисних копалин

Завадівське родовище доломіту — родовище, розташоване за 500 метрів на пів­денний захід від села Завадівка Монастириського району Тернопільської області.

Корисна копалина — доломіти девонського віку, сірі, темно-сірі до чорних, масивні, бітумінозні з прожилками і гніздами кальциту.

Доломіти при­датні для використання у металургійній промисловості, виробництва соди, окремі пачки — для виробництва скла, а також як будівельне каміння.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані геологічні структури Землі
Східноєвропейська платформа

Східноєвропейська платформа (Руська платфо́рма) — одна з найбільших, відносно стійких ділянок континентальної земної кори, що належить до числа давніх (дорифейських) платформ.

Займає значну частину Сх. і Півн. Європи, від Скандинавських гір до Уралу і від Баренцового до Чорного і Каспійського морів.

Межа платформи проходить вздовж Тіманського кряжу і по узбережжю Кольського п-ова, а також по лінії, що перетинає Середньоєвропейську рівнину поблизу Варшави і йде через Балтійське море і південну частину п-ова Ютландія.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геологічні списки
редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Астраханське ГКР.png

Астраха́нське газоконденса́тне родо́вище, АГКР — велике родовище вуглеводнів, розташоване в Астраханській області Російської Федерації. Родовище знаходиться в південно-західній частині Прикаспійської западини, за 60 км на північний схід від м. Астрахань та належить до Прикаспійської нафтогазоносної провінції.

Астраханське газоконденсатне родовище — найбільше в Європі за запасами газу і конденсату, і входить в десятку найбільших газових родовищ Росії. Його геологічні запаси оцінюються в 2500 млрд м³ газу і 400 млн т конденсату (з високим вмістом сірководню). Станом на 2000 рік з родовища видобуто біля 12 млрд м³ газу, 4 млн т конденсату і 4 млн т сірки[3]. За умови річного добутку газу 12 млрд м³ (2,06% від загального обсягу видобутку газу в РФ у 2009), забезпеченість Астраханського газоперероблювального комплексу промисловими запасами тільки по лівобережній частині АГКР становить сотні років..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки в області геології


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Невеличка дайка на острові Баранова, Аляска.
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Еволюційні геологи
Georges-Louis Leclerc, Comte de Buffon.jpg

Жорж-Луї Леклерк де Бюффон (фр. Georges-Louis Leclerc de Buffon), також просто Бюффон, нар. 7 вересня 1707, Монбар, Бургундія — пом. 16 квітня 1788, Париж) — французький натураліст, біолог, математик, геолог, письменник і перекладач XVIII століття . Основна праця Бюффона — «Природнича історія» в 36 томах. Висловив ідею про єдність рослинного і тваринного світу. Автор так званої задачі Бюффона. Член Паризької академії наук.

Бюффон народився 7 вересня 1707 року в бургундському містечку Монбар як старший син Бенжамена-Франсуа Леклерка, що був головою Соляної палати (фр. président du grenier à sel) в Монбарі. Мати Бюффона — Анн-Крістін Марлен — була освіченою жінкою й походила з дуже заможної родини. Зразу після народження сина вона одержала великий спадок. У 1714 році помер її дядько, Жорж Луї Блазон, який був збирачем податків для герцога Савойського. Після смерті вдови Блазон мати Бюффона одержала ще один великий спадок. Тож у 1718 році її чоловік вклав гроші, придбавши неподалік від Монбара садибу Бюффон. Невдовзі він також купив посаду парламентського радника в Діжоні, куди родина й переїхала..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Мінералоги
Кліффорд Фрондел

Кліффорд Фрондел (англ. Clifford Frondel) (8 січня 1907(19070108) Квінз, Нью-Йорк — † 12 листопада 2002 Вінчестер, Массачусетс, США) — американський мінералог з Гарвардського університету.

Фрондел народився у Мангеттені. У ранньому віці він переїхав у Квінз. Навчався гірничої справи та геології у Колорадській гірничій школі імені Артура Лейкса, котру закінчиі у 1929 році. Закінчив Колумбійський університет, отримав ступінь магістра у 1936 році. Отримав у 1939 році ступінь доктора наук в Массачусетському технологічному інституті під керівництвом Мартіна Джуліана Бюргера. Був одним з перших, хто тримав у руках мінерали, привезені з Місяця. У його честь за імені та прізвищем були названі мінерали кліффордіт і фронделіт. З 1949 року Фрондел був професором мінералогії та кристалографії в Гарвардському університет. Обіймав посаду голови Департаменту геологічних наук з 1965-1969.[4] .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Літологи
Tkachuk.GIF

Ткачу́к Лук'я́н (* 15 (28) жовтня 1902(19021028), Немиринці — † 20 червня 1981, Київ) — український радянський вчений в галузі літологічного, петрологічного і петрогенетичного вивчення осадових, осадово-вулканогенних і магматичних гірських порід, доктор геологомінералогічних наук (з 1945 року), професор1945 року), академік АН УРСР17 березня 1972 року[5]).

Народився 15 (28 жовтня) 1902 року в селі Немиринцях (тепер Ружинського району Житомирської області) в селянській родині. З 1923 року навчався на факультеті професійної освіти геолого-географічного циклу Вінницького інституту народної освіти, а потім перейшов до Київського інституту народної освіти, який закінчив у 1926 році. У 19261929 роках навчався в аспірантурі при Інституті геологічних наук..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Петрологи
Якоб Юганнес Седергольм

Седергольм Якоб Йоханнес (20 липня 1863, Гельсінкі, — 26 червня 1934, там же) — фінський геолог і петрограф. Директор геологічної комісії Фінляндії (1893—1933 рр.).

Геологія і петрографія докембрійських гірських порід Фінляндії.

Увів у петрографію термін «мігматит» (1907) і опрацював вчення про мігматити. На честь Якоба Седергольма названо мінерал з групи піротинуседерхольміт (селенід нікелю b-NiSe)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Седиментологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994)[6], член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Геологи корисних копалин
Georgius Agricola.jpg

Ґе́орґіус Аґрі́кола (лат. Georgius Agricola, псевд., справжнє ім'я Ґеорґ Бауер (Павер), нім. Georg Pawer або модерною німецькою мовою Georg Bauer[7]; 24 березня 1494 — 21 листопада 1555) — німецький вчений епохи Відродження, філософ, геолог, мінералог, хімік, гірник, металург і лікар, автор першої європейської гірничо-металургійної енциклопедії... є автором книг, присвячених геології, гірничій справі і металургії. Серед них «Про походження і причини підземних речовин» («De ortu el causis subterraneorum», Базель, 1544), «Про природу того, що витікає із землі» («De natura eorum quae efflunt ex terra», Базель, 1546), «Про природу корисних копалин» («De natura fossilium», Базель, 1546), «Про нові і старі метали» («De veterbus et novis metallis», Базель, 1546), «Про походження того, що знаходиться під землею» («De animantibus subterraneis», Базель, 1549) та інші. Праця «Про природу корисних копалин» («De natura fossilium», Базель, 1546) розглядається як базисна для подальшого розвитку мінералогії..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Геохронологи та стратиграфи

[[Файл:|120пкс|праворуч]] Сергій Вікторович Мейєн (нар. 17 грудня 1935 — † 30 березня 1987) — геолог, еволюционіст, палеоботанік, доктор геолого-мінералогічних наук (1969). В 1958–1987 роках співробітник Геологічного інституту АН СРСР (нині — РАН).

Висунув принцип хронологічної взаємозамінності ознак в стратиграфії і концепцію глобального флорогенезу, засновану на аналізі всього викопного матеріалу щодо наземних рослин. Розвинув концепцію номогенезу.

Сергій Вікторович Мейєн народився в Москві 17 грудня 1935 року в родині нащадка голландських емігрантів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Інженери-геологи

Гіві Дмитрович Джавахішвілі (груз. გივი ჯავახიშვილი; 18 грудня 1912 - 10 листопада 1985) - грузинський радянський державний діяч. Голова Ради міністрів Грузинської РСР (1953-1975).

Народився в родині лікаря Дмитра Джавахішвілі й Ганни Магалашвілі.

1934 закінчив Закавказький індустріальний інститут, за фахом – інженер-геолог. У 1934-1941 роках був начальником гідрогеологічних партій.

У 1942-1944 роках завідував відділом Держплану Раднаркому Грузинської РСР. Після цього був інструктором відділу пального та енергетики ЦК КП(6) Грузії. З 1945 до 1947 року - заступник завідувача відділу пального та енергетики ЦК КП(6) Грузії. У 1947-1948 роках обіймав посаду заступника секретаря ЦК КП(б) Грузії з паливно-енергетичної промисловості та завідувача паливно-енергетичного відділу ЦК КП(б) Грузії. З 1948 до 1952 року - завідувач відділу важкої промисловості ЦК КП(б) Грузії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Математикогеологи

Вільям Крумбейн (англ. William Christian Krumbein) (19021979) — відомий американський геолог. На його честь названа медаль Міжнародної асоціації математичної геології (англ. Association for Mathematical Geology) — IAMG. Ця медаль була заснована на 25-му Міжнародному геологічному конгресі в Сіднеї, в 1976 році. Вільям Крумбейн був одним із засновників IAMG.

Крумбейн народився в Бівер-Фолс, Пенсильванія, США, в січні 1902 року і помер 18 серпня 1979 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис геології. Астрогеологи
Gene shoemaker with rocket belt.jpg

Юджин Шумейкер (англ. Eugene Merle Shoemaker; 28 квітня 1928, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США18 липня 1997, Аліс-Спрінгс, Австралія) — американський вчений-геолог, планетолог. Засновник наукового напрямку — астрогеології. Один з першовідкривачів комети Шумейкерів-Леві 9, яка врізалася в Юпітер.

У 19 років отримав диплом бакалавра Каліфорнійського технологічного інституту. Спочатку працював у геологічній службі США, розвідував поклади урану в Колорадо та Юті. 1951 року одружився з Керолін Спеллман. Після відвідин Аризонського метеоритного кратера (1952 року) зацікавився походженням кратерів на Місяці.

Виконав порівняльне дослідження невеликого кратера, що утворився внаслідок ядерного вибуху в Юті, з Аризонським кратером. 1954 року отримав диплом фахівця. Докторський ступінь отримав 1960 року за дослідження Аризонського кратера..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані геологічні пам'ятки
Monumentvalley.jpg
Долина монументів

Долина монументів або Долина пам'ятників (навахо Tsé BiiNdzisgaii, англ. Monument Valley) — унікальне геологічне утворення, розташоване на північному сході штату Аризона і на південному сході штату Юта (США), вздовж кордону між штатами, на території резервації індіанського племені навахо, один з національних символів Сполучених Штатів Америки.

Долина монументів розташована в районі так званих «Чотирьох кутів» на кордоні штатів Аризона і Юта, на захід від кордону штатів Колорадо та Нью-Мексіко. Долина розташована на вистоті 1900 м і є частиною плато Колорадо. Температура в Долині монументів коливається від - 3 °C узимку до 30 °C улітку. Опади, щостановлять на рік близько 20 см, перепади температури та вітер є основними факторами вивітрювання порід, які сприяли утворенню Долини монументів. Верхній шар рівнини, що складається з м'яких осадових порід, був повністю зруйнований, але над рівною пустельною поверхнею залишився ряд скель-останців, складених з менш вразливого щодо вивітрюванню червоного пісковика..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геологічна періодика

}}

редагувати
  Геологічна література
The basis for the widely used folk classification for clastic and carbonate rocks
  • Gribble, C.D.; Hall, A.J. (1993). Optical Mineralogy: Principles And Practice. London: CRC Press. ISBN 9780203498705. 
  • Tisljar, S.K. Haldar, Josip (2013). Introduction to mineralogy and petrology. Burlington: Elsevier Science. ISBN 9780124167100. 
  • Moses, Alfred J. (1918–1920). «Mineralogy». У Ramsdell, Lewis S.. Encyclopedia Americana: International Edition. 19. New York: Americana Corporation. pp. 164–168. 
  • Perkins, Dexter (2014). Mineralogy. Pearson Higher Ed. ISBN 9780321986573. 
  • Géologie, Dunod, coll. « Sciences Sup », Paris, 2006 ISBN 978-2-10-049459-0 Шаблон:Présentation en ligne
  • , Dictionnaire de géologie, Dunod, Paris, 2010 ISBN 978-2-10-054778-4
  • L. Moret, Précis de géologie, 4×10{{{1}}} éd., Masson et Cie., Paris, 1962
  • Aubouin, Brousse et Lehman, Précis de géologie, Dunod, Paris, 1975.
  • J.Y Daniel et al., Sciences de la Terre et de l’univers, Vuibert, Paris, 1999.
  • Pierre Martin, Géologie appliquée au BTP, Eyrolles, Paris, 2010.

}

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Геологічні сайти
редагувати
  Обрані науково-дослідні геологічні експедиції


редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 28330 (20 серпня 2019)




редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Біографії • Війна... • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Культура • ЛГБТ • Мистецтво... • Міфологія • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія... • Право • Програмування • Релігія... • СНІД • Спорт... • Техніка... • Туризм

Наука • Математика • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Гуманітарні науки... • Медицина • Філософія

Україна... • АТО • Діаспора • Географія • Караїми • Кінематограф • Література • Сучасна література • Мистецтво • Мова • Музика • Рок • Наука • Регіони... • Спорт • УПА • Євро 2012 •

Географія... • Австралія і Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна і Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Алювий в Геологическом словаре
  2. Дельты — модели для изучения: Пер. с англ. / Под ред. М. Бруссард. — М.: изд-во «Недра», 1979. — 323с. (рос.)
  3. Гаврилов В. П., Голованова С. И., Тарханов М. И. Современная концепция формирования Астраханского газоконденсатного месторождения по геолого-геохимическим данным // Геология нефти и газа. — 2006. — № 6. — С. (рос.)
  4. Фрондел, Кліффорд, 1907-2002(англ.)
  5. Сайт Національної академії наук України
  6. Сайт Національної академії наук України
  7. source the Agricola research center: http://www.georgius-agricola.de/leben.htm
  8. а б в Mather та Mason, 1967
  9. Dean, Dennis R. (1992). James Hutton and the history of geology. Ithaca: Cornell University Press. с. 30–83. ISBN 9780801426667. 
  10. Online facsimile