Епікантус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Епікантус
Epicanthicfold-highlighted.JPG
Зображення епікантуса
Латинська назва plica palpebronasalis

Commons-logo.svg Епікантус у Вікісховищі

Епіка́нтус (інша назва: "монгольська складка") — складка біля внутрішнього кутика ока, що прикриває слізне м'ясце. Епікантус — продовження складки верхньої повіки — одна із характерних ознак монголоїдної раси, що рідко зустрічається у представників інших рас. Антропологічні дослідження показали, що можливо не тільки присутність, або відсутність епікантусу, а й його розвиток.

Виникнення та функції[ред.ред. код]

Око без епікантусу
Око з епікантусом

Причини виникнення епікантусу досі не визначені остаточно. Деякі науковці висунули гіпотезу, ніби риси монголоїдного обличчя — спеціальна ознака, що адаптує до життя в екстремальних умовах. Пов'язуючи походження монголоїдної раси з континентальними областями Центральної Азії, вони вказують, що епікантус виник як захисний механізм, що зберігає око від вітрів, пилу та шкідливого впливу сонячної радіації, відбитої від засніжених просторів.

Однак виникнення епікантусу могло бути пов'язано з іншими причинами: доведена внутрішньогруповий зв'язок між вираженністю епікантусу та розплюснутістю перенісся, показано, що чим вище перенісся, тим менший епікантус. Зв'язок виявився у всіх досліджуваних по відношенню до цього народів: в бурятів, киргизів, якутів, чукчів, ескімосів, калмиків, та тувинців. Однак низьке перенісся — не єдина та не достатня умова для виникнення епікантусу. Скоріше за все, він залежить також від товщини жирового шару під шкірою верхньої повіки. Епікантус — "жирова" її складка. При вивченні епікантусу в частини туркменів Ашгабату, в яких були помітні слабко виражені монголоїдні риси (5-9% від загального населення), виявилося, що в індивідів з дуже сильними жировідкладеннями на обличчі епікантус був відмічених значно частіше, ніж у людей зі слабкими жировідкладеннями. Відомо, що посилене жировідкладення на обличчі характерне для дітей-монголоїдів з особливо сильним розвитком епікантусу. Локальне відкладення жиру у таких дітей в минулому могло мати різне значення: як засіб проти обмерзання лиця в умовах холодної зими, і, що менш вірогідно, як місцевий запас поживної речовини з високим калорійним вмістом. Стеатопігія бушменів та готтентотів виявляє такий же приклад місцевого відкладення жиру в населення, фізичний тип якого сформувався в умовах засушливого клімату.

Поширення[ред.ред. код]

Ескімоська жінка (фото 1907 року) з епікантусом

Поширення епікантусу характеризується великою географічною диференціацією. Найбільша його концентрація зустрічається в населення центральної, східної та значної частини північної Азії — зазвичай більше 60% у дорослих чоловіків; у казахів не перебільшує 40%. Серед тюрків високий відсоток поширення в якутів, алтайців, та сибірських татар. Також епікантус поширений в ескімосів, іноді зустрічається й у представників корінних народів Америки. Відсутність епікантусу характерно для населення Європи. Також він не зустрічається в корінного населення Австралії, Меланезії, Індії (окрім тибетців), Африки.

Вікові зміни[ред.ред. код]

Епікантус схильний сильним віковим змінам. У групах, де дорослий епікантус повністю відсутній (наприклад, в слов'ян), він в деякому відсотку зустрічається в дітей; в тих де популяціях, де в дитячому віці епікантус зустрічається в 100% випадках, його частота помітно зменшується з віком — особливо після 40 років. Так, в корейців, у віковій групі 20-25 років епікантус відмічений в 92% випадків, 26-39 років — 77%, 40-50 — 36%, старше, ніж 50 — 15%. Для індіанців характерна присутність епікантусу в дитинстві і майже повне його зникнення після 15-20 років.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Хомутов А. Е. Антропология. — Ростов н/Д: Феникс, изд. 3-е, 2004. С. 37, 38, 337, 338. ISBN 5-222-05286-9