Жозе де Аленкар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жозе де Аленкар
порт.-браз. José Martiniano de Alencar
José de Alencar.jpg
Псевдо Erasmo
Народився 1 травня 1829(1829-05-01)[1][2][…]
Форталеза, Сеара[2]
Помер 12 грудня 1877(1877-12-12)[1][2][…] (48 років)
Ріо-де-Жанейро, Бразильська імперія[2]
·туберкульоз
Поховання Cemitério São João Batistad
Громадянство
(підданство)
Flag of Brazil (1870–1889).svg Бразилія
Діяльність журналіст, політик, адвокат, літературний критик, письменник
Alma mater юридичний факультет університету Сан-Паулу і Університет Сан-Паулу
Знання мов португальська[1][2]
Членство Бразильська академія літературиd
Напрямок романтизм
Жанр роман, драматургія, хроніка і Автобіографія
Magnum opus The Guaranid, Iracemad і Ubirajarad
Посада Minister of Justiced
Партія Conservative Partyd
Батько José Martiniano Pereira de Alencard
Брати, сестри  • Leonel Martiniano de Alencar, Baron of Alencard
У шлюбі з Georgiana Augusta Cochraned
Діти Mário de Alencard і Augusto Cochrane de Alencard
Автограф José de Alencar signature.svg
IMDb nm0206898

Жозе Мартініану де Аленкар (1 травня 1829 — 12 грудня 1877) — бразильський адвокат, політик, оратор, письменник і драматург. Вважається одним із найвідоміших і найвпливовіших бразильських романтичних письменників 19-го століття, і головним представником літературної традиції, відомої як «індіанізм». Іноді підписував свої твори псевдонімом Еразмо (Erasmo).

Життєпис[ред. | ред. код]

Жозе Мартініану де Аленкар народився в баірро Мессежана, місто Форталеза, штат Сеара, 1 травня 1829 року в сім'ї колишнього священика (а пізніше політика) Жозе Мартініану Перейра де Аленкара і його кузини Ани Жозефіни де Аленкар.

Переїхавши до Сан-Паулу в 1844 році, він закінчив Юридичний факультет університету Сан-Паулу в 1850 році і почав правничу кар'єру в Ріо-де-Жанейро.

На запрошення свого друга, Франсіско Отавіано, він став співробітником журналу Correio Mercantil. Він також написав багато хронік для Diário do Rio de Janeiro і Jornal do Commercio. Аленкар зібрав всі хроніки, які він писав для цих газет, в 1874 році під назвою Ao Correr da Pena.

Аленкар пов'язаний з Консервативною партією Бразилії і був обраним загальним депутатом штату Сеара. З 1868 до 1870 року він був міністром юстиції Бразилії. Також він планував стати сенатором, але Педру II (імператор Бразилії) так ніколи і не призначив його, під приводом того, що Аленкар надто молодий; через свою чутливість, пізніше він відмовився від політики.

Він був дуже близьким другом також відомого письменника Машаду де Ассіса, який в 1866 році написав статтю, вихваляючи його роман «Ірасема», що був опублікований за рік до цього, і порівнював його індіаністські твори з Ґонсалвесом Діасом, кажучи, що «Аленкар в прозі, як Діас в поезії».

У 1864 році він одружився на Джорджині Аугусті Кокрейн, дочці ексцентричного британського аристократа. Вони мали шістьох дітей — Аугусто (міністр закордонних справ Бразилії в 1919 році, а також посол Бразилії в Сполучених Штатах з 1920 по 1924), Кларісса, Cесі, Еліза, Маріу (журналіст і письменник) і Аделія.

Аленкар помер у Ріо-де-Жанейро в 1877 році від сухот. На його честь був названий театр у Форталеза (Theatro José de Alencar).

Твори[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

  • П'ять хвилин (Cinco Minutos, 1856)
  • Маленька вдова (A Viuvinha, 1857)
  • Гуарані (O Guarani, 1857)
  • Lucíola (1862)
  • Diva (1864)
  • Ірасема (Iracema, 1865)
  • Срібні копальні (As Minas de Prata, 1865—1866)
  • O Gaúcho (1870)
  • A Pata da Gazela (1870)
  • O Tronco do Ipê (1871)
  • A Guerra dos Mascates (1871—1873)
  • Til (1871)
  • Sonhos d'Ouro (1872)
  • Alfarrábios (1873)
  • Ubirajara (1874)
  • O Sertanejo (1875)
  • Senhora (1875)
  • Encarnação (1893 — посмертно)

Театральні п'єси[ред. | ред. код]

  • O Crédito (1857)
  • Verso e Reverso (1857)
  • O Demônio Familiar (1857)
  • As Asas de um Anjo (1858)
  • Mãe (1860)
  • A Expiação (1867)
  • O Jesuíta (1875)

Хроніки[ред. | ред. код]

  • Ao Correr da Pena (1874)

Автобіографія[ред. | ред. код]

  • Como e Por Que sou Romancista (1873)

Критика і полеміка[ред. | ред. код]

  • Cartas sobre A Confederação dos Tamoios (1856)
  • Cartas Políticas de Erasmo (1865—1866)
  • O Sistema Representativo (1866)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]