Дублінський регламент
Дублінський регламент (англ. Dublin Regulation), регламент № 604/2013 (англ. Regulation No. 604/2013, англ. Dublin III Regulation) — складова права Європейського Союзу, що визначає, яка з держав-членів ЄС є відповідальною за розгляд клопотань шукачів притулку, які шукають міжнародного притулку відповідно до Женевської конвенції та директиви ЄС про процес вибору (англ. EU Qualification Directive). Це базова складова Дублінської системи, утвореної, власне, з Дублінського регламенту та Правил дактилоскопії (англ. European Dactyloscopy, EuroDac). Закон № 604/2013 спрямований на «швидке визначення держави-члена, відповідального за розгляд прохань про надання притулку», та передбачає переміщення шукача притулку до цієї держави-члена. У більшості випадків відповідальною державою-членом буде держава, через яку шукач притулку вперше в'їхав у ЄС.
Історія[ред. | ред. код]
Дублінська система бере початок з прийняття Дублінської конвенції, затвердженої 1 червня 1990 в Дубліні. Однак конвенція набрала чинності тільки 1 вересня 1997 року в Бельгії, Данії, Франції, Німеччині, Греції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Іспанії та Великій Британії. 1 жовтня 1997 року вона набрала чинності в Австрії та Швеції, а 1 січня 1998 року — у Фінляндії[1]. Конвенція пізніше набула юридичної сили для двох держав, що не є членами ЄС (Ісландія, Норвегія)[2].
Дублінський регламент II було прийнято 2003 року, замінивши Дублінську конвенцію в усіх державах-членах ЄС, крім Данії, яка відмовилася приймати документ.[3] У 2006 році Данія все-таки підписала Дублін II, і документ набув чинності для країни.[4] Окремим протоколом Данія підписала угоду про застосування Дубліна II з Норвегією та Ісландією в 2006 році.[5] Положення Дубліна II також були подовжені за угодою з державами-нечленами Швейцарією 1 березня 2008 року та Ліхтенштейном. 3 грудня 2008 року Європейська комісія запропонувала внести поправки в Дублінський регламент, створивши нагоду для реформування Дублінської системи.
Дублінський регламент III (№ 604/2013) було затверджено в червні 2013 року, замінивши Дублінський регламент II. Він поширюється на всі держави-члени, крім Данії, та базується на тому ж принципі, що й у два попередні, коли перша держава-член, у якої зберігаються відбитки пальців чи в якій подана заява про надання притулку, є відповідальною за прохання особи про надання притулку.[6] Однією з головних цілей Дублінського регламенту є запобігання подачі шукачем заяв у декількох державах-членах. Інша ціль полягає в скороченні кількості шукачів притулку, відповідальність за яких одна держава-член передає на якусь іншу державу-член. Країна, у якій шукач притулку вперше подає клопотання про надання притулку, є відповідальною за схвалення чи відхилення прохання, а подати прохання на надання притулку повторно в цій чи будь-якій іншій державі-члені шукач не може.
Критика[ред. | ред. код]
За даними Європейської ради з питань біженців (ECRE) та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців нинішня система не забезпечує справедливий та ефективний захист. У 2008 році біженці, переміщені за Дубліном II, не завжди мали доступ до процедури надання притулку.[7]
Усупереч положенням Дубліна III, у шукача притулку нема зобов'язань клопотати про надання притулку в першій країні ЄС, у яку він в'їхав. Уряди країн не зобов'язані направляти шукачів притулку в першу країну в'їзду; у положеннях прямо зазначається, що будь-який член ЄС може взяти на себе відповідальність за розгляд прохання про надання притулку. Наприклад, 24 серпня 2015 року Німеччина вирішила використати «положення про суверенітет», добровільно взявши на себе відповідальність за опрацювання прохань про надання притулку громадян Сирії, при цьому не маючи жодних зобов'язань для цього відповідно до критеріїв Регламенту (у випадках коли громадяни Сирії вперше в'їхали не в Німеччину, але просять притулку в Німеччині). 2 вересня 2015 року у Чехії також дозволили опрацювання прохань сирійських біженців, які вже подали прохання про надання притулку в інших країнах ЄС та які перебувають у Чехії.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Convention determining the State responsible for examining applications for asylum lodged in one of the Member States of the European Communities (Deposited with the Government of Ireland). Council of the European Union. Архів оригіналу за 15 січня 2015. Процитовано 8 листопада 2014.
- ↑ Agreement between the European Community and the Republic of Iceland and the Kingdom of Norway concerning the criteria and mechanisms for establishing the State responsible for examining a request for asylum lodged in a Member State or in Iceland or Norway. Council of the European Union. Архів оригіналу за 15 січня 2015. Процитовано 8 листопада 2014.
- ↑ COUNCIL REGULATION (EC) No. 343/2003 of 18 February 2003 establishing the criteria and mechanisms for determining the Member State responsible for examining an asylum application lodged in one of the Member States by a third-country national // Official Journal of the European Union : newspaper. — 2003. — Vol. L, (2). Архівовано з джерела 17 лютого 2015. Процитовано 2014-11-08.
- ↑ Agreement between the European Community and the Kingdom of Denmark on the criteria and mechanisms for establishing the state responsible for examining a request for asylum lodged in Denmark or any other Member State of the European Union and "Eurodac" for the comparison of fingerprints for the effective application of the Dublin Convention. Council of the European Union. Архів оригіналу за 15 січня 2015. Процитовано 8 листопада 2014.
- ↑ Protocol to the Agreement between the European Community, the Republic of Iceland and the Kingdom of Norway, concerning the criteria and mechanisms for establishing the State responsible for examining a request for asylum lodged in a Member State or in Iceland or Norway. Council of the European Union. Архів оригіналу за 5 квітня 2015. Процитовано 23 квітня 2015.
- ↑ REGULATION (EU) No. 604/2013 OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL of 26 June 2013 establishing the criteria and mechanisms for determining the Member State responsible for examining an application for international protection lodged in one of the Member States by a third-country national or a stateless person (recast). Official Journal of the European Union. L (180/31). 29 червня 2013. Процитовано 2 березня 2021.
- ↑ Sharing Responsibility for Refugee Protection in Europe: Dublin Reconsidered. ECRE. Архів оригіналу за 22 березня 2012. Процитовано 31 березня 2008.