Гнилички

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Гнилички
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Підволочиський район
Рада/громада Новосільська сільська рада
Код КОАТУУ 6124685003
Облікова картка Гнилички 
Основні дані
Засноване 1221
Населення 404
Територія 2.203 км²
Густота населення 183.39 осіб/км²
Поштовий індекс 47811
Телефонний код +380 3543
Географічні дані
Географічні координати 49°39′54″ пн. ш. 26°05′53″ сх. д. / 49.66500° пн. ш. 26.09806° сх. д. / 49.66500; 26.09806Координати: 49°39′54″ пн. ш. 26°05′53″ сх. д. / 49.66500° пн. ш. 26.09806° сх. д. / 49.66500; 26.09806
Водойми річка Гнилка
Місцева влада
Адреса ради 47811, с. Нове Село, вул. І. Франка, 46
Карта
Гнилички is located in Україна
Гнилички
Гнилички
Гнилички is located in Тернопільська область
Гнилички
Гнилички

Гнили́чки — село в Україні, в Підволочиському районі Тернопільської області. Розташоване на півночі району. Підпорядковане Новосільській сільраді.

Від вересня 2015 року ввійшло у склад Новосільської сільської громади.

Населення — 404 особи (2001).

Географія[ред.ред. код]

Через село тече річка Гниличка, ліва притока Самчика.

Історія[ред.ред. код]

У 1882 році москвофіл о. Іван Наумович пообіцяв жителям Гнилички призначити православного священика, через це багатьох мешканців звинувачено в переході на православ'я, що за часів Австро-Угорщини вважали державною зрадою (насправді у селі не було жодного православного).

Діяли товариства «Просвіта», «Сільський господар», «Союз українок», «Луг», кооператив.

Короткий нарис про історію духового оркестру села Гнилички Підіволочиського р-ну Тернопільської області.

Про старовину нашого села пережилі люди не залишили пам'яті про початки нашого села, тільки після скасування панщизняного ладу село залишилось без сільварку (магазину), вся земля була передана в руки селян. В 1848 року земля була розділена несправедливо, тому як було видно вже у 80 роках поза минулого століття, що були багатші і бідніші селянські господарства, закони Австрійської держави були такі, що голова господарства мав свої права, що на одну дитину виділяв з свого майна, а другу половину розділяв не одномірно поміж остальними дітьми яких було 2-10. Тим самим в селі зародилась біднота. Однак треба сказати, що ще в той час в селі не було школи, але вже було понад 20 господарств, що вміли читати кирилицю. Першу школу побудували 1888 р. Першим учителем був Чирский, до школи почав організовувати не тільки ту молодь котра належала по своїх роках, але навіть старших понад 14- літ котрі почали ходити до школи. В цей час 80 — 90 років і на початку ХХ століття на поділю побував наш поет каменяр революціонер Іван Якович Франко, а також був в Новім селі, тому в Тернопільщині та на Збаражчині. Громадянство було ідеями поета революціонера Івана Франка, а наше село з окрема стало прогресивне. Вже до першої світової війни в нашому селі був зорганізований аматорський гурток котрий відігра виставу І. Франка «Украдене щастя» та Квітки-Ословяненко «Сватання на Гончарівці» і концерт в чесь роковин Т. Г. Шевченка.

Світова і громадянська війна перешкодила дальшому розвитку освітнього життя, однак зараз після війни західні землі україни були прилученні до Польщі, в той час ріст молоді почав знову братись до освітнього життя, тодішня інтелекція не допущена була до роботи в Польські державі, прогресивні інтелігенти почали працювати на ниві освітньо-кооперативного життя. В той час на початку 1929 р. в Новосільщину прибув зубний лікар Кокдиньский Андрій, цей лікар кроме своєї спеціальності він ще був музикантом умів грати на кількох інструментах, а також знав ноти, почав цікавитися окружними селами Новосільщини де булоб можна втілити сві музичний талант. На початку місяця вересня 1929 р. він зібрав збори селян с. Гнилички та пояснив свої зауваження що в с. Гнилички є аматорський гурток під керівництвом Ярослава Довганя, хор під керівництвом Григорія Осадчука, комітет будови Народного дому то до цього як то було гарно коли б ми зорганізували духовий оркестр.

Вправді в цей час в Польські державі якраз повстала бути криза господарська, ціни на зерно впали з 50 зол. До 17 зол. За 1 центнер за оркестр треба було заплатити 2710 зол. або 170 центнерів пшениці, на таку суму не було охочих, однак перші охочі були заможні селяни. До тих перших ініціаторів належали такі громадяни 1. Харкавий Андрій 25 2. Довгань Ярослав 25 3. Любянський Павло 25 4. Ратушовий Костянтин 25 5. Рудик Михайло 25 6. Осадчук Григорій 25 7. Зозуля Іван 25 8. Проник Михайло 25 9. Литвин Володимир 25 10. Яроцкий Марко 25

В тих людей була думка солідарності і запросили до свого гуртка більше музичних людей, без різних соціально-економічних обставин котрі в цей час були в Польській державі Литвина Онофрея 10 Возьного Василя 5 Зазулю Степана 10 Снігура Якова 20 Яроцкого Івана 10 Вавруха Теодора 10

На зборах об'єднались в одне музичне товариство. І вислали до Львова на закуп інструментів диригента організатора доктора Кокодинського Андрея і Возьного Василя 27 вересня 1929 року привезли інструменти до хати Андрея Харкавого. Перші збори зробили і обрали управу гуртка. Головою обрали Харкавого Андрея, диригентом доктор Кокодинський Андрей і кастром Возьного Василя. У Львові виплатили готівкою 710 зол., а 2000 зол. підписали векслі Харкавий Андрій, Возьний Василь і жирував доктор Кокодинський Андрей. Слід сказати, що Яремчика Ізидора прийняли до складу оркестри без грошей так як він був 14 літнім хлопцем круглий сирота, зразу він бив на лінслі, пізніше грав на корнеті, а згодом грав ролі у виставах, так що з мало духового оркестру став артистом оперного театру нашої столиці м. Києва. Треба сказати правду, що в нашому селі був сильний дух нашого поета революціонера Івана Франка, що в єдності, сила народу, і ніхто не знайшов сили щоби розбити ту спільну єдність людей, в правді не було гордості в сильніших економічно, а також не було заздрості в бідніших до сильніших. Можна пізнати при розподілі фінансів на закуп інструментів багатіші підписали по 25 доларів були по 10 −8 −5 а Яремчук нічого не давав як сирота без грошей.

При розподілі інструментів то було без різниці скільки хто вложив, чи інструмент коштував 130 золотих чи 500 золотих то він називався наш спільний інструмент, наша спільна власність, кожний слідив як хто утримує інструмент. Хату для навчання відпустила старенька жінка Бородавчук Паранька і на протязі одного місяця ми вже грали марш « Дівка в сінях стояла» і вальс «Маєва нічка». Як відомо всім українцям що на Україні з давна прийнять в пізню осінь молодь справляє Андріївський вечір, а що наш керівний апарат як і диригент, а також голова нашого гуртка носять ім'я Андрея, то нас кількох настоюваси щоби навчитись «Многая літа» і ми в числі 16 чоловік в ночі прибули до хати Харкавого А. зробили несподіванку і відіграли «Многая літа» і також пішли до Нового села відіграли многа літа Кокодинському так як він теж носить ім'я Андрія.

Наша оркестра села Гниличок вщепила в людей заохоту до музики не тільки в рідному селі, але в навколишніх селах. Наша оркестра вперше виступала на коперативному святі в повітовім місті Збараж 29/11 1930 року, в той час вона була першою в Збаразькому повіті. Однак не подобалось під судникам і в жовтню місяці 1930 року зіслали в село Гнилички вуланів котрі тяжко побили селян, а також побили інструменти духового оркестру найтяжче потерпіли такі оркестранти: Харкавий Андрей, Осадчук Григорій, Луб'янський Павло, Ваврух Теодор, Рудик Михайло. Не зважаючи на таку важку кару з сторони уряду польської держави наше громадянство ще більше одержало запал зробили збори громадян як робити дальше, всі громадяни з завзяттям зложили датки на закуп нових інструментів духового оркестру. Жертви складали не тільки оркестранти а й по сторонні люди нашого села і сусідських сіл, в знак пошани нашого сильного духу «Наша дума наша пісня не вмре не загине» 17 лютого 1931 року оркестранти мене виселають до Львова для закупу нових інструментів і так гурток оркестри був зорганізований поновно під керівництвом Кокодиньського Андрія, як і в час навчання гри на інструментах рівнож підготовив на місце диригента з поміж нашого гуртка Осадчука Григорія Івановича. В світлий день 17 вересня 1939 року наші західні землі України стали освободжені червоною армією від панської Польщі. Наша духова оркестра стала в новий шлях життя і 32 роковину великого жовтня вже наша оркестра заграла мелодії радянських композиторів. У 1944 році наша оркестра була зорганізована під керівництвом Осадчука Григорія і пішла з інструментами в червону армію де підтримувала дух і бадьорість наших воїнів, для скорішого освободження наших і братських земель від гітлерівської окупації. Після війни знов у селі організовано з нових сил оркестрантів. 7.01 1946 року оркестр брав участь на першім з'їзді передовиків сільського господарства в обласнім центі м. Тернополя. В дальшому наш диригент Осадчук Григорій вибув з нашого села і керівником оркестри зараз зав клубу Зозуля Євген Ількович котрий зорганізував поповнення музикантів з молодих людей. Наш оркестральний колектив бере участь в районних фестинах молоді в державних святах вшануванню пам'яті знатних людей. Оркестр села Гниличок вже існує 37 років 27.09 1966 року і я як основатель бажаю дійти до нашої мети вільної держави.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Є православна церква Іоанна Богослова (1886) і греко-католицька каплиця Іоанна Богослова.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Встановлено пам'ятні знаки:

  • на честь скасування панщини
  • боротьби за тверезість
  • пам'ятник Францу-Йосифу на цвинтарі.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють клуб, бібліотека, кімната-музей історії села.

Відомі люди[ред.ред. код]

Фото Гр. Стецюка під час служби в австрійській армії.

У Гниличках народилися[ред.ред. код]

  • Бутера Неоніла-Наталка (з дому — Трач; 06.10.1926 — 06.10.1976, м. Торонто, Канада) — громадська діячка. Закінчила Тернопільську українську гімназію (1944), навчалася на медичному факультеті у Львові, Мюнхенськім університеті (Німеччина), емігрувала до Канади, де займалася культурно-освітньою та громадською діяльністю. Авторка публікацій у пресі, зокрема спогадів про Тернопільську гімназію.
  • літератор, о. В. Пилипчук.
  • класичний філолог і педагог Василь Стецюк (1910—1975), дійсний член НТШ (довголітній секретар його Гол. Ради).
  • Стецюк Григорій (13 жовтня 1890 — 1948) — журналіст, сотник УГА, випускник Франкфуртського університету (1926), головний редактор півтижневика Наш Прапор» у Львові (1938—1939) і газети для українських робітників у Німеччині «Вісті» (1942—1944) у Берліні перебував на засланні з митрополитом Сліпим в Маріїнську.
  • Стецюк Григорій Йосипович

Література[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.