Жамби ату

Жамби ату (каз. стріляти по джа́мбу) — святкові змагання казахських воїнів у влучності стрільби. Аналогічні турніри з правилами і назвами, що трохи розрізняються, відомі і в інших тюркомовних народів — киргизькі «жамби атиш» або «джамби атмай», узбецький «алтин кабак», таджицький «кабак». Можливо, у степових сусідів турнір запозичували і на Кавказі — грузинські та вірменські кабахі. Співзвучні тюркським варіантам і японські «ябусаме».

У всіх цих змаганнях, незважаючи на відмінності, можна побачити ключову схожість: цінний приз (джамби — це торговий злиток срібла вагою в 1,88 кг) встановлювався на певній висоті; учасник, який збивав із певної відстані та положення приз, забирав його собі. Для збереження призу потрапити потрібно було не в нього, а в його кріплення (жилу, ремінець, мотузку, жердину), або використовувати притуплену зброю.

Учасник міг бути пішим чи кінним, використовувати дротик, спис, лук, рушницю чи пістолет. — Правила могли змінюватись залежно від обставин, масштабу свята, статусу господарів та гостей. Але незмінно, що цінніше приз, тим важче його отримати. Найважче перебити підвіску з призом пострілом з коня на повному скаку, коли потрібен не лише вищий рівень інтуїції стрільця, а й такий самий рівень керування конем. За всієї різноманітності спорядження та правил саме цей вид змагань мається на увазі в першу чергу при згадці жамби ату та його подоб.

За певних умов (розмір мішені, відстань, швидкість, кількість спроб) перемога вершника в жамби ату це видатне досягнення — тільки чудовий воїн і вроджений лідер здатний на повному скаку пострілом із лука перебити тонкий підвіс і забрати приз вартістю кілька отар овець. Переможець ставав героєм. В епічних оповідях про героїв (наприклад, про Манаса, про Кобланди) серед інших подвигів описуються їхня участь і перемога в жамби ату.

Походження

Походження змагання жамби ату точно не встановлено. У дослівному перекладі з казахського «жамби ату» означає «стріляти по джамбу». Побічно, відновити історію походження можна з історії джамба, яка дозволяє віднести виникнення турніру або до епохи найвищої могутності монгольської династії Юань (кінець XIII — початок XIV століть), або до періоду маньчжурської династії Цін (XVII—XVIII століття — часу науково встановленого поширення як платіжного засобу на території сучасної Киргизії та її околиць).

Великий ареал змагань, подібних до жамби ату, як і різноманітність їх форм, говорять скоріше на користь «юанської» версії. Легко уявити, як із нагоди весілля дочки або народження сина у ставці князя чингізьких кровей або навіть самого імператора, поряд з іншими розвагами, проводяться змагання кінних лучників із неймовірно щедрим призом; як на цих святах присутні старійшини союзних родів і племен і правителі підданих міст і народів, які, роз'їжджаючись, прагнуть влаштувати такі самі змагання; яким, у свою чергу, у міру своїх можливостей наслідують вже їхні васали.

Так «стрільба по злитку», поступово поширюючись, ставала все менш впізнаваною, то спрощуючись до дитячої стрільби по шкіряних мішечках «на рахунок» («Стрільба в сур»), то височіючи до релігійного ритуалу-церемонії («Ябусаме»). Отримують пояснення та глибоке проникнення турніру в культуру кочових народів, їхніх нащадків та сусідів, і «народний» характер змагань, та їхній досить високий престиж.

Правила

До XX століття строгих правил не існувало. Однак, на території сучасних Киргизії (жамби атиш) та Казахстану (жамби ату) звичайним було змагання на дистанції ≈150-160 м («100 луків»), з біговою доріжкою шириною ≈5 м і з «призом», підвішеним на висоті 4 -6 м від землі на Г-подібному стовпі; власне «приз» найчастіше був срібним диском або півмісяцем розміром 20-25 см; стовп з мішенню розташовувався ≈50 м до фінішної межі та ≈30-45 м («20-30 луків») ліворуч від бігової доріжки; давались дві спроби.

У другій половині XIX століття, після Кримської війни, коли загони кочових лучників, мобілізованих згідно з союзними договорами, були визнані зовсім застарілими і озброєння воїнів луком було офіційно заборонено, з'явилися змагання кінних стрільців іі рушницями — «Жамби атмай», при яких розташування мішені стало помітно вище (до 12 м).

Як і з жамби атмай, деякі комплекси правил закріплювалися в окремі види жамби ату — айкабак ату, алтинкабак ату, жамби асик тощо.

Модернізація та відродження

За комуністичного режиму на території СРСР жамби ату як жива і значуща традиція занепала. Багато навичок та секретів верхової стрільби опинилися на межі забуття. Однак із здобуттям республікою Казахстану незалежності (1991 рік) інтерес до цього виду змагань став швидко відроджуватися. Приблизно в цей час у довідниках досить несподівано набув поширення стійкий опис правил жамби ату як змагань вершників із списом.:

На ігровому майданчику (доріжці іподрому) з інтервалами у 25 м встановлюють 5 станків, на яких розміщують спис, м'яч, кільце діаметром 0,5 м, гранату і знову кільце. Крім того, між першим і другим станком на землі ставлять мету завдання уколу списом. Учасники гри (шість осіб від кожної команди) вишиковуються за 50 м від першого станка. За сигналом судді учасники по черзі пускають коней у чвал і, підскакавши до першого станка, схоплюють спис, яким завдають уколи по предмету на землі і м'ячу, після чого кидають спис у кільце; з наступного станка хапають гранату та кидають її в останнє кільце.

— Погорєлова О. В. «Народные конноспортивные игры»

Використання «гранати» як метального снаряда, як і взагалі даний комплекс правил, вважатимуться варіантом модернізації жамби ату. Однак поряд зі спробами створити та популяризувати оновлений вид жамби ату, відроджуються і «класичні» змагання кінних стрільців із лука.

У 2013 році створено «Міжнародну Асоціацію традиційних видів спорту тюркських народів» зі штабом в Астані, серед інших завдань асоціація оголосила і завдання відродження традицій жамби ату. З 2014 року у Казахстані проводяться республіканські чемпіонати серед юніорів, відкриваються секції жамби ату при ДЮСШ. У 2015 у складі Казахської Федерації з національних видів спорту утворено «Федерацію „Жамби ату“». У 2017 році в Астані проведено перший міжнародний турнір з жамби ату «Алтин жебе» («Золота стріла»), у якому взяли участь 20 спортсменів з 11 країн.

Правила на турнірі 2017

До появи в Астані у 2013 році організації, яка офіційно зайнялася розвитком жамби ату («Міжнародної Асоціації традиційних видів спорту тюркських народів»), суворих, чітких правил цього змагання не існувало. У зв'язку з наміром проводити регулярні чемпіонати та турніри з жамби ату, постає завдання такі правила авторитетно сформулювати. Поки цього не сталося, можна орієнтуватися на правила першого міжнародного турніру з жамби ату, що відбувся 12-13 серпня 2017 р. в Астані.

Турнір проводився в три етапи.

Перший етап, «Шапшаңату» («Швидкий постріл»): учасник верхи на коні стає на межі вогню і по команді судді починає стрільбу. На стрільбу дається 10 секунд. Червоне коло мішені — 3 очки, жовте — 2, синє — 1.

Другий етап, «Қалқан ату» («Стрільба по щитах»): на дистанції у 35 метрів один за одним встановлені 3 мішені; рухаючись чвалом уздовж рубежу вогню, учасники ведуть по них стрільбу. Червоне коло мішені — 5 очок, жовте — 3, синє — 1. По дві спроби.

Фінальний етап, «Жамби ату»: повторюються умови другого етапу, але мішені підвішені і розташовані на відстані 8, 10 і 12 м від рубежу вогню, відповідно «қола жамби» («бронзовий джамб») — 5 очок, «күміс жамби» («срібний джамб») — 10 та «алтин жамби» («золотий джамб») — 15; у другій спробі мішені наближаються до метра. Якщо учасник переб'є стрілою мотузку, що тримає мішень — 20 очок.

Жамби ату в культурі

У відомому киргизькому епосі «Манас», в епізоді «Тризна по хану Кокетею», описується змагання з жамби ату. Примітно, що змагання проводилися на поминках:

…гримів барабан, і черговий стрілець намагався збити золотий джамб, але марно: стріли бійців не досягали мети. І знову гримнув барабан — це виїхав Манас. Не відриваючи примруженого погляду від золотого джамбу, він натягнув свій богатирський лук і випустив стрілу. Немов луснули небеса — з таким дзвоном обізвалась тятива богатирського лука і з диким верещанням пішла стріла і перебила золоту жилу, що тримала джамб. І поки дорогоцінний злиток перекидався в повітрі, падаючи з величезної висоти, Манас повернув коня і спритно підхопив джамб на льоту, немов куприк горобця…

У казахському епосі про Кобланди-батира також згадується жамби ату. Тут примітно, що «призом» оголошено весілля з дочкою господаря:

По той бік гори / Є величезна країна, / Править там Коктим Аймак, / Багато тисяч людей у ​​нього. / Народ, що під владою його, / Багато, вільно живе. / Є в нього дочка, ім'я її Кортка, / Витонченістю славиться вона. / Висотою аж до самого місяця / Поставили там стовп, / Золота монета на стовпі. / Хто стрілою монету зіб'є, / Той і візьме красуню Кортку.

Примітки

При написанні цієї статті використовувався матеріал із видання «Казахстан. Национальная энциклопедия» (1998—2007), наданого редакцією «Қазақ энциклопедиясы» за ліцензією Creative Commons BY-SA 3.0 Unported.