Очікує на перевірку

Гуаско (рід)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ді Гуаско
Титул: Сеньори Скуті
Родоначальник: Антоніо

Гуаско (ді Гуаско, Гваско, італ. Guasco) — італійський аристократичний рід, імовірно з Генуї, які брали участь у генуезькій колонізації Криму в XIV—XV ст. Рід припинився після османського завоювання північного Криму 1475 року. Ді Гуаско були великими землевласниками «Великої комуни Генуї» (Судак (Солдайя) з вісімнадцятьма селищами і територією від Фороса до Алушти) в складі так званої генуезької Приморської Готії (лат. Gothia Maritima). Відомі завдяки архіву їх позову, що зберігся, з консулом Солдаї Христофоро ді Негро. Зберігся їхній замок Чобан-Куле (Тасілі). Основна гілка, маркізи Гуаско, проживає в П'ємонті, Алессандрія.

Історія появи у Криму

[ред. | ред. код]

У Середземному та Чорному морях постійно йшла боротьба Венеційської та Генуезької республік за контроль над торгівлею, за факторії та привілеї. У 1261 році нікейський імператор Михаїл Палеолог у пошуку союзників для боротьби з Латинською імперією, уклав з генуезьким капітано-дель-пополо Гульєльмо Бокканегра Німфейський договір, за яким генуезці отримали виняткові торгівельні привілеї у відновленій Михаїлом Візантійській імперії і, зокрема, в Чорному морі[1]. При цьому в Чорному морі генуезці отримали фактично монопольне становище, оскільки за Німфейським договором венеційським кораблям було заборонено проходити через Босфор. У 1266 хан Оран-Тімур дозволив генуезцям заснувати колонію в Каффі на місці античної Феодосії. 1268 року папа Климент IV призначив у Каффу першого єпископа. У 1289 році в Каффу з Генуї був направлений консул, а через рік для Кафи було створено статут і вона стала міською комуною.

У червні 1365 року генуезці захопили Сугдею (Солдайю, нині Судак), витіснивши звідти венеційців, а в 1380 домоглися від хана Тохтамиша визнання всіх їх територіальних захоплень в Криму[2].

У кримські колонії з метрополії окрім купців поринули молодші діти аристократів, кондотьєри, авантюристи. Військовою силою вони захоплювали територіальні володіння в Криму, лише номінально підкоряючись Генуї або консулу Кафи. Наприклад, сім'я Гізольфі захопила ціле володіння Тамані. До таких же хижаків належав і перший з відомих нам Гуаско, Антоніо[3] .

Батько [Гуаско] їх, дбаючи про прирости до свого багатства, захопив великі ділянки землі навколо Солдаї, так що жителі Солдаї втратили можливість сіяти хліб, косити сіно, заготовляти дрова. Солдайці, змушені робити це не інакше, як на захопленій ді Гуаско землі, стали залежними від них, з їхньої волі ходять до них на роботи.

Він не належав до верхівки аристократії Генуї, оскільки всі головні сім'ї Генуї ретельно задокументовані ще в XII—XV століттях, як і їхня діяльність у Газарії (Криму)[4]. В Італії ж відомі, наприклад, Гуаско з Алессандрії, П'ємонт (поблизу Генуї).

Гуаско оволоділи селищем Скуті (Ускут, Привітне) ймовірно до 1431 (дата чергового підтвердження договору 1380 р.). хана з генуезцями). Вони користувалися в той час заступництвом консула Баттісто Джіустініані, хоча пізніше у них стався конфлікт[5].

Після захоплення Константинополя османами в травні 1453 року, 17 листопада 1453 року Генуезька республіка передала чорноморські колонії своєму Банку св. Георгія. Консул Каффи також підкорявся правлінню банку. Султан Магомед II закрив Боспор для генуезів у 1473 році, він готував захоплення їхніх колоній. Стосунки Каффи із банком св. Георгія йшли суходолом гінцями.

Справа ді Гуаско

[ред. | ред. код]

Подробиці про рід ді Гуаско здебільшого відомі зі справи, яка розбирає конфлікт останнього солдайського консула Христофоро ді Негро з ними та з консулом Каффи та скарги ді Негро до протекторів банку Сан-Джорджо. Ці документи мають виняткову цінність для медієвістики, насамперед, для характеристики соціальних відносин в епоху розвиненого середньовіччя в генуезьких колоніях Північного Причорномор'я.[3]

Справа братів ді Гуаско включає 22 документи, створені в проміжку між 23 серпня 1474 і 10 січня 1475 року. Опубліковані в Генуї в 1879, в російському перекладі — С. Секиринський: Нариси історії Сурожа IX—XV століть. Сімферополь, 1955.[3]

Старший ді Гуаско, Антоніо, спираючись на збройну силу, захопив владу над частиною капітанства Готії (від Алушти майже до Судака). Його діти, Андреотто, Деметріо і Теодоро ввели для жителів 4 види податків і почали лагодити власний суд і розправу, чим покусилися на повноваження і владу консула Солдайського, яким на той момент був Христофоро ді Негро[4], представник великого клану ді Негро. Він послав офіційних осіб (кавалерія Мікаеле ді Сазелі (поліцейського чиновника) із сімома стражниками) зрити самочинні символи влади — шибениці та ганебні стовпи, ті були зупинені Теодоро ді Гуаско з його людьми[3] :

Цього числа, на околицях селища Тасілі на горі, якою йде дорога до села Скуті, Теодоро ді Гуаско, якого супроводжувало приблизно сорок людей, які мали при собі зброю та палиці, перегородив шлях кавалерію пана консула та його курії, Мікаеле ді Сазелі, що прямував з сім'ю консульськими аргузіями...... в село Скуті для спалення та знищення за наказом пана консула шибениць та ганебних стовпів, споруджених...... братами ді Гуаско: Андреоло, Теодоро, Деметріо.

Затриманий таким чином на дорозі Мікаеле, не допущений людьми Теодоро до подальшого слідування з аргузіями в Скуті для виконання наказу, оголосив тому Теодоро ім'ям консула, що на нього, Теодоро буде накладено штраф у тисячу сонмів...

... У відповідь на це Теодоро заявив кавалерію та аргузіям, що він не допустив би і самого консула Солдаї, якби пан консул завітав особисто сюди для спалення та знищення шибениць та ганебних стовпів. Далі він заявив, що він, Теодоро, і брати його не підсудні пану консулу Солдаї, а відповідають лише перед найсвітлішим паном консулом Кафи.

(Кавалерій — начальник поліції. Аргузії — кінні стражники.)

Далі консул Христофоро ді Негро скаржиться в Каффу, консулу Каффи Антоніото ді Кабелла на самоврядність і зазіхання на свою владу. Але ді Кабела і засідання ради постає на бік ді Гуаско, причому в документах справи причиною цього згадуються численні хабарі для посадових осіб курії роздані Андреотто ді Гуаско та його прихильником Ніколо ді Турілья. Христофоро ді Негро намагається шукати справедливість у Генуї, у правління банку св. Георгія.

До перелічених звинувачень він додає підпал ді Гуаско власності «сеньйора Лусти», що може призвести до війни з сеньйорами Готії (тобто приватна війна ді Гуаско з феодалами Феодоро може спричинити конфлікт держав)[5]. Ді Негро обіцяє продовжити позов у Генуї, після свого повернення, але події прийняли драматичний оборот[6].

Османське завоювання

[ред. | ред. код]

У травні 1475 османський султан Мехмед Фатіх організував великий військовий похід на генуезькі володіння в Криму. 31 травня османські війська на чолі з капудан-пашою османського флоту Гедік Ахмед-пашою висадилися у Криму біля Каффи. Після взяття Каффи 300 видатних генуезців османи стратили.[6][7] Консул Антоніото ді Кабелла був посланий на галери і помер восени 1475 року. Консул Христофоро ді Негро загинув під час штурму Солдаї[5].

Генуезькі колонії впали та були включені до складу Османської держави. Князівство Феодоро впало. У грудні 1475 року, після п'ятимісячної облоги османи взяли штурмом Мангуп — столицю князівства Феодоро[6][8]. Володіння Гізольфі в Тамані протрималися довше за інших — до 1482 року. Кримський хан Нур-Девлет визнав себе васалом та данником османського султана.

Андреоло ді Гваско [Андреотто ді Гуаско], у момент появи під стінами Каффи флоту Гедик Ахмет-паші, утік спочатку до Грузії, а потім до Персії (відомо про його зустріч із венеційським послом І. Барбаро). З Персії Гваско мабуть вирушив до Польщі (1481 року, перебуваючи там при дворі короля, вів листування з ханом Менглі-Гіреєм)[9].

Сліди інших ді Гуаско на цьому губляться. Вони могли загинути чи втекти до кримського хана. Податне генуезьке населення Скуті поступово асимілювалося, причому багато хто залишався християнами більше сотні років[10], вціліла знать повернулася в метрополію або перейшла на службу, частково в Кримське ханство, частково у Велике князівство Московське і у Велике князівство Литовське.

Замок та підвладні поселення

[ред. | ред. код]
  • Замок Чобан-Куле (Пастуша вежа, тат., генуезька назва — Тасілі), центр володінь ді Гуаско. Руїни збереглися досі. Знаходиться поблизу села Морське. Зараз над вершиною гори на мисі Агіра височить круглий донжон, були розкопані стіни та будівлі селища[11][12]. Слідів штурму османами немає, зруйнований не був, ймовірно, використовувався ними далі як сторожовий пост.
  • Поселення Скуті (Ускут, Привітне) існує понині;
  • Поселення Тасілі (у районі Морського, деякі джерела переносять назву і на замок Чобан-Кулі)[13] ;
  • Селення Карагай (предмет суперечки між ді Гуаско та ді Негро через податки).

Галерея

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • Є дійовими особами у романах А. Крупнякова «Біля моря Руського», 1961; «Гусляри», 1976
  • Є дійовими особами у романі У. Володимирова «Останній консул».

Відомі представники роду ді Гуаско

[ред. | ред. код]

гілка, відома в Газарії :

  • Ді Гуаско, Антоніо (батько);
  • Ді Гуаско, Андреотто;
  • Ді Гуаско, Деметріо;
  • Ді Гуаско, Теодоро.

гілка з Алессандрії :

  • Гуаско, Франц (1712—1763) — граф, австрійський фельдцейхмейстер, учасник Семирічної війни;
  • Гуаско-Галлараті ді Солеро, Людовіко (1723—1784);
  • Гуаско Галлараті, Філіппо (XVIII ст.) театрал, меценат;
  • Гуаско ді Бізіо та Франкавілла, Паоло (?-1800);
  • Гуаско Галлараті ді Бізіо, Франческо (1847—1926).

Література

[ред. | ред. код]
  • Дело братьев Гуаско. Пер. С. А. Милицына. Оп.: С. Секиринский. Очерки истории Сурожа IX—XV веков. Симферополь, 1955.
  • А. С. Крупняков, «У моря Русского» Симферополь, 1961.
  • В. Н. Владимиров, Последний консул. Исторический роман. М., Детская литература, 1957, 384 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Из истории средневекового Крыма: высшие официалы генуэзской Кафы перед судом и наветом: [О консулах — высших должностных лицах генуэзской колонии в Причерноморье] / С. П. Карпов // Отечественная история. — 2001. — N 1. С. 184—187.
  2. ↑ А. Р. Андреев. История Крыма. — М., «Монолит-Евролинц-Традиция», серия «История и страна», 2002. С. 45
  3. ↑ а б в г С. Секиринский. Очерки истории Сурожа IX-XV веков. — Симферополь, 1955.
  4. ↑ а б Яровая Елена Александровна (2004). Геральдика генуэзского нобилитета по каменным плитам из Каффы, Солдайи и Чембало (XIV-I треть XVI в.) Дис. ... канд. ист. наук. http://www.dslib.net. Государственный эрмитаж. Архів оригіналу за 2 листопада 2014. Процитовано 6 січня 2019.
  5. ↑ а б в Колли Л.П. (1905). Том 38 отчетов ИТУАК Христофоро Ди-Негро, последний консул Солдаи. BIBLIOTHECA CHERSONESSITANA. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 3 січня 2019.
  6. ↑ а б в РУЕВ В.Л. В.Л. ТУРЕЦКОЕ ВТОРЖЕНИЕ В КРЫМ В 1475 г. Под науч. ред. А.Г. Герцена. — Симферополь : Антиква, 2014. — 308 с.
  7. ↑ О. Гайворонский. Повелители двух материков, том 1, Киев-Бахчисарай, 2007 г., ст. 51
  8. ↑ О. Гайворонский. Повелители двух материков, том 1, Киев-Бахчисарай, 2007 г., ст. 55
  9. ↑ Heyd, Wilhelm. Histoire du commerce du Levant au moyen-age. — Leipzig : O. Harrassowitz, 1886. — Т. 2. — С. 799.
  10. ↑ Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyeti'nde Kefe: (1475-1600). — Ankara : Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları, 2000. — Т. 1. — 570 с. — ISBN 975-17-2363-9.
  11. ↑ Кеппен П. О древностях южного берега Крыма и гор Таврических. — СПб.: Императорская академия наук, 1837. — С. 138—140.
  12. ↑ Якобсон А. Л. Средневековый Крым: Очерки истории и истории материальной культуры. — М.-Л.: Наука, 1964. — С. 118—119.
  13. ↑ Мыц В.Л. Глава IV. Timor turcorum в генуэзских факториях времени их управления Банком Сан-Джорджо (1453—1475 гг.). Замок Гваско в селении Тасили (1459/60—1475 гг.) // Каффа и Феодоро в XV веке : контакты и конфликты. — Симферополь : Универсум, 2009. — С. 245—289. — ISBN 978-966-8048-40-1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гуаско_(рід)&oldid=42164746