Горлицький Лев Ізраїлевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Горлицький Лев Ізраїлевич
Народився 3 березня 1906(1906-03-03)
Степанці, Степанецька волость, Канівський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 2 листопада 2003(2003-11-02) (97 років)
Санкт-Петербург, Росія
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Росія
Діяльність інженер
Alma mater Балтійський державний технічний університетd
Галузь бронетехніка
Заклад Уралмаш
Кіровський завод
Війна німецько-радянська війна
Відомий завдяки: конструктор САУ
Нагороди
орден Кутузова II ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія 1-го ступеня Сталінська премія 2 ступеня

Лев Ізраїлевич Горлицький (1906—2003) — радянський конструктор бронетехніки. Лауреат двох Сталінських премій.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 18 лютого (3 березня) 1906 року у селі Степанці (нині Черкаська область, Україна). У родині було шестеро дітей.

З семи років навчався у початковій школі, пізніше — у гімназії міста Богуслава. У 1920 році родина переїхала у Київ. Став працювати слюсарем-складальником і навчався у вечірній школі.

У 1927 році Горлицький поступив у Київський політехнічний інститут на факультет механіки. З третього курсу групуи студентів перевели у Ленінградський військово-механічний інститут, який він закінчив у 1932 році і був направлений в КБ-3 (артилерійське) на завод «Красний Путиловець».

У 1936 році призначається головним конструктором заводу № 7 у Ленінграді, але незабаром знову повертається на Ленінградський Кіровський Завод (ЛКЗ).

У 1939 році був заарештований за звинуваченням у шкідництві, але у 1940 році випущений (надалі також заарештовувався по «Ленінградській справі»)[1].

У серпні 1940 року стає головним конструктором ЛКЗ у справах артилерії.

Під час Німецько-радянської війни у складі артилерійського КБ евакуюється до Свердловська на Уралмашзавод, де призначається заступником головного конструктора артилерійського озброєння Ф. Ф. Петрова. Після від'єднання артилерійського виробництва у самостійний завод № 9 НКВ у 1942 році він залишається на Уралмашзаводі начальником КБ (конструкторське бюро створено 20 жовтня 1942 року згідно з рішенням ДКО СРСР).

Після прибуття М. Д. Вернера із СТЗ стає його заступником та бере участь в організації виробництва танків Т-34 на Уралмашзаводі. У жовтні 1942 року очолив у КБ роботу по створенню самохідних артилерійських установок. З літа 1943 року — головний конструктор Уралмашу по самохідній артилерії.

Під його керівництвом були розроблені самохідні установки СУ-122, СУ-85, СУ-100 на базі танка Т-34, а також СУ-100П на оригінальному шасі і сімейство машин на її базі. Інженер-полковник (1945 рік).

У 1953 році повернувся до Ленінграда, де до виходу на пенсію у 1976 році працював провідним конструктором на ЛКЗ.

Помер 2 листопада 2003 року.

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Невское время, N160, [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] 7 сентября 2001 года «У последнего атланта»

Посилання[ред. | ред. код]