Саломе Зурабішвілі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Саломе Зурабішвілі
груз. სალომე ზურაბიშვილი
Salome Zurabishvili in 2018.jpg
Прапор
5-й Президент Грузії
з 16 грудня 2018
Попередник: Георгій Маргвелашвілі
Прапор
Міністр закордонних справ
20 березня 2004 — 19 жовтня 2005
Прем'єр-міністр: Зураб Жванія
Зураб Ногаїделі
Президент: Міхеіл Саакашвілі
Попередник: Тедо Джапарідзе
Спадкоємець: Гела Бежуашвілі
Прапор
Членкиня комітету Ради Безпеки ООН із санкцій щодо Ірану
11 листопада 2010 — 10 жовтня 2013
Прапор
Депутатка Парламенту Грузії
30 жовтня 2016 — 16 грудня 2018
 
Партія: Шлях Грузії (2006—2011)
Незалежний політик (2011 — донині)
Освіта: Інститут політичних досліджень і Колумбійський університет
Народження: 18 березня 1952(1952-03-18) (66 років)
Париж, Франція
Національність: грузинка
Громадянство: Франція Франція
Грузія Грузія
Батько: Левана Зурабішвілі
Мати: Зейнаб Кедіа
Чоловік: Ніколоз Ґорестані
Жанрі Кашія (1993 — пом. 2012)
Діти: Кетеван
Теймураз
Автограф: Salome Zurabishvili-signature.svg
Нагороди:
кавалер ордена Почесного легіону Knight of the Order of the Star of Italian Solidarity Кавалер ордена «За заслуги» Орден «За заслуги перед Польщею»
Сайт: salome.ge

Медіафайли у Вікісховищі?

Саломе́ Зурабішві́лі (груз. სალომე ზურაბიშვილი; нар. 18 березня 1952) — грузинська державна діячка, французька та грузинська дипломатка. На виборах 2018 року обрана президентом Грузії. Перша в історії країни жінка-президент та останній президент, обраний всенародним голосуванням.

Лідер партії «Шлях Грузії». Раніше — голова «Громадського руху Саломе Зурабішвілі» (2005—2006), міністр закордонних справ Грузії (2004—2006), надзвичайний і повноважний посол Франції в Грузії, глава Генерального секретаріату національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії (2001—2003). Тривалий час працювала в МЗС Франції. Має грузинське громадянство.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 18 березня 1952 року в Парижі у сім'ї грузинських політичних емігрантів Левана Зурабішвілі (1906—1975) та Зейнаб Кедіа, які залишили Грузію в 1921 році. Дід по батькові — Іван Іванович Зурабішвілі — входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та 1921 роках.

У 1972 закінчила Паризький інститут політичних досліджень та у 1973 році Колумбійський університет в США.

Володіє грузинською, французькою, російською, англійською, німецькою, італійською мовами.

Дипломатична кар'єра[ред. | ред. код]

Саломе Зурабішвілі у червні 2004 року

У 1974 році Саломе Зурабішвілі розпочала свою дипломатичну кар'єру в міністерстві європейських і закордонних справ Франції.

З 1974 по 1977 — 3-й секретар Посольства Франції в Італії.

З 1977 по 1980 — 2-й секретар постійної місії Франції в ООН.

З 1980 по 1984 — співробітник центру аналізу і прогнозування центрального апарату МЗС Франції.

З 1984 по 1988 — 1-й секретар посольства Франції в США.

З 1989 по 1992 — 2-й секретар посольства Франції в Чаді.

З 1992 по 1993 — 1-й секретар постійної місії Франції в НАТО.

З 1993 по 1996 — заступник французького постійного представника у Європейському Союзі.

З 1996 по 1997 — технічний радник кабінета МЗС Франції.

З 1997 по 1998 — інспектор МЗС Франції.

З 1998 по 2001 — співробітник Управління МЗС Франції з питань стратегії, безпеки і розброєння.

З 2001 по 2003 — очолила Генеральний секретаріат національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії.

З 2003 по 2004 — Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Тбілісі (Грузія).

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Саломе Зурабішвілі на презентації своєї книги. 26 вересня 2013 року

Саломе Зурабішвілі з 20 березня 2004 року до 19 жовтня 2005 року була міністром закордонних справ Грузії. Зурабішвілі стала першою жінкою, яка очолила міністерство закордонних справ Грузії[1]. Це рішення Саакашвілі обговорив з французьким президентом Жаком Шираком, заявивши після цього, що «дипломата такого класу у Грузії ніколи не було».

Одним зі своїх головних успіхів на посту міністра закордонних справ Зурабішвілі вважала прийняття рішення про виведення з країни російських військових баз. В одному зі своїх виступів вона навіть заявила, що вважає це історичним досягненням.

20 жовтня 2005 була знята з міністерської посади. Зняттю передував різкий виступ Зурабішвілі в ефірі телеканалу «Руставі-2». Вона звинуватила партію «Єдиний національний рух» і особисто спікера Ніно Бурджанадзе в прагненні встановити в країні «кланову диктатуру». На думку спостерігачів, конфлікт між Зурабішвілі і Бурджанадзе був викликаний тим, що глава МЗС намагалася підпорядкувати собі всю роботу послів, які часто діяли керуючись вказівками парламенту.

Шлях Грузії[ред. | ред. код]

З 2005 року Зурабішвілі пішла в опозицію до Міхєїла Саакашвілі. У 2005 році створила та очолила опозиційний «Громадський рух Саломе Зурабішвілі», з березня 2006 року — політичну партію «Шлях Грузії». Так Саломе Зурабішвілі заявила, що у російсько-грузинській війні 2008 року першою почала не Росія, а саме Грузія, а це важливий індикатор для грузинського суспільства, як для українців питання «Чий Крим?»[2]. Розповідаючи про програму партії, Зурабішвілі пропонувала орієнтуватися на «реальну і ефективну демократію», а також на «грузинські цінності, виправдані історією». Основним зовнішньополітичним партнером Грузії екс-міністр назвала США.

В листопаді 2010 — заявила про відхід від грузинської політики. За її словами, вона прийняла це рішення, переконавшись, що в Грузії немає демократії, і опозиція не може працювати в країні. Повідомлялося, що Зурабішвілі очолить комісію Ради безпеки ООН з питання санкцій проти Ірану.

Перемога на президентських виборах 2018 року[ред. | ред. код]

28 листопада 2018 року як незалежний кандидат, при підтримці правлячої «Грузинської мрії», на виборах обрана президентом Грузії.

Інавгурація обраного президента, згідно з Конституцією Грузії, відбудеться 16 грудня 2018 року.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Саломе Зурабішвілі була одружена з радянським дисидентом та журналістом Жанрі Кашія (нар. 1939 — пом. 2012), який отримав політичний притулок у Франції, а згодом продовжив кар'єру журналіста в незалежній Грузії. У шлюбі народилося двоє дітей: дочка Кетеван і син Теймураз.

Двоюрідна сестра Зурабішвілі є постійною секретаркою Французької академії наук Геллен Каррер-д'Анкосс[en], уроджена Зурабішвілі.

Іван Зурабішвілі, дідусь по батьку, входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та в 1921 роках. Ніко Николадзе, прадідусь, був засновником морського порту в Поті та ініціатором будівництва грузинської залізниці. Обидва вони були соратниками письменника та громадського діяча, «батька грузинської нації» Іллі Чавчавадзе.

Має подвійне громадянство — французьке і грузинське.

Нагороди[ред. | ред. код]

Доробок[ред. | ред. код]

  • Salomé Zourabichvili (2006) Une femme pour deux pays. Grasset, ISBN 2-246-69561-9
  • Salomé Zourabichvili (2007) « fermer Yalta», Cahiers de Chaillot, Institut de sécurité de l'Union européenne
  • Salomé Zourabichvili(2008). Les cicatrices des Nations: L'Europe malade de ses frontières. Bourin, ISBN 978-2-84941-075-2
  • Salomé Zourabichvili (2009) « la tragédie géorgienne» . Grasset
  • Salomé Zourabichvili (2011) « l'exigence démocratique» Bourin éditeur

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]