Антимінс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Румунський антимінс із Орадя (Трансільванія), 1890.
Антимінс церкви святого Михаїла с. Жнибороди, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом 16 квітня 1887 року[1].

Антимі́нс (церковнослов. антиминсъ, грец. αντιμήνσιον) — посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. На антимінсі звершується під час св. Літургії таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити св. Літургії.

Антимінси з'явилися тоді, коли стало потрібно правити Літургію поза храмом, у похідних умовах. Престол доводилося заміняти переносним столиком або просто дошками. Освященний антимінс з мощами у такому разі заміняв собою Престол, звідси й походить його назва — від αντι («проти», «замість») та μήνσιον («стіл»). Оскільки правила вимагають обов'язкової наявності мощей на місці Літургії (ще з давньохристиянських часів, коли Богослужіння відбувалися на гробах мучеників), їх зашивають в антимінс.

Для кращого зберігання антимінс загортався в інший шовковий плат, який зовуть ілитоном.

Історія зберегла нам згадку про блюзнірські магічні акти, які в давнину творилися над антимінсами, щоб комусь зашкодити: «Народ оповідав, що о. Лисовський, відомий гадяцький протопоп, робив різні чари, щоб звести гетьмана Івана Скоропадського, і для того різав антимінс у церкві с. Рикова, чаруючи гетьмана, що стверджував і риківський піп. Скоропадський про те знав і ще більше боявся Лисовського»[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Зберігається в Центральному державному історичному архіві України (Львів).
  2. Лазаревський: «Опис. Старой Малоросіи», т. І, с. 203

Джерела[ред.ред. код]