Державний комітет оборони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Держа́вний Коміте́т Оборо́ни (ДКО)  — надзвичайний вищий орган державного управління, створений на час Німецько-радянської війни, що володів усією повнотою влади в СРСР. Необхідність створення стала очевидна в результаті кризи, яка була викликана заплутаністю тодішньої системи управління. Сталін і Політбюро фактично очолювали державу і приймали всі рішення. Але формально ці рішення виходили від Президії Верховної Ради, ЦК ВКП(б) тощо.

Такий бюрократизм в умовах війни створював труднощі в управлінні і їх вирішили усунути шляхом створення ДКО.

Історія створення[ред.ред. код]

ДКО був створений 30 червня 1941. Офіційно він був утворений спільною постановою Президії Верховної Ради СРСР, Ради Народних Комісарів СРСР і Центрального Комітету ВКП(б). Необхідність створення ДКО, як найвищого органу керівництва, мотивувалася важким становищем на фронті, що вимагало, щоб керівництво країною було централізоване в максимальній мірі. У згаданій постанові говориться, що всі розпорядження ДКО повинні беззаперечно виконуватися громадянами і будь-якими органами влади.

Фактично історія створення ДКО була наступна. Ідея була висунута Берією на нараді в кабінеті Молотова в Кремлі, на якому присутні також Маленков, Ворошилов, Мікоян і Вознесенський. На чолі ДКО вирішено було поставити Сталіна, зважаючи на його безперечний авторитет в країні. Прийнявши це рішення, правляча шестірка в другій половині дня (після 16 годин) попрямувала на Ближню дачу, де умовила Сталіна знов перейняти на себе функції глави держави і розподілила обов'язки в новоствореному комітеті.

Склад ДКО[ред.ред. код]

На підставі спільної Постанови Президії Верховної Ради СРСР, Раднаркому і ЦК ВКП(б) від 30 червня 1941 був створений наступний склад ДКО:

  • Голова ДКО — І. В. Сталін
  • Заступник голови ДКО — В. М. Молотов
  • Члени ДКО:

Далі склад ДКО тричі піддавався змінам (зміни були законодавчо оформлені постановами Президії Верховної Ради):

Роль ДКО[ред.ред. код]

Державний Комітет Оборони керував діяльністю всіх державних установ і відомств, направляв їх зусилля на всебічне використання матеріальних, духовних і військових можливостей країни для досягнення перемоги над ворогом, вирішував питання переведення економіки країни на забезпечення потреб війни, мобілізації людських ресурсів країни для потреб фронту і народного господарства, підготовки резервів і кадрів для Збройних Сил і промисловості, евакуації промисловості із загрозливих районів, переведення промислових підприємств у звільнені Червоною Армією райони і відновлення зруйнованого війною народного господарства в західних областях країни, встановлював обсяги й терміни постачань промисловістю військової продукції тощо.

Кожен член ДКО відповідав за визначене коло питань. Постанови ДКО мали силу законів воєнного часу. Всі радянські, державні, партійні, військові, господарські і профспілкові органи були зобов'язані беззаперечно виконувати рішення і розпорядження ДКО.

Як найвищий орган державного управління, ДКО ставив перед Верховним Головнокомандуванням і в цілому перед Збройними Силами СРСР військово-політичні завдання, удосконалював структуру Збройних Сил, розставляв керівні кадри, визначав загальний характер використання Збройних Сил у війні. Велику увагу ДКО приділяв керівництву боротьбою радянського народу в тилу ворога. У своїй діяльності ДКО спирався на апарат РНК, уповноважених ДКО на місцях, якими, як правило, були секретарі партійних комітетів крупних промислових країв і областей, місцеві міські комітети оборони, партійні і державні органи.

Народний комісаріат оборони і його управління були робочими органами ДКО по військових питаннях, безпосередніми організаторами і виконавцями його рішень. Найвищим виконавчим органом ДКО по оперативно-стратегічному керівництву озброєною боротьбою була Ставка Верховного Головнокомандування.

Після закінчення Німецько-радянської війни рішенням Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 ДКО був розформований.

Структура ДКО[ред.ред. код]

До складу ДКО входило кілька структурних підрозділів. За період існування структура Комітету неодноразово мінялася, з метою максимальної ефективності управління і пристосування до поточних умов.

Найважливішим підрозділом було Оперативне бюро, створене 8 грудня 1942 постановою ДКО № 2615с. До складу бюро входили Л.П. Берія, Г. М. Маленков, А. І. Мікоян і В. М. Молотов. Фактичним керівником Оперативного бюро був Берія.

У завдання цього підрозділу спочатку входила координація і об'єднання дій решти структурних підрозділів. 19 травня 1944 було прийнято Постанову № 5931, яким функції бюро були значно розширені — тепер в його завдання входили також спостереження і контроль за роботою народних комісаріатів оборонної промисловості, транспорту, металургії, наркоматів найважливіших областей промисловості і електростанцій; також Оперативне бюро з цієї миті відповідало за постачання армії, нарешті, на нього були покладені обов'язки скасованого рішенням Транспортного комітету.

Іншими важливими підрозділами ДКО були:

  • Трофейна комісія (створена в грудні 1941, а 5 квітня 1943 Постановою № 3123сс перетворена на Трофейний комітет);
  • Спеціальний комітет (займався питаннями розробки ядерної зброї).
  • Особливий комітет (займався питаннями репарацій).
  • Комітет з евакуації (створений 25 червня 1941 Постановою ДКО № 834, розформований 25 грудня 1941 Постановою ДКО № 1066сс). З 26 вересня 1941 Постановою ДКО № 715с при цьому комітеті було організовано Управління по евакуації населення.
  • Комітет з розвантаження залізниць — утворений 25 грудня 1941 Постановою ДКО № 1066сс, 14 вересня 1942 Постановою ДКО № 1279 він був перетворений на Транспортний комітет при ДКО, що існував до 19 травня 1944, після чого, Постановою ДКО № 5931 Транспортний комітет було скасовано, а його функції передані Оперативному бюро ДКО;
  • Комісія з евакуації — (утворена 22 червня 1942 Постановою ДКО № 1922);
  • Рада з радіолокації — створений 4 липня 1943 Постановою ДКО № 3686сс в складі: Маленков (голова), Архипов, Берг, Голованов, Горохов, Данілов, Кабанов, Кобзарев, Стогів, Терентьев, Учер, Шахурін, Щукин.
  • Група постійних уповноважених ДКО і постійні комісії ДКО при фронтах.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]