Перейти до вмісту

Журавський Віталій Станіславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Журавський Віталій Станіславович
 
Народження:8 травня 1955(1955-05-08) (71 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Володарськ-Волинський, Житомирська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: СРСР
 Україна
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія:православ'я і УПЦ-КП Редагувати інформацію у Вікіданих
Освіта:Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1986) і Київський міжнародний університет (2000) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ступінь:доктор політичних наук
Партія:безпартійний
Діти:син Леонід
Нагороди:
орден «За заслуги» I ступеня орден «За заслуги» II ступеня орден «За заслуги» III ступеня
заслужений діяч науки і техніки України Почесна грамота Кабінету Міністрів України Почесна грамота Верховної Ради України Премія імені Ярослава Мудрого Грамота Верховної Ради України

CMNS: Журавський Віталій Станіславович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Україна Народний депутат України
3-го скликання
ХДПУ 12 травня 1998 — 14 травня 2002
Україна Народний депутат України
6-го скликання
Партія Регіонів 24 квітня 2012 — 12 грудня 2012
Україна Народний депутат України
7-го скликання
Партія Регіонів 12 грудня 2012 — 27 листопада 2014

Жура́вський Віта́лій Станісла́вович (нар. 8 травня 1955(19550508), м. Хорошів, Житомирська область, УРСР) — український політик, доктор політичних та юридичних наук[1], професор, академік Національної академії правових наук України, академік Української академії політичних наук, член Спілки юристів України, член Національної спілки журналістів України, заслужений діяч науки і техніки України, народний депутат України III, VI та VII скликань, автор понад 300 статей, монографій, навчальних посібників, підручників. Член Партії регіонів, згодом безпартійний.

Життєпис

Народився 8 травня 1955 року у Володарськ-Волинському (нині Хорошів) Житомирської області. 1972 року закінчив місцеву СШ № 1.

1972—1975 — музичний керівник місцевого дитсадка № 1; робітник геофізичної партії рудника «Волинський»; робітник у ремонтно-будівельному управлінні.

Освіта

1975—1986 — студент факультету журналістики, аспірант філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

У 2000 році закінчив Київський міжнародний університет, спеціальність — правознавство[2][3].

Політика

  • 1998—2002 — народний депутат України III скликання. (Від Християнсько-демократичної партії, обраний по одномандатному округу № 68 в Житомирській області). Автор багатьох законопроєктів з питань реформування правової, політичної та економічної системи, соціального захисту населення, культури; Призначений першим заступником Голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.
  • 2002 — призначений Державним секретарем Міністерства освіти і науки України, незабаром призначений першим заступником Міністра освіти і науки України.
  • 2004  — призначений першим заступником Міністра освіти і науки України — керівником апарату;
  • 2006 — призначений заступником голови Київської міської державної адміністрації.
  • 2010 — призначений Радником Президента України Віктора Януковича.
  • 2012 — народний депутат України VI скликання (від Партії Регіонів, № 230 в списку); член комітету з питань охорони здоров'я.
  • 2014 — на парламентських виборах 2012 року обраний народним депутатом VII скликання (від Партії Регіонів, обраний по одномандатному округу № 66 в Житомирській області, набравши 25,7 % голосів). Призначено секретарем Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
  • Після перемоги євромайдану 27 лютого 2014 року вийшов з Партії Регіонів і залишок каденції був заступником голови депутатської групи «Економічний розвиток», з того часу безпартійний..

Власним коштом забезпечував військових шоломами та бронежилетами[4], надавав фінансову допомогу родинам полеглих бійців і пораненим в АТО.[5]

16 вересня 2014 року праворадикальні активісти піддали Журавського «сміттєвій люстрації», кинувши в бак біля Верховної Ради. Коментуючи цей випадок, політик заявив, що інцидент зі сміттєвим баком є ​​передвиборною провокацією його конкурента по округу.

На дострокових парламентських виборах 2014 програв по одномандатному округу № 66 в Житомирській області представнику «Народного Фронту» Павлу Дзюблику, зайнявши 2-е місце з 13,9 % голосів (у переможця — 19,2 %).

З листопада 2014 року — головний науковий співробітник Інституту законодавства ВРУ.

Громадська діяльність

Засновник і голова громадської організації «Дістало!».[6]

Наукова діяльність

Має три вищі освіти — юридичну, філософську і журналістську. Кандидат філософських наук, доктор політичних наук, доктор юридичних наук.

Захищені дисертації

  1. Кандидатська дисертація з філософських наук «Естетичний аналіз методу художньої критики». Спеціальність 09.00.04 — естетика. Київ, КНУ ім. Т. Шевченка, 1987.
  2. Кандидатська дисертація з юридичних наук «Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект)». Спеціальність 12.00.01 — теорія та історія держави та права; історія політичних та правових вчень. Університет внутрішніх справ, 2000.
  3. Докторська дисертація з політичних наук «Політичний процес в сучасній Україні: політологічний аспект». Спеціальність 23.00.02 — політичні інститути і процеси. 1996.
  4. Докторська дисертація з юридичних наук «Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму» Спеціальності: 12.00.01 — теорія держави і права, історія політичних і правових вчень; 12.00.02 — конституційне право України.[7]

Автор понад 300 наукових робіт, в тому числі 11 монографій, 6 підручників, серед яких:

  • «Основи правознавства»
  • «Філософія права»
  • «Конституційне право України»
  • «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні» та інші[8].

Член Спілки юристів України, член Національної Спілки журналістів України.

Премії та нагороди

Критика

Акція протесту проти Журавського

Весною 2008 року Журавського звинуватили у тому, що його племінниця Ірина перемогла на конкурсі «Міс Україна» завдяки впливовому дядькові. Політик заперечив свою причетність до цього.[11]

Внесення Журавським до ВРУ проєкту закону про наклеп та прийняття його 18 вересня 2012 року викликало у суспільстві обурення. Журналісти організували численні акції протесту. Журавський відкликав законопроєкт.[12] Рішення Журавського відмовитися від своєї пропозиції схвалив генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд.[13]

Восени 2012 року на виборах до ВРУ, активісти кампанії «Помста за розкол країни» проводили численні пікети та акції протесту проти Журавського як кандидата.[14][15][16]

На виборах до ВРУ 2019 року активісти «Відсічі» поширювали листівки проти Віталія Журавського в межах кампанії «Червоні лінії»[17][18], активісти «С14» закликали не голосувати за колишніх регіоналів, зокрема Журавського[19].

«Ворог преси»

За результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки потрапив до десятки найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках.[20][21]

2018 року став на захист проросійських телеканалів «NewsOne» та «112 Україна», коли ті опинилися на межі закриття.[22]

Контейнер для сміття

16 вересня 2014 року мітингарі під Верховною Радою України викинули Журавського у сміттєвий контейнер.[23] Коментуючи це, він заявив, що це провокація його конкурента по округу.[24]

27 вересня стало відомо, що під час передвиборчої агітації в Володарськ-Волинському районі Журавський пройшов народну люстрацію — його закидали курячими яйцями та облили водою[25].

Посилання

Примітки

  1. ↑ Держалюк М. С. Журавський Віталій Станіславович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 29 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Виталий Журавский: досье, обещания, рейтинг » Слово и Дело. Слово и Дело (рос.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 23 серпня 2020.
  3. ↑ Журавский Виталий Станиславович. kiev.vgorode.ua (рос.). Процитовано 23 серпня 2020.
  4. ↑ Віталій Журавський спільно із колегами по парламенту забезпечили бронежилетами один із підрозділів ВДВ — учасників АТО | Теми. www.1.zt.ua. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  5. ↑ Віталій Журавський допоміг військовослужбовцям, пораненим в ході АТО. www.zhitomir.info (укр.). Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  6. ↑ Віталій Журавський: Мовчати більше ніхто не буде. Дістали!. www.zhitomir.info (укр.). Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021.
  7. ↑ Журавський, Віталій Станіславович; Журавский, Виталий Станиславович; Zhuravskiy, Vitaliy S. (2001). Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму (other) . Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 25 травня 2021.
  8. ↑ Журавський Віталій Станіславович. www.aprnu.kharkiv.org (ua) . Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021.
  9. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 448/2013 [Архівовано 28 серпня 2013 у Wayback Machine.]. Президент України. 24.08.2013
  10. 1 2 3 4 Журавский Виталий. LIGA. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021.
  11. ↑ Журавский Виталий Станиславович [Архівовано 28 грудня 2012 у Wayback Machine.] — ЛІГА. Досье (рос.)
  12. ↑ Виталий Журавский принял решение отозвать свой законопроект о клевете. Інтер-Факс (російською) . 25 вересня 2012. Архів оригіналу за 9 липня 2019.
  13. ↑ Рада Європи привітала скасування законопроекту про наклеп. DT.ua. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  14. ↑ Листівки проти Журавського: криміналу нема, а у чому тоді проблема? [Архівовано 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.] — Сайт «Майдан»
  15. ↑ Журавський мститься активістам «Відсічі» (Відео) — 5 канал
  16. ↑ Продовжується кримінальне і адміністративне переслідування активістів «Відсічі» за вибори [Архівовано 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.] — Сайт «Майдан»
  17. ↑ [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] (стрім). Відсіч. 18.07.2019
  18. ↑ [Архівовано 7 серпня 2019 у Wayback Machine.]. Відсіч. 19.07.2019
  19. ↑ У Малині С14 закликають не голосувати за «колишніх» регіоналів[недоступне посилання]. Малин Інформ. 18.07.2019
  20. ↑ Дослідження: Азаров, Янукович і Захарченко — найбільші вороги преси. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 6 серпня 2013.
  21. ↑ «Вороги преси» за версією НМПУ та ІМІ — Азаров, Янукович, Захарченко, Княжицький та інші. Архів оригіналу за 9 серпня 2013. Процитовано 6 серпня 2013.
  22. ↑ Для відстоювання своїх законних інтересів у "112 Україна" і NewsOne є всі підстави звернутися до Верховного Суду. І там вони можуть виграти справу. gordonua.com. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  23. ↑ Під Радою нардепа Журавського активісти викинули у смітник [Архівовано 19 вересня 2014 у Wayback Machine.]. ТСН. 1+1. 16.09.2014
  24. ↑ Журавський заявив, що опинився в сміттєвому баку з-за конкурента по округу. DT.ua. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  25. ↑ На Житомирщині екс-регіонала Журавського закидали яйцями. Архів оригіналу за 30 вересня 2014. Процитовано 27 вересня 2014.