Давид Анахт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давид Анахт на сторінці ілюмінованого рукопису 1280 року

Давид Анахт (вірм. Դավիթ Անհաղթ, Давид Непереможний; кінець V століття  — 1-а половина VI століття)  — античний вірменський філософ-неоплатонік, представник Олександрійської школи  неоплатонізму[1]

Філософська діяльність[ред. | ред. код]

Давид Анахт навчався в Олександрії та Афінах

Прізвисько «Непереможний» отримав за часті перемоги у філософських диспутах. Філософською діяльністю займався не лише у Візантії, але також у Вірменії. 

Філософія Давида Анахт, викладена у творах «Визначення філософії», «Аналіз Вступу Порфирія» та ін. Вона поєднує в собі класичний платонізм з елементами вчення Аристотеля та Піфагора. У працях заторкується широке коло філософських питань: про природу та призначення філософського знання, про можливості людини в пізнанні світу, про роль логіки в пізнавальних процесах тощо. 

Трактат «Визначення філософії»[ред. | ред. код]

Найбільшу популярність здобув трактат Давида Анахт «Визначення філософії». У цьому трактаті Давид засуджує скептицизм та релятивізм, відстоює значення та цінність філософської думки. Філософію він поділяє на теоретичну та практичну. Вихідним початком теоретичної філософії, на його думку, є пізнавальна здатність душі, яка спирається на практичні потреби людини; метою  філософії є осягнення сущого. Практична філософія, на основі результатів теоретичної, повинна вести душі людей до чесноти. Вказівка ​​шляхів уникнення зла, прагнення до духовного піднесення та самовдосконалення — головне, на думку Давида, призначення філософії. 

Щодо філософії Давид Анахт вирізняв шість підходів-визначень: 

  1. Філософія є не лише наука про суще, але і про суще як таке, тобто про природу сущого. 
  2. (За Платоном) Філософія є наука про божественні та людські речі (тобто, філософія оперує крайніми або граничними категоріями). 
  3. Філософія є турботою про смерть; при цьому смерть розуміється тут не в буквальному сенсі, але в логічному, як становлення, не пусте і не позбавлене призначення, але таке, в якому досягається мета так чи інакше присутня в кожному моменті. 
  4. Філософія є уподібненням до Бога. При цьому таке уподібнення знову слід розуміти логічно; тобто в аспектах загальноякісних, різноякіснісних, різновиди та символічному; та якщо філософія є уподібнення Богові, то це не є якесь приватне уподібнення, але щонайзагальніше. 
  5. (За Аристотелем) Філософія є «мистецтво мистецтв та наука наук». При цьому коли ми говоримо «Наука наук» або «мистецтво мистецтв», перша категорія в цих двох парах понять, очевидно, має набагато більш загальний характер. Геометрія, наприклад, є теж наука, фонетика є теж наука і т. д., але ні те, ні інше не є ні «наукою наук», ні «мистецтвом мистецтв». 
  6. Якщо філософію визначають як «любов до мудрості», використовуючи етимологію самого терміна «філософія», що, в такому випадку, є власне мудрість  ? Мудрість є мета самого розуму, або істинна наука про суще, тобто про Бога. При цьому Давид Анахт проводить п'ять розрізнень здатності пізнання: відчуття (завжди лише часткове), уява (часткове знання про відсутню річ), думка (заснована і не заснована на знанні причин), роздум (загальне знання, засноване на знанні причин) та розум (наукове знання). 

Щодо сущого Давид Анахт вирізняв чотири основні запитання-підходи: чи існує суще ? що є суще ? яка сутність сущого ? для чого існує суще ? 

  1. Перше запитання припускає свої власні три запитання: запитання про завідомо несуще (фантастичний козла-олень), про сумнівно суще (надзоряне небо або антиподи), про безперечно суще (людина, кінь, орел). 
  2. На друге запитання відповідь може бути отримана за допомогою імені, або за допомогою визначення; ім'я відповідає на питання: «що це таке ?»; визначення є підведенням істотного приватного під загальне, так, щоб виявлялася природа визначається. 
  3. Тут же виникає відповідь на третє запитання, оскільки розгорнуте визначення порівняно з простим ім'ям якраз і містить у собі всі ознаки, які відповідають на запитання: яке суще? (Тобто, запитання про те, що таке суще і яким власне є суще — це те саме запитання, сформульоване в різних аспектах.) 
  4. Відповідаючи на четверте запитання, про мету сущого, Давид, серед іншого, виводить положення про те, що людина існує для «окраси сущого»; при цьому знання повинне служити духовному піднесенню людини («Необхідно знати, що філософія існує для того, щоб ошляхетнити та прикрасити людську душу»). 

Пам'ять[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Wildberg, Christian (2003-09-08). David. У Edward N. Zalta.  The Stanford Encyclopedia of Philosophy (англійською) (вид. Fall 2008). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2010-05-06. 

    'David' is named in certain manuscripts of three works of philosophy as their author: a set of introductory lectures on philosophy, a commentary on Porphyry's Introduction, and a commentary on Aristotle's Categories that nowadays is attributed to Elias. The name is commonly taken, on the basis of evidence internal to these works, to refer to a Christian Neoplatonic philosopher and commentator who presumably worked in Alexandria in the middle or the second half of the 6th century, or even later. This 'David' is also commonly identified with David the Invincible, an important figure in the early history of Armenian philosophy, but biographical identifications of this kind are extremely precarious.

Видання творів[ред. | ред. код]

Грецькою мовою
  • Adolf Busse (Hrsg.): Davidis prolegomena et in Porphyrii Isagogen commentarium. Verlag Georg Reimer, Berlin 1904 (Commentaria in Aristotelem Graeca. Bd. 18 Teil 2) (критичне видання "Вступу до філософії" та коментар до Isagoge)
  • Adolf Busse (Hrsg.): Eliae in Porphyrii Isagogen et Aristotelis Categorias commentaria. Verlag Georg Reimer, Berlin 1900, S. 105–255 (Commentaria in Aristotelem Graeca. Bd. 18 Teil 1) (критичне видання "Категорій")
Давньовірменською мовою
  • Sen S. Arevšatyan (Hrsg.): Dawitʿ Anałtʿ: Erkasirut'iwnk' p'ilisop'ayakank'. Haykakan SSH GA Hrat, Erevan 1980 (некоментоване видання)
  • Bridget Kendall, Robert W. Thomson (Hrsg.): Definitions and Divisions of Philosophy by David the Invincible Philosopher. Scholars Press, Chico 1983, ISBN 0-89130-616-1 (критичне видання вірменського оригіналу з англійським перекладом))
  • Aram Topchyan (Hrsg.): David the Invincible: Commentary on Aristotle's Prior Analytics. Old Armenian Text with an English Translation, Introduction and Notes. Brill, Leiden 2010, ISBN 978-90-04-18719-1 (Philosophia antiqua. Band 122)
Російською мовою
  • «Толкование „Аналитики“ Аристотеля», пер. с древнеармянского. С. С. Аревшатяна. Єреван, 1967.
  • «Определения философии», пер. с древнеармянского, предисловие и комментарии С. С. Аревшатяна. Єреван, 1960.
  • «Анализ „Введения“ Порфирия».

Література[ред. | ред. код]

  • Давід Анахт // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Чалоян В. К., Философия Давида Непобедимого. Ереван, 1946.
  • История философии в СССР, т. 1. М., 1968.
  • Лосев А. Ф., Философско-исторический подвиг Давида Непобедимого. Ереван, 1980.
  • Лосев А. Ф., История античной эстетики, том VIII. М.: Искусство, 1988.

Посилання[ред. | ред. код]