Саломе Зурабішвілі

	Саломе Зурабішвілі; სალომე ზურაბიშვილი
	5-й Президент Грузії
з 16 грудня 2018
Прем'єр-міністр:	Мамука Бахтадзе; Георгій Гахарія; Майя Цкітішвілі[ka] (в. о.); Іраклі Гарібашвілі
Попередник:	Георгій Маргвелашвілі
	7-й Міністр закордонних справ Грузії
20 березня 2004 — 19 жовтня 2005
Прем'єр-міністр:	Зураб Жванія; Міхеіл Саакашвілі (в. о.); Зураб Ногаїделі
Попередник:	Тедо Джапарідзе
Наступник:	Гела Бежуашвілі
	4-й Посол Франції в Грузії
2003 — 2004
Міністр:	Домінік де Вільпен
Попередник:	Мірей Мюссо
Наступник:	Філіп Лефор
Ім'я при народженні:	Саломе Ніно Зурабішвілі
Народження:	18 березня 1952 (71 рік); Париж, Франція
Національність:	грузинка
Країна:	Франція (до 2018),; Грузія
Релігія:	грузинське православ'я
Освіта:	Інститут політичних досліджень, Колумбійський університет
Партія:	«Шлях Грузії»[ka]; безпартійна (з 2011)
Батько:	Леван Зурабішвілі[ka]
Мати:	Зейнаб Кедія[ka]
Шлюб:	Ніколоз Ґорестані, Жанрі Кашія
Діти:	двоє дітей
Автограф:
	Медіафайли у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

Саломе́ Зурабішві́лі (груз. სალომე ზურაბიშვილი, фр. Salomé Zourabichvili; нар. 18 березня 1952(19520318), Париж, Франція) — грузинська державна діячка, французький та грузинський дипломат, чинний Президент Грузії з 16 грудня 2018 року.

Лідер партії «Шлях Грузії». Раніше — голова «Громадського руху Саломе Зурабішвілі» (2005—2006), міністр закордонних справ Грузії (2004—2006), надзвичайний і повноважний посол Франції в Грузії, глава Генерального секретаріату національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії (2001—2003). Тривалий час працювала в МЗС Франції. Має грузинське громадянство.

Біографія[ред. | ред. код]

Саломе Зурабішвілі народилася 18 березня 1952 в Парижі у сім'ї грузинських політичних емігрантів Левана Зурабішвілі (1906—1975) та Зейнабі Кедії, які залишили Грузію в 1921. Дід по батькові — Іван Іванович Зурабішвілі — входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та 1921.

У 1972 закінчила Паризький інститут політичних досліджень та у 1973 — Колумбійський університет в США. Володіє грузинською, французькою, англійською, німецькою, італійською мовами.^[1]

Змінила багато посад у французьких зовнішньополітичних відомствах:

У 1974 розпочала свою дипломатичну кар'єру в міністерстві європейських і закордонних справ Франції.
У 1974—1977 — 3-й секретар Посольства Франції в Італії.
У 1977—1980 — 2-й секретар постійної місії Франції в ООН.
У 1980—1984 — співробітник центру аналізу і прогнозування центрального апарату МЗС Франції.
У 1984—1988 — 1-й секретар посольства Франції в США.
У 1989—1992 — 2-й секретар посольства Франції в Чаді.
У 1992—1993 — 1-й секретар постійної місії Франції в НАТО.
У 1993—1996 — заступник французького постійного представника у Європейському Союзі.
У 1996—1997 — технічний радник кабінету Міністерства Європи та закордонних справ.
У 1997—1998 — інспектор МЗС Франції.
У 1998—2001 — працівниця Управління МЗС Франції з питань стратегії, безпеки та роззброєння.
У 2001—2003 — очолила Генеральний секретаріат національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії.
У 2003—2004 — Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Грузії.

Саломе Зурабішвілі у червні 2004

З 20 березня 2004 року до 19 жовтня 2005 була міністеркою закордонних справ Грузії. Стала першою жінкою, яка очолила міністерство закордонних справ Грузії^[2]. Це рішення Саакашвілі обговорив з французьким президентом Жаком Шираком, заявивши після цього, що «дипломата такого класу у Грузії ніколи не було».

Одним зі своїх головних успіхів на посту міністра закордонних справ Зурабішвілі вважала прийняття рішення про виведення з країни російських військових баз. В одному зі своїх виступів вона навіть заявила, що вважає це історичним досягненням.

20 жовтня 2005 була знята з міністерської посади. Зняттю передував різкий виступ Зурабішвілі в ефірі телеканалу «Руставі-2». Вона звинуватила партію «Єдиний національний рух» і особисто спікера Ніно Бурджанадзе в прагненні встановити в країні «кланову диктатуру». На думку спостерігачів, конфлікт між Зурабішвілі і Бурджанадзе був викликаний тим, що глава МЗС намагалася підпорядкувати собі всю роботу послів, які часто діяли керуючись вказівками парламенту.

З 2005 пішла в опозицію до Міхеїла Саакашвілі. У 2005 створила та очолила опозиційний «Громадський рух Саломе Зурабішвілі», з березня 2006 — політичну партію «Шлях Грузії». Заявила, що у російсько-грузинській війні 2008 першою почала не Росія, а саме Грузія^[3]. Розповідаючи про програму партії, Зурабішвілі пропонувала орієнтуватися на «реальну і ефективну демократію», а також на «грузинські цінності, виправдані історією». Основним зовнішньополітичним партнером Грузії екс-міністр назвала США.

В листопаді 2010 заявила про відхід від грузинської політики. За її словами, вона прийняла це рішення, переконавшись, що в Грузії немає демократії, і опозиція не може працювати в країні. Повідомлялося, що Зурабішвілі очолить комісію Ради безпеки ООН з питання санкцій проти Ірану.

28 листопада 2018 як незалежний кандидат, при підтримці правлячої «Грузинської мрії», на виборах обрана президентом Грузії. Зурабішвілі здобула перемогу в другому турі з результатом 59,56 %.^[4]

Інавгурація обраного президента, згідно з Конституцією Грузії, відбулася 16 грудня 2018.

Родина та особисте життя[ред. | ред. код]

У шлюбі із першим чоловіком Ніколозом Ґорестані народилося двоє дітей: дочка Кетеван і син Теймураз.

Вдруге Саломе Зурабішвілі була одружена з радянським дисидентом та журналістом Жанрі Кашією (нар. 1939 — пом. 2012), який отримав політичний притулок у Франції, а згодом продовжив кар'єру журналіста в незалежній Грузії.

Геллен Каррер-д'Анкосс ^[en] (уроджена Зурабішвілі), двоюрідна сестра, є постійною секретаркою Французької академії наук.

Іван Зурабішвілі, дідусь по батьку, входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та 1921. Ніко Ніколадзе, прадідусь, був засновником морського порту в Поті та ініціатором будівництва грузинської залізниці. Обидва вони були соратниками письменника та громадського діяча, «батька грузинської нації» Іллі Чавчавадзе.

Має два громадянства — французьке та грузинське.

Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]

Франція:

Інші держави:

Орден «За заслуги перед Польщею» (Польща).

На презентації своєї книги. 26 вересня 2013

Бібліографія[ред. | ред. код]

Salomé Zourabichvili (2006) Une femme pour deux pays. Grasset, ISBN 2-246-69561-9
Salomé Zourabichvili (2007) « fermer Yalta», Cahiers de Chaillot, Institut de sécurité de l'Union européenne
Salomé Zourabichvili (2008). Les cicatrices des Nations: L'Europe malade de ses frontières. Bourin, ISBN 978-2-84941-075-2
Salomé Zourabichvili (2009) « la tragédie géorgienne» . Grasset
Salomé Zourabichvili (2011) « l'exigence démocratique» Bourin éditeur

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Official web site of the President of Georgia. president.gov.ge. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
↑ Henry Foy (25 October 2018), Frenchwoman frontrunner to become Georgia's next president [Архівовано 18 листопада 2018 у Wayback Machine.] Financial Times.
↑ Шанс для партії Саакашвілі: президентські вибори у Грузії пішли не за сценарієм влади [Архівовано 30 листопада 2018 у Wayback Machine.] «Європейська правда»
↑ Саломе Зурабішвілі – новий президент Грузії: що про неї відомо. 24 Канал. Процитовано 4 січня 2019.

Це незавершена стаття про грузинського політика чи політикиню.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Official web site of the President of Georgia. president.gov.ge. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.

[auto1-2] Henry Foy (25 October 2018), Frenchwoman frontrunner to become Georgia's next president [Архівовано 18 листопада 2018 у Wayback Machine.] Financial Times.

[3] Шанс для партії Саакашвілі: президентські вибори у Грузії пішли не за сценарієм влади [Архівовано 30 листопада 2018 у Wayback Machine.] «Європейська правда»

[4] Саломе Зурабішвілі – новий президент Грузії: що про неї відомо. 24 Канал. Процитовано 4 січня 2019.

[1]

[2]

[3]

[4]