Голоско Онисим Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Онисим Михайлович Голоско
Голоско Онисим Михайлович.jpg
Народження 2 (14) лютого 1900(1900-02-14)
Варварівка
Смерть 28 лютого 1955(1955-02-28) (55 років)
Калуга
Поховання Pyatnitskoye Cemetery[d]
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 1918—1952
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Командування 333-я стрілецька дивізія
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»

Они́сим Миха́йлович Голоско́ (нар. 2 (14) лютого 1900(19000214) — пом. 28 лютого 1955) — радянський воєначальник, генерал-майор (1943). Герой Радянського Союзу (1944).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 14 лютого 1900 року в селі Варварівці Вовчанського повіту Харківської губернії Російської імперії (нині — Вовчанського району Харківської області). Українець. У 1911 році закінчив початкове училище в селі Миколаївка. До 1914 року наймитував, у 1914—1918 роках працював на цукрозаводі в селищі Білий Колодязь.

У лютому 1918 року добровольцем вступив до Вовчанського добровільчого загону, з грудня того ж року — боєць продзагону при Харківському губпродкомі. З червня 1919 по серпень 1920 року — старшина ескадрону, командир взводу 63-го кавалерійського полку. Воював на Південному і Західному фронтах. З жовтня 1920 року — командир взводу 2-го кавалерійського полку, з січня 1922 року — командир взводу 15-го кавалерійського полку. Двічі був поранений.

У 1924 році закінчив Вищу школу військового маскування. До 1930 року обіймав посади помічника командира і командира кавалерійського ескадрону в Українському військовому окрузі. У 1934 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Проходив військову службу у ВПС Сибірського військового округу: начальник штабу авіаційної ескадрильї (1934—1936), начальник відділу штабу ВПС СибВО (1936—1938), начальник штабу авіаційного полку (1938). З 1938 по 1941 роки — начальник штабу Новосибірського військового авіаційного училища. У 1941—1942 роках — викладач кафедри тактики ВПС Ленінградської військово-повітряної академії.

На фронтах німецько-радянської війни з квітня 1942 року: з травня 1942 року — заступник начальника штабу 3-ї повітряної армії Калінінського фронту; з жовтня 1942 року — начальник штабу 47-ї гвардійської стрілецької дивізії на Брянському і Південно-Західному фронтах. Брав участь у Сталінградській битві.

З квітня 1943 року й до кінця війни — командир 333-ї стрілецької дивізії Південно-Західного та 3-го Українського фронту. Під його командуванням дивізія брала участь у визволенні України і форсуванні Дніпра, бойових діях на території Болгарії.

До 1946 року продовжував командувати дивізією. У 1947 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу. Обіймав посади заступника командира стрілецького корпусу в Московському і Горьківському військових округах. З лютого 1952 року генерал-майор О. М. Голоско — у запасі.

Мешкав у Калузі, де й помер 28 лютого 1955 року. Похований на П'ятницькому кладовищі міста.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», генерал-майорові Голоску Онисиму Михайловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 941).

Нагороджений двома орденами Леніна (19.03.1944, 21.02.1945), трьома орденами Червоного Прапора (14.02.1943, 03.11.1944, 20.06.1949), орденами Суворова 2-го ступеня (26.10.1943), Кутузова 2-го ступеня (13.09.1944), медалями, а також болгарським орденом.

Посилання[ред. | ред. код]