Аполлон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аполлон (Aπολλων)
Apollo Saurocton Louvre.jpg
Аполлон
Давньогрецький сонцеликий бог. Покровитель лікування, віщування, музики. Поводир хору муз
Міфологія: Давньогрецька
Значення імені: Сонцесяйний
Місцевість: Давня Греція
Батько: Зевс
Мати: Лето
Брати/сестри: Артеміда
Діти: Асклепій, Лік, Мілет
Свята на честь: Делії
Пов'язані персонажі Орфей
Пов'язані події: Іліада
Атрибути: Лавр, лук, ліра
Зображення у Вікісховищі?

Аполло́н, Феб (грец. Aπολλων Apollōn, Phoibos — осяйний) — один із олімпійських богів, покровитель музики, віщування і лікування. Син Зевса й Лето, брат Артеміди, Ліка, Асклепія та Мілета, вчитель Орфея.

Аполлон в міфах[ред.ред. код]

Аполлон — покровитель музики. Сучасна скульптура

Аполлон був позашлюбним сином Зевса від німфи Лето. Під час любовних ігор Зевс перетворився на перепела, а Лето — на перепілку. Ревнива зевсова дружина Гера послала змія Піфона, щоб він переслідував Лето по всьому світу[1]. Німфа знайшла прихисток на піднятому Геєю острові Ортігія, що поблизу Делоса, де народила Артеміду, яка відразу ж, щойно народившись, допомогла матері перебратися через вузьку протоку, і там, на Делосі, між оливою і фініковою пальмою, після дев'яти днів перейм Лето народила Аполлона[2].

Аполлон народився семимісячним. Феміда годувала його нектаром і амбросією, а молдий бог швидко ріс. Наприкінці четвертого четвертого дня він захотів отримути лук і стріли, які йому дав Гефест. Покинувши Делос, Аполлон попрямував на гору Парнас, де ховався Піфон, і зумів поранити його стрілами, Пітон втік до Дельфійського оракула матері-землі Геї, однак Аполлон вирушив слідом і знищив чудовисько на краю священної безодні[3]. Мати-земля поскаржилася Зевсу, що Аполлон посмів здійснити вбивство в її святилищі. Зевс послав Аполлона в Темпейську долину, щоб отримати очищення від вбивства, а також заснувати Піфійські гри на честь знищеного ним Піфона. Однак, Аполлон не дослухався Зевса і замість того в супроводі Артеміди відправився в Егіалею, а потім на острів Крит, де цар Карманор виконав належну церемонію очищення[4].

Повернувшись до Греції, Аполлон розшукав Пана — козлоногого бога, і вмовив його навчити мистецтву прорікання. Після цього Аполлон захопив Дельфійський оракул, залишивши у себе на службі його жрицю піфію. Лето з Артемідою прибули туди для виконання обрядів, та спокій порушив велетень Титій, що хотів оволодіти Лето. Аполлон з Артемідою обстріляли зухвальця стрілами і вбили. Велетня за його злочин в Тартарі було суворо покарано — його було прибито до землі, а двоє шулік вічно рвали його печінку[5].

За якийсь час по тому Афіна викинула свою флейту, оскільки граючи на ній виглядала кумедно і інші богині насміхалися з неї. Флейту підібрав Марсій, а люди, слухаючи його музику, казали, що він грає краще, ніж Аполлон на арфі. Почувши це, Аполлон викликав Марсія на змагання. Суддями там стали музи, котрі визнали гру обох однаково майстерною. Аполлон призначив друге змагання з умовою, що вони гратимуть, перевернувши свої інструменти і співаючи одночасно. Марсій погодився, не подумавши, що не міг зробити цього з флейтою. Ставши переможцем, Аполлон здер з супротивника шкіру і повісив її на дереві біля ріки, що отримала відтоді назву Марсій[6].

Після того бог Пан кинув Аполлону виклик позмагатися в музиці з ним. Аполлон виграв і став загальновизнаним богом музики, що грає на семиструнній кіфарі на всіх бенкетах інших богів. Також йому було доручено оберігати стада і отари, але згодом цей обов'язок перейняв Гермес[7].

Хоча Аполлон вирішив не одружуватися, в нього були діти і від німф, і від смертних жінок. Серед них відомі Фтія, яка народила йому Дора і його братів, муза Талія, у якої від нього народилися корибанти, а також Короніда, яка народила йому Асклепія, Арія, сином якої був Мілет, і Кірена — мати Арістея[8]. Він також спокусив німфу Дріопу, перетворившись на змія. Вона народила йому Амфіса, який заснував місто Ета і побудував храм на честь свого батька, в якому Дріопа залишалася жрицею[9]. Але не всі любовні пригоди Аполлона завершувалися успішно. Одного разу він спробував вкрасти Марпессу в її чоловіка Ідаса, але вона не зрадила чоловікові. Іншим разом він погнався за гірською німфою Дафною, яка була жрицею Геї-землі і дочкою бога річки Пенея в Фессалії. Коли він наздогнав її, Гея перенесла дочку на Крит, де Дафна стала відома під ім'ям Пасіфаї. На її місці Гея залишила лаврове дерево, з листя якого Аполлон в пошуках розрад зробив вінок[10]. Свого суперника Левкіппа, що також був закоханий у Дафну, Аполлон погубив. Коли Левкіпп переодягнувся дівчиною і приєднався до Дафни в горах, Аполлон порадив німфам скупатися оголеними і тим самим переконатися, що серед них немає чоловіків. Обман Левкіппа був тут же розкритий і німфи розірвали його на шматки[11].

З Аполлоном пов'язаний і міф про спартанського царевича Гіакінфа. У нього закохався співак Фамірід — перший з людей, котрий загорівся пристрастю до представника своєї статі. Аполлону також сподобався Гіакінф і він зганьбив суперника. Підслухавши, як той хвалиться, що в співах може перевершити муз, Аполлон повідомив їм про це, і музи позбавили Фаміріда зору, голосу і вміння грати на кіфарі. Однак потяг до Гіакінфа раптом відчув Зефір, і в ньому виникли такі ж ревнощі до Аполлона. Коли Аполлон навчав царевича метати диск, Зефір спрямував диск юнаку в голову та вбив його. З його крові виросла квітка гіацинт[12]. Після цього Аполлон став у всьому дотримуватися поміркованості та навіть зумів навернути до пристойності муз, ставши їх очільником[13].

Культ Аполлона[ред.ред. код]

Аполлон з лірою, сучасна скульптура в Аранхуесі, Іспанія

У культі Аполлона виразно збереглися сліди первісних релігійних вірувань: фетишизму й тотемізму. У глибоку давнину Аполлона шанували в постаті барана. З культурним та господарським розвитком стародавньої Греції характер Аполлона як бога змінюється. Він стає богом музики, проводирем муз, дістає від Гермеса кіфару. Згодом Аполлон набуває дару насилати хвороби й виліковувати їх (звідки назва Аполлон Сотер — «рятівник»), провіщає майбутнє або виявляє свою волю через оракула. Греки вірили, що наказу Зевса Аполлон пас худобу Лаомедонта за те, що хотів помститися Громовержцеві за смерть свого сина Асклепія. Тому Аполлон був також захисником пастухів і охоронцем худоби, яку оберігав від вовків і всякої пошесті (Аполлон Лікоктонос — «винищувач вовків»). Крім того, Аполлон — будівник, засновник міст, оборонець тих, що переселяються на нові місця і в далекі колонії.

Деякі вчені вважають, що первісно Аполлон був суто дорійським божеством з центром культу в Дельфах. На думку більшості дослідників, культ Аполлона прийшов з Малої Азії, доказом чого є такі факти: у Троянській війні Аполлон був на боці троянців; у Малій Азії на його честь споруджено кілька храмів, де ім'я Аполлона виводять від кореня слова із значенням «двері», оскільки первісно це нібито був бог дверей, який охороняв родину від нещастя (Аполлон Тірайрос — Аполлон Дверний). Пізніше Аполлона ототожнювали з Геліосом, хоч у давньому епосі і в грецькій міфології Геліос виступає як окреме божество. На честь Аполлона — бога сонця встановлено хліборобські святкування: таргелії — свято літа, коли приносили в жертву гекатомбу і співали хвальні пісні — пеани; піанепсії — свято осені на честь збирання врожаю тощо.

Аполлона шанували як божественного воїна-стріловержця (Аполлон Гекеболос), який вражав несхибними стрілами. Головні центри культу Аполлона — острів Делос, де раз на чотири роки проходили делії — ігри за участю представників усіх грецьких полісів; Дельфи з основним святилищем Аполлона. Славились оракулами Патара в Лікії, Дідіми біля Мілету, Фіви, Кларос біля Колофона, Аби в Фокіді та інші грецькі міста. Із грецьких колоній в Італії культ Аполлона поширився в Римській імперії. Уже 430 р. до н. е. в Римі спорудили храм Аполлона, а 212 р. до н. е. встановлено ігри на його честь.

Імператор Август спорудив на честь Аполлона два храми: один на бойовищі коло міста Актія, а другий — поблизу Палатинського пагорба; встановив актійські й вікові ігри, а також оголосив Аполлона своїм патроном. Атрибутами Аполлона були лук і стріли, кіфара (ліра), вуж, костур, лебідь, яструб, крук, триніжок, лавр тощо.

Образ в мистецтві[ред.ред. код]

Грецькі скульптори зображували Аполлона в образі вродливого, високого, стрункого юнака з довгим волоссям, з луком або лірою в руках, інколи з вовком біля ніг. В елліністичну добу він зображувався оголеним юнаком, що грає на кіфарі. Статуї Аполлона роботи славетних давньогрецьких митців Скопаса, Леохара, Праксітеля дійшли до нас у римських копіях. Найвідоміші скульптури: Аполлон Бельведерський, Аполлон Мусагет, Аполлон, який грає на лірі (Ватиканський музей), Аполлон з ящіркою, Аполлон Савроктонос (Римський музей). До образу Аполлона зверталися видатні майстри живопису: Рафаель, Пуссен, Тінторетто, Перуцці, Доменікіно, Рубенс, Делакруа, Роден та ін. У музиці відомі такі твори, як кантата Баха «Змагання між Аполлоном та Паном», опери «Аполлон і Гіакінт» Моцарта, «Святкування Аполлона» Глюка, балет «Аполлон Мусагет» І. Стравинського.

Вплив на культуру[ред.ред. код]

  • У переносному значенні ім'я Аполлона вживається як синонім слова «мистецтво», а також для позначення ідеалу чоловічої вроди.
  • Клубово-гребінні борозни, добре помітні в чоловіків при розвинутій мускулатурі, мають неофіційну назву назву «пояса Аполлона».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гесіод, Теогонія 918; Аполлодор I.4.1; Аристофан. Птахи 870; Сервій. Коментарі до «Енеїди» Вергілія III. 73.
  2. Гомерівський гімн до Аполлона Делоського 14 і далі, Гігін, Міфи 140; Еліан. Строкаті оповіді V.4; Фукідід III. 104; Страбон X. 5. 5.
  3. Гігін. Міфи 140; Аполлодор I.4.1; Гомерівський гімн до Аполлона Піфійського 162—174; Схолії до Аполлонія Родоського II.706.
  4. Еліан. Строкаті оповіді III.1; Плутарх. Грецькі питання 12, Чому оракули мовчать 15; Павсаній II.7.7;Х. 16.3.
  5. Аполлодор I. 4; Павсаній II. 30. 3, і X. 6. 5; Плутарх. Грецькі питання 12; Гігін. Міфи 55; Гомер. Одіссея XI. 576 і далі; Піндар. Піфійські оди IV. 90.
  6. Діодор Сицилійський III. 58-59; Гігін. Міфи 165; Аполлодор I. 4. 2; Пліній. Природня історія XVI. 89.
  7. Гігін. Міфи 191; Гомер. Іліада I. 603.
  8. Аполлодор I. 7. 6; I. 3. 4; III. 10. 3; IIL 1. 2; Павсаній X. 17.3.
  9. Антонін Ліберал 32; Стефан Візантійський під словом Dryope; Овідий. Метаморфози IX. 325 і далі
  10. Аполлодор I. 7. 9; Плутарх. Агад 9; Гігін. Міфи 203.
  11. Павсаній VIII. 20. 2; Парфеній. Любовні історії 15; Цеп. Схолії до Лікофрона 6.
  12. Гомер. Іліада II. 595—600; Лукіан. Размови богів 14; Аполлодор I. 3. 3; Павсаній III. 1. 3.
  13. Гомер. Іліада I. 603—604.

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.