Городнє (Краснокутський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Городнє
Gorodne krasn gerb.gif
Герб
Співочі тераси
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Краснокутський район
Рада/громада Козіївська сільська рада
Код КОАТУУ 6323583202
Облікова картка Городнє 
Основні дані
Засноване 1668
Населення 985
Площа 3,12 км²
Густота населення 315,71 осіб/км²
Поштовий індекс 62012
Телефонний код +380 5756
Географічні дані
Географічні координати 50°06′49″ пн. ш. 35°14′21″ сх. д. / 50.11361° пн. ш. 35.23917° сх. д. / 50.11361; 35.23917Координати: 50°06′49″ пн. ш. 35°14′21″ сх. д. / 50.11361° пн. ш. 35.23917° сх. д. / 50.11361; 35.23917
Середня висота
над рівнем моря
128 м
Місцева влада
Адреса ради 62011, Харківська обл., Краснокутський р-н, с.Козіївка, вул.Леніна, 91, тел. 9-43-00
Сільський голова Карабут Ірина Олександрівна
Карта
Городнє is located in Україна
Городнє
Городнє
Городнє is located in Харківська область
Городнє
Городнє
Городнє is located in Краснокутський район
Городнє
Городнє

Горо́днє — село в Україні, у Краснокутському районі Харківської області. Населення — 985 осіб. Орган місцевого самоврядуванняКозіївська сільська рада.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Село Городнє знаходиться на правому березі річки Мерла, вище за течією на відстані 4 км розташоване село Полкова Микитівка (Богодухівський район), нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Чернещина, на протилежному березі - селище Пильнянка. Через село протікає пересихаюча річечка Городенька з численними загатами. Вище по її течії до села примикає село Козіївка. Через село проходить автомобільна дорога Т 1701 (Т 1702). Село оточене великими лісовими масивами (дуб).

Назва[ред.ред. код]

За народними переказами, на території сучасного села було море, на березі якого стояв город Не. Цим і пояснюється назва селища Городнє.

«У ті далекі часи тут довго не було чутно людського голосу. З одного боку до річки Мерли підступали чималі пагорби, з другого – віковічні ліси. Береги геть усі чисто у високих, на півтора людських зрости, струнких комишах; в прогалини, поміж пагорбами, було видно неосяжний, ніким не розтривожений степ.

Був, як свідчить легенда, тихий літній вечір. На одному з пагорбів показався верхи, на змореному коні чубатий козак... їхав він без дороги, навпростець, продираючись крізь чагарники, а спішуючись, напував коня й сам припав спраглими вустами до солодкої води лісових джерелець.

Немолодий був у літах... Повільно зліз з коня, подивився навколо себе, і серце його завмерло... Вразили його і мальовничі ліси, і тихі води, огорнули медяні пахощі диких груш і яблунь. Упав він на коліна і мовив: „Бути тут оселі! Краще мені осісти коло тебе, тиха річко, в сусідстві з диким кабаном і вовчицею, ніж поневірятися моїм дітям та жінці, у світах мучитися і вмирати від панських канчуків”. Що сказав, те й зробив осадчий: осів під осінь у цих місцях. Викопав землянку, зробив курінь. А за ним у слід потяглися і сусіди зі своїми родинами. Через деякий час тут виросло невеличке поселення, спочатку у байраці, а пізніше на самому пагорбі».

Історичні відомості[ред.ред. код]

Стародавні часи[ред.ред. код]

Територія, на якій зараз розташоване наше село, була заселена ще в першій половині І тисячоліття до н.е., про що свідчить велике городище скіфського часу, виявлене між селами Городнє і Козіївка.

До VIII – X ст. на Харківщині існує ранньослов’янська роменська культура. Пам’ятником роменської культури є городище в селі Городньому. Кургани біля села – перший слов’янський могильник, виявлений на Харківщині. Точних даних про заснування села Городнього немає.

Заснування села[ред.ред. код]

Вважається, що виникло воно десь у середині 17 століття, коли в 1658 році утворився Охтирський полк. До його складу ввійшли сотенні міста: Красний Кут, Богодухів, Котельва, Колонтаїв, Мурафа, Козіївка. З часом сотенним центром стало й Городнє.

Відоме село тим, що у 1709 році поблизу нього відбувся бій між передовими загонами шведського короля Карла ХІІ і російською армією під командуванням генерала - лейтенанта Ренне.

У цьому бою шведськими загарбниками було завдано відчутного удару. На честь цієї події біля села Городнє збудовано пам’ятний знак на означення бою між шведами та московським військами 9 лютого 1709 року.

До кінця ХVІІІ ст. населення Городнього зросло. Більшість селян займалися землеробством. Поступово розширювалися торговельні зв’язки. В описах Охтирського полку середини XVIII ст. поселення неодноразово згадується як містечко.

За даними на 1864 рік у козачій слободі Богодухівського повіту мешкало 442 особи (238 чоловіків та 204 жінки), налічувалось 59 дворових господарств, існувала православна церква[1].

Після реформи 1861 року економічне становище селян Городнього не поліпшилося. Земельні наділи були значно менші від цього максимуму 1-2 десятини. Чимало землі, якою раніше користувалися кріпаки, відійшло у формі відрізків до поміщиків. Крім викупних платежів, селяни були зобов’язані за кожну десятину щороку відпрацьовувати на поміщиків 19 днів і сплачувати великий оброк.

Селянське безземелля в Городньому особливо впадало в око, бо його оточували великі масиви поміщицьких економій Харитоненка, великі монастирські угіддя.

Тяжке економічне становище, утиски, політичне безправ’я зумовлювали численні виступи трудящого селянства проти поміщиків, за землю, за поліпшення умов життя. Особливо гострих форм ця боротьба набрала на початку ХХ століття. Восени 1905 року селяни Городнього висунули вимогу поділити землі Харитоненка. 20 липня 1906 року близько 500 жителів села, озброєні вилами, ціпами, рушили до економії. Між селянами та загонами драгунів відбулася сутичка.

Радянські часи[ред.ред. код]

У 1930 році на території Козіївської сільради на базі колишньої економії Харитоненка був заснований радгосп „Глобівський” (земельна площа 80 га).

На початку 1931 року йому передано ще 350 га, а в 1938 році - 50 га луків. Всього радгосп мав 515 га землі. Радгосп „Глобівський” спеціалізувався на садівництві та виноробстві (фото додаток 4). Багато сил розвиткові радгоспу віддав його перший директор Олександр Сергійович Підрешетніков. Праця людей змінила і обличчя села. У 1937 році почалася його електрифікація і радіофікація. У клубі відбувалися концерти, демонструвалися кінофільми. Працювала школа в селі.

А коли воєнна гроза грянула над Вітчизною, жителі села одностайно стали на її захист. У післявоєнний період відбудував і значно розширив своє господарство радгосп „Глобівський”. Як і до війни, основними галузями господарства залишилися садівництво і ягідництво. З 1952 року очолив господарство Сергій Кирилович Ягодка.

В радгоспі було 5 садівничих бригад, налічувалося 35 га ягідників. У 1965 році за високі виробничі показники, досягнуті господарством, і багаторічну роботу С.К. Ягодка був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В радгоспі працював цех технічної переробки продукції, який очолювала головний технолог-винороб Г.Г.Горячук. У радгоспі проводиться велике будівництво зрошувальних систем дерев та ягідників. Зростає робітниче селище. В ньому споруджуються благоустроєні типові будинки, будуються магазини, контора, Будинок побуту та Будинок культури, школа.

У 1965 році було збудоване нове приміщення школи, яке діє і до нині (фото додаток 2, 3) Радгосп „Глобівський” (фото додаток 5) стає зразковим спеціалізованим господарством, яке з 1980 по 2000 рік очолив директор Кондратович Олександр Дмитрович.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

У період незалежності України радгосп легалізувався у Відкрите Акціонерне Товариство Агрофірма „Глобівська”, якою і донині керує Кондратович Марія Артемівна.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Село Городнє цікаве збереженим тут мурованим комплексом-амфітеатром з романтичною назвою "Співочі тераси". Над рікою Мерло побудовані п’ятирівневі мури, що у вигляді амфітеатру спускаються до арени.

Назва "Співочі тераси", скоріше за все, пов’язана з незбагненним чином прорахованою і конструктивно витвореною акустикою амфітеатру. Тиха розмова в одному краю тераси добре чутна на її протилежній стороні на відстані 40-60 метрів. У вітряну погоду, коли єдиним виконавцем, присутнім на "сцені", була природа, тераси починали самі собою "співати" – вітер проходив крізь труби, вмуровані в стіни. На жаль, сходи з пагорба на арену не збереглися. Мовчазними слухачами вітрових співів є яблуневі дерева, що посаджені прямо на терасах. Кажуть, дерева вирощені саме таким способом, окутані теплом та сонцем, приносили дуже смачні плоди.

Побудував "Співочі тераси" відомий цукрозаводчик Павло Іванович Харитоненко – володар земель села Городнє. Павло Іванович дуже любив свою доньку Наталію. Наталка мала чудовий голос і добре співала. Батько був прихильником її таланту і хотілося йому, щоб цей чарівний голос почуло якомога більше людей. Одного разу, прогулюючись разом із своєю донькою, Павло Іванович спустився до ставків помилуватися. Під дією краси природи Наталка заспівала, і раптом сталося диво… Її голос у цій місцевості наповнився незвичайним звуком. Всі присутні були збентежені цим співом. Харитоненко зрозумів, що сама природа наштовхнула його на створення видатної архітектурної пам’ятки, яку пізніше назвали "Співочими терасами". Він запросив до роботи найкращих архітекторів того часу. Але, на жаль, їхні прізвища невідомі.

Культура[ред.ред. код]

В селі щороку проходить Етнофестиваль «Співочі тераси». Особливість проекту полягає в тому, що він відбувається на території архітектурної пам’ятки «Співочі тераси». В свій час (кін. 19 поч. 20 ст.), тут відбувалися концерти відомих людей, збиралися художники, музиканти, театри київських та харківських навчальних закладів.

Персоналії[ред.ред. код]

1934 року в Городнєму народився Літко Анатолій Якович (*1934 — †27 лютого 2008) — заслужений діяч мистецтв України, режисер.

Микола Олександрович Кисіль так описав село в своїх віршах:

Не за морем Чорним широким,

Не за Дунаєм глибоким,

А за річкою Мерлою синьоокою,

За лісом –дібровою високою

Стоїть село невеликеє,

Невеликеє, осяжнеє,

А будинків у ньому незліченно,

А людей у ньому полічено.

Городняни завжди своїм селом пишалися

Красою його вони завжди милувалися.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.