Перейти до вмісту

Дикий Євген Олександрович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дикий.
Євген Олександрович Дикий
Народився28 серпня 1973(1973-08-28) (51 рік)
Київ
Країна Україна
Діяльністьвійськовослужбовець, еколог, публіцист
Alma materБіологічний факультет Київського університету (1997)
Національний університет «Києво-Могилянська академія» (2001)
Галузьгідробіологія, екологія
ЗакладНаціональний антарктичний науковий центр, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Вчене званняКандидат біологічних наук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Медаль Пам'яті 13 січня
Медаль Пам'яті 13 січня
 Солдат
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Дикий Євген Олександрович у Вікісховищі

Євге́н Олекса́ндрович Ди́кий (нар. 28 серпня 1973, Київ) — український науковець, публіцист, військовослужбовець та громадський діяч. Учасник війни на сході України, у 2014 році виконував обов'язки заступника командира взводу у 24-му батальйоні територіальної оборони «Айдар», демобілізований влітку 2014 року. З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр.

Життєпис

Народився 28 серпня 1973 року в Києві[1][2]. Закінчив середню школу № 25 м. Києва.

У 1995 році волонтерив у Російсько-чеченській війні на боці Ічкерії[3].

Закінчив біологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка 1997 року й аспірантуру в Києво-Могилянській академії 2001 року за спеціальністю «Екологія»[1].

У 2001—2008 роках працював старшим викладачем кафедри екології, заступником декана природничого факультету Києво-Могилянської академії[4]. У 2007 році захистив дисертацію кандидата біологічних наук на тему «Сукцесії донної рослинності шельфу південно-східного Криму» за спеціальністю «Гідробіологія»[5].

У 2008—2010 роках — заступник голови Української молодіжної екологічної ліги[1].

У 2010—2011 роках працював старшим науковим співробітником Національної академії наук України[2].

У 2012—2014 роках старший науковий співробітник Центру міждисциплінарних досліджень Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Стажувався в Скандинавії та Німеччині в межах співпраці з їхніми університетами. Розробляв проєкт «Зелений університет»[1].

Війна на сході України

У травні 2014 року пішов добровольцем на війну на Донбасі. Виконував обов'язки командира роти батальйону «Айдар». Влітку 2014 року брав участь у боях під Луганськом, Новосвітлівкою, Хрящуватим.

Демобілізація

Демобілізований через бойову травму[3].

Під час перебування на реабілітації навесні 2015 читав лекції з методів протидії гібридній війні РФ у Литовській військовій академії ім. Генерала Жемайтіса, на основі яких написав підручник «Гібридна війна РФ в Україні: досвід для Балтії». Книгу перекладено російською, литовською та англійською мовами, з 2015 використовується як підручник при підготовці офіцерів країн Балтії[3].

З квітня 2015 року працював заступником директора Українського наукового центру екології моря[3][6].

З березня 2016 по травень 2018 року виконував обов'язки директора Українського науково-дослідного протичумного інституту ім. І. І. Мечникова[7].

Антарктичний центр

У лютому 2018 року Євген Дикий призначений виконувачем обов'язків директора Національного антарктичного наукового центру, який оперує українською науковою станцією «Академік Вернадський» в Антарктиді[1][8][9].

8 серпня 2019 року Євгена Дикого обрали директором Національного антарктичного наукового центру. Вперше директора центру не призначали, а обирали голосуванням науковців, яке запровадили 2016 року з ухваленням Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». З 26 науковців Центру проголосувало 24, вони голосували в Києві й на станції в Антарктиді. За підсумками таємного голосування за Євгена Дикого віддали 23 голоси за, один голос — проти[10][11].

Громадська та політична діяльність

З 1989 року член Української Гельсінської спілки, з 1990 року — активіст Української студентської спілки.

У січні 1991 року очолив Український добровольчий студентський загін у Литві, коли у Вільнюсі радянське керівництво силою спробувало повернути республіку до складу СРСР[12].

1995 року брав участь у російсько-чеченській війні як волонтер та керівник гуманітарної місії[3].

Був першим головою Студентського парламенту КНУ[1][13].

З 1994 до 2001 року працював виконавчим директором ГО «Український комітет „Гельсінки-90“»[1][14][15][16].

У 2006 році був членом Громадянської партії «Пора», балотувався на парламентських виборах 2006 року за списком Громадянського блоку «Пора—ПРП» під номером 60, але не був обраний[17]. Був помічником народного депутата Верховної Ради 8-го скликання Андрія Левуса[18].

Експерт Міжнародного інституту демократій. Сфери експертизи: екологія, сталий розвиток, менеджмент науки та вищої освіти, міжетнічні конфлікти та локальні війни в колишньому СРСР, права людини[19].

Член Правління всеукраїнської Координаційної ради ветеранів АТО та Товариства ветеранів АТО[1].

На початку 2024 року викликав медійну увагу й суспільний осуд своїм інтерв'ю виданню «Новинарня», де погрожував знищувати «ухилянтів» (цивільних громадян, які ухиляються від вступу до лав ЗСУ), якщо вони почнуть «організовуватись»[20]:

Коли вони починають збиратися, то це вже як перелякані пацюки… Якщо це станеться, їх доведеться зачистити. У нас достатньо для цього і рук, і заліза, і рішучості. І ми їх зачистимо так, що просто місця не залишиться!

Пізніше в інтерв'ю він запевнив ведучу, що розуміє незаконність такої "зачистки".

Праці

Нагороди, відзнаки та визнання

  • Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (05.02.2021) — за визначний особистий внесок у здійснення наукової діяльності в Антарктиці та з нагоди 25-річчя української антарктичної станції «Академік Вернадський».[22]
  • Орден «За мужність» ІІІ ступеня (21.11.2018) — за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.[23]
  • Медаль «Захиснику Вітчизни»[3]
  • Пам'ятний знак «За воїнську доблесть»[3]
  • Медаль «Доброволець АТО»[24]
  • Медаль Пам'яті 13 січня (09.01.2020) — громадянам Литви та України з нагоди медалі пам'яті 13 січня та з нагоди Дня захисників свободи 1991 року. У січні—вересні вони активно захищали свободу та незалежність Литви, захищали спокій суспільства та здоров'я людей.[25][26]
  • Медаль «Už pasižymėjimą» (Медаль заслуги Литовського війська)[27]
  • Медаль "«Nepriklausomybės gynėju» (Медаль Союзу захисників незалежності Литви)[28]
  • У рейтингу «100 найвпливовіших українців» 2019 року від журналу «Фокус» посів 95 місце.[29]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и Міністерство освіти і науки України - Призначено нового керівника Національного антарктичного наукового центру. mon.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 6 серпня 2018.
  2. ↑ а б Северин Наливайко, «Приток нових членів — по експоненті» [Архівовано 7 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Збруч, 4 вересня 2014
  3. ↑ а б в г д е ж Gazeta.ua (12 лютого 2019). Ніколи звідси не звалю. Я достатньо доклався до ремонту своєї країни і нею не поступлюся. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 29 травня 2019.
  4. ↑ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ, наказ № 228 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 березня 2018.
  5. ↑ Автореферат дисертації Є. О. Дикого «Сукцесії донної рослинності шельфу південно-східного Криму» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 травня 2019. Процитовано 27 травня 2019.
  6. ↑ Український Науковий Центр Екології Моря. www.sea.gov.ua. Архів оригіналу за 19 травня 2019. Процитовано 29 травня 2019.
  7. ↑ ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ПРОТИЧУМНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ І. І. МЕЧНІКОВА МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ» - 05480915 - Clarity Project. clarity-project.info. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 25 травня 2019.
  8. ↑ Новий очільник полярників Євген Дикий: Антарктика тепер відкрита для всіх, незалежно від статі. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 6 серпня 2018.
  9. ↑ Дикий відповідатиме за дослідження Антарктиди | Кадри. www.kadry.net.ua (англ.). Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 6 серпня 2018.
  10. ↑ Цензор.НЕТ. Директором Національного антарктичного наукового центру обрано Дикого. ФОТО. Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 2 листопада 2019. Процитовано 2 листопада 2019.
  11. ↑ Олена, Зварич (8 серпня 2019). Директором Державної установи Національний антарктичний науковий центр обрано Євгена Дикого. UAC (укр.). Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 2 листопада 2019.
  12. ↑ Богдана Костюк. «За вашу і нашу свободу!»: презентація архіву демократичної преси Литви та України. Радіо «Свобода», 19 Грудень 2011. Архів оригіналу за 26 травня 2019. Процитовано 26 травня 2019.
  13. ↑ Студентському самоврядуванню — 25 років! Новини КНУ, 22.12.2017. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 3 жовтня 2018.
  14. ↑ Український комітет «Гельсінкі-90» звернувся з листом до Президента України. Бюлетень «Права Людини», 1999, № 10. 27.12.1999. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 3 жовтня 2018.
  15. ↑ "Всенародний референдум 16.04.2000 — фарс, що відкидає демократичні перетворення в Україні на десятиріччя назад. Бюлетень «Права Людини», 2000, № 13. 27.12.2000. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 3 жовтня 2018.
  16. ↑ Заява Українського комітету «Гельсінкі-90». Майдан-Інформ, 03/12/2001. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 3 жовтня 2018.
  17. ↑ «Громадянський блок ПОРА-ПРП». Сайт ЦВК України. Архів оригіналу за 18 жовтня 2017. Процитовано 3 жовтня 2018.
  18. ↑ Дикий Євген Олександрович. «ЧЕСНО». Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 3 жовтня 2018.
  19. ↑ Міжнародний інститут демократій (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 29 травня 2019.
  20. ↑ Кобзар, Юрій (31 січня 2024). "Перелякані пацюки кусаються": ветеран АТО заявив про готовність "зачистити" ухилянтів. УНІАН. Архів оригіналу за 4 лютого 2024. Процитовано 11 лютого 2024. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка)
  21. ↑ Pavlovska, Mariia; Prekrasna, Ievgeniia; Dykyi, Evgen; Zotov, Andrii; Dzhulai, Artem; Frolova, Alina; Slobodnik, Jaroslav; Stoica, Elena (2021). Niche partitioning of bacterial communities along the stratified water column in the Black Sea. MicrobiologyOpen (англ.). Т. 10, № 3. с. e1195. doi:10.1002/mbo3.1195. ISSN 2045-8827. PMC 8217838. PMID 34180601. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 1 серпня 2021.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  22. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №47/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 5 лютого 2021.
  23. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №379/2018. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 13 травня 2022. Процитовано 26 травня 2019.
  24. ↑ ВГО "Країна". Архів оригіналу за 11 лютого 2020.
  25. ↑ LIETUVOS RESPUBLIKOS PREZIDENTAS.
  26. ↑ diena.lt. Архів оригіналу за 10 січня 2020.
  27. ↑ Lietuvos kariuomenės.
  28. ↑ lngs.lt. Архів оригіналу за 5 травня 2019.
  29. ↑ 100 самых влиятельных украинцев | Рейтинг Фокуса 2019. ФОКУС (рос.). Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 23 грудня 2019.

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Дикий Євген Олександрович
Євген Дикий
у соціальних мережах
Євген Дикий на сайті Facebook

Інтерв'ю

Попередник:
Литвинов Валерій Аркадійович 		Голова Національного антарктичного наукового центру
З 2018 		Наступник:
-
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дикий_Євген_Олександрович&oldid=44033929