Евгемер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Евгемер
Західна філософія
Народження пр. 316 р. до Р. Х.
Мессіна, Сицилія, Італія
Смерть 250 до н. е.
Кирена
Діяльність
  • антрополог, письменник, історик, міфограф
  • Школа / Традиція киренаїки
    Історичний період Антична філософія
    Конфесія атеїзм

    Евгемер (грец. Εὐήμερος, близько 316 до Р. Х. —) — давньогрецький філософ, що вважається близьким до вчення киренаїків[1].

    Існує також версія, що це ім'я є значущим псевдонімом якогось містифікатора, утвореним від ключового слова теорії[2].

    Біографія[ред. | ред. код]

    Евгемер жив на початку IV — наприкінці III століття до Р. Х. Різні джерела подають різні приблизні дати народження та смерті.

    Багато хто вважає, що він народився у Мессіні (за Полібієм), але питання про те, де саме, залишається донині спірним[3]: чи у Мессіні на Сицилії, чи у Мессіні на Пелопонесі. На думку інших місцем його народження був Хіос, або ж,— за Теофрастом,— Тегея.

    Першим, хто згадував Евгемера, був Каллімах . У згадках Полібій та Ератосфен посилаються на Страбона.

    Вважається, за свідченням книги самого Евгемера, що він був при дворі Кассандра.

    Погляди Евгемера[ред. | ред. код]

    Якобі вважав, що головна книга Евгемера «Святе письмо» («Ιερά άναγραφή», «Hiera anagraphe») вийшла близько 280 року до Р. Х.

    У тексті «Священного списку» наводяться стародавні написи, нібито побачені автором під час мандрів; оповідач запевняє, що на острові Панхея (або Панхайа) він бачив у храмі Зевса золотий стовп, на який було загравовано перелік народжених і померлих богів, а першими царями острова називалися Уран, Кронос і Зевс. Згідно Євсевію Кесарійському, Евгемер запевняв, що досяг цього острова під час плавання по Червоному морю уздовж берегів Аравії, початого за велінням Кассандра.

    За поглядами Евгемера, грецькі боги (Зевс та ін.) є нічим іншим, як історичні особи, царі, завойовники, яких по смерті шанували як богів[4].

    Розглядаючи зв'язок міфології і історії, Д. Торшілов вказує, що розуміння міфа як історії,— що є найпростішим його розумінням,— часто, але неточно, називають «евгемеризмом», бо суть евгемеризма полягає не в тому, і таке розуміння існувало задовго до Евгемера[5].

    Деякі дослідники відносили його твори до еліністичних утопій[6].

    Д. Торшілов відносить до «евгемерестичних» твори із «античної міфографії»: «Про неймовірне» Палефата, «Нові відомості для допитливих» Птолемея Гефестіона, «Щоденник Троянскої війни» Діктиса Критського та «Повість Про зруйнування Трої» Дарета Фригійського[7].

    Різні джерела відносять до «евгемеристів» таких авторів: Дионісія Скітобрахіона, Діодора Сицилійського, Одним із головних джерел з «евгемеризму» є «Історична бібліотека» Діодора Сицилійського, єдиного «евгемериста», що його твір зберігся у досить цілісному стані. Евгемеризм давав всесвітній історії в розумінні Діодора її початок.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Философская Энциклопедия. В 5-х т. Под редакцией Ф. В. Константинова.— Т. 5. Сигнальные системы—Яшты.— М: Советская энциклопедия.— 1970.— С. 529.
    2. Торшилов Д. О. Античная мифография: миф и единство действия.— СПб.: Алетейя, 1999.— С. 101.
    3. Стаття фр. Évhémère із франкомовного розділу Вікіпедії
    4. Малая Советская Энциклопедия. Том десятый. Швеция—ЯЯ. — М.: Государственное словарно-энциклопедическое издательство «Советская Энциклопедия» — ОГИЗ РСФСР, 1931.— Кол. 135.
    5. Торшилов Д. О. Античная мифография: миф и единство действия.— СПб.: Алетейя, 1999.— С. 32—33.
    6. Всемирная история. В десяти томахиг.— Том II / Под ред. С. Л. Утченко (отв. ред.), Д. П. Каллистова, А. И. Павловской, В. В. Струве. /Академия наук СССР.— М.: Мысль.— 1956.— С. 273.
    7. Торшилов Д. О. Античная мифография: миф и единство действия.— СПб.: Алетейя, 1999.— С. 20—21.

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Використана стаття фр. Évhémèrefr:Évhémère із франкомовного розділу Вікіпедії.
    • Торшилов Д. О. Античная мифография: миф и единство действия.— СПб.: Алетейя, 1999.— 427 с. ISBN 5-89329-142-5
    • Вольтер. Философские сочинения. Пер. с фран. / Ин-т философии. — М.: Наука, 1996. — 560 с. (Памятники философской мысли).
    • Философская Энциклопедия. В 5-х т. Под редакцией Ф. В. Константинова.— Т. 5. Сигнальные системы—Яшты.— М: Советская энциклопедия.— 1970.— С. 529.

    Див. також[ред. | ред. код]