Кронос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кро́нос, Кро́н, (грец. Κρόνος) — у Давньогрецької міфології[1]титан, одне з найдавніших грецьких божеств, наймолодший син Урана (Неба) і Геї (Землі), що належав до другого покоління богів, батько олімпійських богів — бог жнив, якого зображали із серпом у руці. Пізніше[Джерело?], в еліністичний період ототожнювався з богом, що персоніфікує час, Хроносом (дав.-гр. Χρόνος від дав.-гр. χρόνος — «час»).

В основі легенди лежить космогонічний міф про поділ землі і неба. Був одружений із рідною сестрою Реєю, від якої мав дітей: Гестію, Деметру, Геру, Аїда, Посейдона, Зевса.

Становлення[ред.ред. код]

Згідно з міфом, Кронос правив світом, скинувши з неба батька Урана.

Уран, боючись загинути від одного зі своїх дітей, повертав їх знову до надр землі - Тартару. Уран дуже інтенсивно спарювався із Геєю. Тому Гея, що знемагала від страждань, яких завдавав їй чоловік, — викликала з потаємних куточків душі річку розплавленого металу, викувала серп, досить міцний, щоб зрубати гору. Вона спустилася в Тартар, де скніли її діти, й умовила Кроноса каструвати Урана.

Кронос став верховним богом. Серп, яким він кастрував Урана, Кронос кинув у море біля мису Дрепан (Серп) в Ахаї [2]. Цей серп зберігався в печері в Занклі (Сицилія) [3].

Кастрування Урана Кроном. Джорджо Вазарі та Жерарді Христофано, XVI ст., Палаццо Веккьо, Флоренція

Скинення[ред.ред. код]

Кроносу віщували долю свого батька. Щоб уникнути її, він ковтав усіх своїх дітей (мабуть, спогад про людські жертвоприношення). Але Рея хитрощами врятувала Зевса. Змужнівши, Зевс примусив Кроноса виригнути всіх проковтнутих дітей, а його самого скинув у Тартар (пізніший варіант: Кронос після примирення з Зевсом правив разом з Радамантом на «щасливих островах»). Згідно з легендами, за часів Кроноса на землі був Золотий вік. На острові Криті Кроноса ототожнювали з Молохом. На честь Кроноса в Греції існували веселі свята — кронії. Римляни ототожнювали Кроноса з Сатурном.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мифы народов мира. М., 1991-92. В 2 т. Т.2. С.18; Любкер Ф. Реальный словарь классических древностей. М., 2001. В 3 т. Т.1. С.392-393
  2. Павсаний. Описание Эллады VII 23, 4
  3. Каллимах, фр.43 Пфайфер, ст.70