Гіакінт
| Гіакінт дав.-гр. Ὑάκινθος  | |
|---|---|
 | |
| Батько | Pierosd |
| Мати | Кліо |
| Брати/сестри | Полібоя і Cynortasd |
| Місце поховання | Tomb of Hyakinthos at Amyklaid[1] |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Гіакінт, також Гіацинт, Іакінф (дав.-гр. Υάκινθος) — персонаж давньогрецької міфології, догрецьке божество рослинності. Пізніше його культ був витіснений культом Аполлона. Обожнюваний герой і коханець Аполлона в грецькій міфології. Його культ в Аміклах на південний захід від Спарти датується мікенською добою. Герой міфічно пов'язаний з місцевими культами та ототожнюється з Аполлоном. У класичний період навколо того, що нібито було його поховальним курганом, який розташовувався біля підніжжя статуї Аполлона, виріс теменос (святилище).[2]
За новішими переказами, Гіакінт — син спартанського царя Амікла, надзвичайно вродливий юнак, коханець Аполлона[3] й Зефіра (або Борея). Одного разу, коли Аполлон навчав Гіакінта кидати диск, Зефір із ревнощів спрямував диск у голову юнака і вбив його. З тіла юнака (або з крові) Аполлон виростив квітку гіацинт. Оповідь про Гіакінта — один з варіантів міфа про божество, що помирає й воскресає. Культ Гіакінта встановлено ще в мікенський період. Його ім'ям названо місяць Пакінтіос на Криті, Родосі, Косі, Тірі та в Спарті. В Аміклах відбувалися триденні свята — гіакінтії на честь Гіакінта й Аполлона. Тут же була гробниця Гіакінта, розташована біля підніжжя статуї Аполлона. У міфі про Гіакінта відбувається поєднання прадавнього образу з народною казкою про перетворення людей на рослини.
Також Гіакінт — спартанець, батько Анфеїди, Еглеїди, Літії, Орфеї, яких він привіз до Афін і приніс в жертву на могилі кіклопа Гереста, коли в Афінах почався мор. Їхня жертва не мала впливу, і тоді оракул наказав афінянам понести кару, яку накладе на них критський цар Мінос.
-
-
«Смерть Гіацинта» (1801), картина Жана Брока. Диск, який убив Гіацинта, можна побачити біля його ніг. -
Гіацинт та Зефір займаються міжстегновим сексом на червонофігурній вазі (V століття до н. е.)
- ↑ Παυσανίας 3.1.3 // Опис Еллади
- ↑ There have been finds of sub-Mycenaean votive figures and of votive figures from the Geometric Period, but with a gap in continuity between them at this site: «it is clear that a radical reinterpretation has taken place,» Walter Burkert has observed, instancing many examples of this break in cult during the «Greek Dark Ages», including Amykles (Burkert, Greek Religion, 1985, p 49); before the post-war archaeology, Machteld J. Mellink, (Hyakinthos, Utrecht, 1943) had argued for continuity with Minoan origins.
- ↑ Plutarch, Numa 4.5
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- А. П. Кондрашов. Кто есть кто в мифологии Древней Греции и Рима. 1738 героев и мифов. РИПОЛ классик. Москва. 2016. ISBN 978-5-386-09554-3 (рос.)
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |