Дроздецький Павло Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дроздецький Павло Гаврилович (1903, Борки Вітебської губ. — 1979, Ленінград) — міністр державної безпеки Узбецької РСР, генерал-лейтенант (1945).

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в російській сім'ї селянина. З листопада 1918 працював чорноробом в господарському відділі Московсько-Рибінської залізниці в Петрограді. У жовтні 1919 повернувся в рідне село, був безробітним, в жовтні 1920 влаштувався на роботу конторником, потім рахівником 16-ої ділянки служби шляху станції Ідриця, з травня 1925 відповідальний секретар станції Себет Московсько-Балтійської залізниці.

У РСЧА з листопада 1925. Молодший командир і політрук роти 33-го стрілецького полку в Ленінграді. Член ВКП(б) з травня 1926. Демобілізований в жовтні 1927. Після демобілізації завідував складом № 1 «Союзтранса» в Ленінграді.

В органах держбезпеки[ред.ред. код]

В органах держбезпеки з 1930. Службу почав в повноважному представництві ОГПУ по Ленінградському військовому округу, з квітня 1933 працював в обласному відділі ГПУ-УНКВД Карельської АРСР. З вересня 1936 оперуповноважений 4-го (таємно-політичного) відділу УГБ УНКВД по Ленінградській області, з 31 травня 1937 помічник начальника, з 2 вересня 1937 начальник 5-го відділення цього відділу.

Учасник «великого терору» 1937–1938 рр. З санкції тодішнього начальника 4-го відділу УНКВД ЛО капітана ГБ Г. Г. Карпова сфабрикував справа про «антирадянську», «анархо-містичну», «терористичну» організацію «Орден тамплієрів». В ході розслідування цієї справи під тортурами обмовив себе і незабаром був розстріляний за антирадянську діяльність видатний сходознавець Ю. К. Щуцкий.

У 1938–1939 тимчасово виконував посаду начальника 4-го відділу 1-го управління, заступник начальника 2-го відділу УГБ Управління НКВД по Ленінградській області. У 1939–1940 начальник 2-го відділу УГБ Управління НКВД по Львівській області. У 1940–1941 начальник 2-го відділу УГБ НКВД Української РСР. У 1941 начальник 3-го управління НКГБ Української РСР. У 1941–1942 заступник начальника 3-го управління НКВД СРСР. Учасник депортації німців з Поволжя в 1941. У 1942–1944 начальник Управління НКВД/НКГБ по Челябінській області. У 1944–1946 заступник наркома-міністра державної безпеки Української РСР. Керував планом ліквідації Української греко-католицької церкви (1945–1946).

У 1946–1948 начальник 5-го управління МДБ СРСР. У 1948–1951 начальник Управління МДБ по Свердловській області. У 1951 міністр державної безпеки Узбецької РСР. У 1951–1952 в резерві МДБ СРСР. У 1952–1953 начальник Управління МДБ по Володимирській області, начальник Управління МВС по Володимирській області. У 1953–1954 заступник начальника Управління МВС по Новгородській області. У 1954–1956 заступник начальника Управління КДБ по Новгородській області. З грудня 1956 в запасі, з серпня 1957 на пенсії.

Звання[ред.ред. код]

  • Молодший лейтенант ГБ (23 березня 1936 р.);
  • Старший лейтенант ГБ (27 квітня 1939 р.);
  • Капітан ГБ (29 травня 1940 р.);
  • Майор ГБ (23 листопада 1941 р.);
  • Комісар ГБ (14 лютого 1943 р.);
  • Комісар ГБ 3-го рангу (2 липня 1945 р.)
  • Генерал-лейтенант (9 липня 1945 р.).

Посилання[ред.ред. код]