Грузинська мрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Грузинська мрія-
Демократична Грузія
ქართული ოცნება-დემოკრატიული საქართველო
Голова партії: Манана Кобахідзе
Штаб-квартира: Тбілісі
Дата заснування: 19 квітня 2012 року
Союзники і блоки: Консервативна партія Грузії,
Промисловість врятує Грузію,
Республіканська партія Грузії,
Наша Грузія — Вільні демократи,
Національний форум
Інтернет-сторінка: [1]

Грузинська мрія — Демократична Грузія (груз. ქართული ოცნება-დემოკრატიული საქართველო, читається як «Картулі оцнеба — Демократіулі Сакартвело») — політична партія Грузії, заснована 19 квітня 2012 року бізнесменом Бідзіна Іванішвілі, на той час — опозиційна. Ця партія була основною суперницею правлячої партії «Єдиний Національний Рух» на парламентських виборах 2012 року.

Основою для створення партії став політичний рух «Грузинська мрія», створений у грудні 2011 року Іванішвілі як платформа для політичної діяльності. У зв'язку з позбавленням Іванішвілі грузинського громадянства партію формально очолила Манана Кобахідзе. До складу «Грузинської мрії» увійшли такі знаменитості, як політик Созар Субарі, екс-дипломат Тедо Джапарідзе, гроссмейстер Азмайпарашвілі Зураб Олексійович та футболіст Каха Каладзе.

За попередніми результатами Парламентських виборів за списками партія «Грузинська мрія» набрала найбільше голосів за списками. Так за результатами 15,35 % бюлетенів, оброблених ЦВК Грузії «Грузинська мрія» набирає 52,77 %, на другому місці правляча коаліція «Єдиний національний рух» президента Михаїла Саакашвілі — 42,08 %. Сам Президент Грузії Михайло Саакашвілі визнав програш своєї партії за списками, натомість провладна партія, за його словами, має першість в одномандатних округах.[1]

На думку лідера «Грузинської мрії» Бідзіни Іванішвілі, його опозиційний блок може отримати 110 зі 150 місць у парламенті. За словами Іванішвілі, уперше за всю історію Грузії народу вдалося змінити владу шляхом виборів.[1]

Історія[ред.ред. код]

Громадський рух[ред.ред. код]

Грузинський бізнесмен Бідзіна Іванішвілі на початку жовтня 2011 року оголосив про відхід з бізнесу в політику. Незабаром після оголошення про свої політичні амбіції він був позбавлений грузинського громадянства на законних підставах, оскільки Іванішвілі, окрім російського громадянства, отримав ще й французьке громадянство, що за діючим на той момент законом, автоматично призводило до позбавлення грузинського. Також, відповідно до закону, особа без грузинського громадянства не мала права на участь у виборах у Грузії, тому Іванішвілі знайшов вихід у створенні громадського руху[2]. На початку листопада того ж року було оголошено про створення нового громадського руху «Грузинська мрія». За попередньою інформацією, очолити рух повинен був сам Іванішвілі, а презентація руху була запланована на 25 листопада в Тбіліському великому концертному залі[3]. Проте незадовго до наміченої дати заходу було оголошено про перенесення проведення презентації «через штучно створені перешкоди». Офіційною причиною була названа неможливість отримання відповідного майданчика для проведення заходу[4]. Врещті презентація «Грузинської мрії» відбулася 11 грудня 2011 року в залі Тбіліської державної філармонії. Як повідомляли ЗМІ, презентацію відвідало декілька тисяч осіб. На заході Каха Каладзе оголосив про те, що залишає посаду капітана грузинської збірної та приєднується до нового руху[2].

Головний офіс нового руху спочатку планувалося відкрити у «Палаці царя Ростома», розташованому в центрі Тбілісі, але оскільки будівлю не встигли ввести в експлуатацію, то офіс було відкрито в колишньому Будинку журналістів, розташованому на площі Ерекле Другого[5][6]. Регіональні офіси планувалося почати відкривати одразу після проведення презентації руху[7].

У січні 2012 року рух потрапив під спостереження Служби фінансового моніторингу політичних партій при Контрольній палаті Грузії (створеній напередодні запиту фінансового звіту) оскільки, за словами голови служби моніторингу Натіі Могеладзе, «Грузинська мрія» спочатку декларувалася як політично активна громадська організація, тож її діяльність потрапила під дію закону «Про політичні об'єднання громадян». Відповідно до закону, руху, як і 210 іншим політичними партіям Грузії, пропонувалося надати фінансовий звіт[8]. Однак наступного дня координатор руху Майя Панджікідзе оголосила про те, що, по-перше, «Грузинська мрія» ще не отримувала листа від Контрольної палати, а, по-друге, про свої політичні цілі оголосив Іванішвілі, а не сам рух. Проте вона оголосила про готовність руху співпрацювати з Контрольною палатою[9]. Через кілька днів рух зажадав від Служби фінансового моніторингу політичних партій при Контрольній палаті Грузії оприлюднити всі документи та акти, які підтверджують, що рух публічно заявляв про політичні цілі й завдання, на основі чого його зобов'язали подати фінансову декларацію[10].

У відповідь Могеладзе пояснила, що підвідомча їй служба моніторингу фінансування політичних партій самостійно визнала «Грузинську мрію» як «організацію з політичними цілями та завданнями». Це викликало обурення представників руху. Разом з фінансовим звітом адвокати руху відправили лист із запитом офіційних роз'яснень щодо поточної ситуації та повноважень служби моніторингу. Також невдоволення представників руху викликала публікація на офіційному сайті служби моніторингу інформації про фінансову діяльність руху, що була «отримана з альтернативних джерел», а власне була інформацією про зарплати експертів та політиків, які співпрацювали з «Грузинської мрією»[11].

Ідеологія[ред.ред. код]

На презентації «Грузинської мрії» як громадського руху Іванішвілі оголосив, що «громадський рух стане силою, яка буде контролювати владу», проте позиція з багатьох питань збігалася з позицією правлячої на той момент партії «Єдиний Національний Рух»: зокрема, «відновлення територіальної цілісності», «впровадження західних цінностей», а також входження до складу ЄС та НАТО. Соціальна складова програми руху концентрувалася навколо таких проблем, як боротьба з безробіттям та підвищення добробуту населення Грузії[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Саакашвілі визнав, що його партія програє за списками. «Українська правда». 2012-10-01. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2012-10-01. 
  2. а б в Нонна Суварян (2011-12-11). Іванішвілі презентував «Грузинську мрію» (російською). «Эхо Кавказа». Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  3. Іванішвілі створює громадський рух " Грузинська мрія " (російською). «Эхо Кавказа». 2011-11-03. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  4. Презентація руху " Грузинська мрія " відкладена на невизначений термін (російською). «Эхо Кавказа». 2011-11-21. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  5. Офіс руху " Грузинська мрія " відкриється в "Палаці царя Ростома " в Тбілісі (російською). «Ехо Кавказу». 2011-11-24. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  6. Головний офіс «Грузинської мрії» почав функціонувати в колишньому Будинку журналістів (російською). «Эхо Кавказа». 2011-12-12. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  7. Іванішвілі почне відкривати офіси «Грузинської мрії» з 11 грудня (російською). «Эхо Кавказа». 2011-12-05. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  8. "Грузинська мрія " повинна представити фінансовий звіт в Контрольну палату (російською). «Эхо Кавказа». 2012-01-05. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  9. «Грузинська мрія» збирається співпрацювати з контрольною палатою (російською). «Эхо Кавказа». 2012-01-06. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  10. "Грузинська мрія " вимагає роз'яснень від Контрольної палати (російською). «Эхо Кавказа». 2012-01-10. Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 
  11. Нонна Суварян (2012-01-11). Контрольний запит призвів до конфлікту (російською). «Эхо Кавказа». Архів оригіналу за 2012-10-29. Процитовано 2012-10-04. 

Посилання[ред.ред. код]