Кронос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кронос (Κρόνος)
Ignaz Guenther Chronos um1765-75-1.jpg
Кронос, скульптура Ігнаса Гюнтера
Міфологія: Давньогрецька
В інших культурах: Сатурн, Числобог
Батько: Уран
Мати: Гея
Брати/сестри: Титани, Кіклопи, Гекатонхейри
Дружина: Рея
Діти: Аїд, Гера, Посейдон, Гестія, Деметра, Зевс, Хірон
Свята на честь: Кронії
Пов'язані персонажі Уран, Гея, Рея, Зевс
Атрибути: Серп
Зображення у Вікісховищі?


Кро́нос, Кро́н, (грец. Κρόνος) — у давньогрецької міфології — титан, одне з найдавніших грецьких божеств, наймолодший син Урана (Неба) і Геї (Землі), що належав до другого покоління богів. Кронос був одружений із рідною сестрою Реєю, від якої мав дітей, олімпійських богів: Гестію, Деметру, Геру, Аїда, Посейдона, Зевса.

Бог сівби і жнив, початку і кінця, якого зображали із серпом або косою в руці[1]. Пізніше, в еліністичний період, ототожнювався з богом, що персоніфікує час, Хроносом (дав.-гр. Χρόνος від дав.-гр. χρόνος — «час»)[2][3]. Крім Кроноса в даньогрецькій міфології існувало ще одне божество часу — Кайрос, бог випадку, перебігу подій. Якщо Кронос втілював абсолютний і абстрактний час, то Кайрос — конкретний, час існуваня всіх речей в світі[4][5].

Кронос у міфах[ред.ред. код]

Становлення і правління[ред.ред. код]

Кронос був одним із титанів, дітей Урана та Геї. Уран дуже інтенсивно спарювався із Геєю, чим завдавав їй страждань. Боячись бути скинутим своїми дітьми, він ув'язнював їх у безодні Тартару. Гея, щоб позбутись страждань, створила з білого заліза (грец. γένος πολιοῦἀδάμαντος) зазубрений серп (грец. ἅρπην καρχαρόδοντα). Вона умовила Кроноса каструвати ним Урана.

Кронос напав на Урана, коли той спав, відрізав його геніталії та викинув їх у море. З крапель крові, що при цьому впали на землю, виникли богині помсти еринії та, за деякими міфами, кіклопи. Серп, яким він кастрував батька, Кронос кинув у море біля мису Дрепан (Серп) в Ахаї[6][7]. Цей серп зберігався в печері в Занклі (Сицилія)[8].

Скинення[ред.ред. код]

Кроносу Гея віщувала долю свого батька. Щоб уникнути її, він ковтав усіх своїх дітей. Але Рея хитрощами врятувала Зевса, давши проковтнути камінь. Змужнівши, Зевс дав Кроносу огидне пиття, чим примусив виригнути всіх проковтнутих дітей, з якими повстав проти батька й інших титанів.

Зевс десять років безуспішно боровся з титанами у титаномахії. Заручившись підтримкою кіклопів й гекатонхейрів, він таки здобув перемогу і скинув Кроноса до Тартару (пізніший варіант: Кронос після примирення з Зевсом правив разом з Радамантом на «щасливих островах»).

Згідно з легендами, за часів Кроноса на землі була Золота доба. На острові Криті Кроноса ототожнювали з Молохом. На честь Кроноса в Греції існували веселі свята — кронії. Римляни ототожнювали Кроноса з Сатурном.

Трактування міфів про Кроноса[ред.ред. код]

Кастрування Урана Кроном. Джорджо Вазарі та Жерарді Христофано, XVI ст., Палаццо Веккьо, Флоренція

Дослідники пов'язують міф про оскоплення Кроносом батька зі звичаєм племен східної Африки оскопляти переможених ворогів серпами. Також неолітичні зазубрені серпи (з камінними зубцями) вірогідно використовувалися в ритуалах і церемоніях, коли вже застосовувалися бронзові й залізні знаряддя праці[9]. Деякі вважають, що в міфах йдеться про те як Кронос відкусив геніталії Урана, проводячи паралелі з хеттськими міфами про Кумарбі й Ану[10].

Три еринії, народжені з крові Урана, трактуються як три жриці первісного суспільства, що за неврожаю приносили в жертву царя, а його геніталії викидали в море, щоб там водилася риба[9].

Олексій Лосєв розглядав Кроноса і титанів взагалі як уособлення сил поглинання та охоплення. В цьому розумінні Кронос не терпів нічого, що було породжене ним, окремо від себе, тому й пожирав власних дітей, які навпаки втілювали впорядкування[11].

За Андрієм Лебедєвим, Кронос пов'язаний з поняттям апейрона. Він, будучи вічним і безмежним, виділив із себе «дітей», розділив світ, створивши в ньому задатки до подальшого впорядкування[12].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мифы народов мира. М., 1991-92. В 2 т. Т.2. С.18; Любкер Ф. Реальный словарь классических древностей. М., 2001. В 3 т. Т.1. С.392-393
  2. Бакон, Францис; Коган-Бернштейн, Фаина Абрамовна (1962-01-01). Новая Атлантида ; Опыты и наставления нравственные и политические (ru). Изд-во Академии наук СССР. с. 206. 
  3. Панофский, Э. (2009). Старик Хронос // Этюды по иконологии. Гуманистические темы в искусстве Возрождения / Пер. Н.Г. Лебедевой, Н.А. Осминской. Москва: Азбука. с. 123–164. 
  4. Kairos: Layers of Meaning (Start). english.ttu.edu. Процитовано 2016-02-14. 
  5. Статьи - РГГУ.РУ. vestnik.rsuh.ru. Процитовано 2016-02-14. 
  6. Павсаній. Опис Еллади VII 23, 4
  7. Гесіод. Теогонія 133-187, 616-626
  8. Каллімах, фр.43 Пфайфер, ст.70
  9. а б Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. (1992). Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс. с. 24–25. 
  10. Евзлин, Михаил (2009). Боги и Титаны в Теогонии Гесиода. STUDIA MYTHOLOGICA SLAVICA. Любляна, Словения. с. 361–383. 
  11. Лосев, Алексей (1996). Мифология греков и римлян. Мысль. с. 774–775. 
  12. Г, Торосян В. (2015-08-31). Эволюция стиля мышления в исследованиях Вселенной: от древнейших времен до конца XX века (ru). Directmedia. с. 82. ISBN 9785447525071. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Кун М. Легенди та міфи Стародавньої Греції. — Київ, 1992.
  • Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. - М. : Прогресс, 1992. - 620 с.