Хорошів (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Хорошів
Horoshiv herb.png Flag of Khoroshiv.png
Герб Хорошева Прапор Хорошева
Палац культури в Хорошеві
Палац культури в Хорошеві
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Хорошівський район
Рада Володарсько-Волинська селищна рада
Код КОАТУУ: 1821155100
Основні дані
Засноване 1545
Статус з 1924 року
Площа 8,328 км²
Населення 7 880 (1 листопада 2012)[1]
Поштовий індекс 12101
Телефонний код +380 4145
Географічні координати 50°35′51″ пн. ш. 28°26′21″ сх. д. / 50.59750° пн. ш. 28.43917° сх. д. / 50.59750; 28.43917Координати: 50°35′51″ пн. ш. 28°26′21″ сх. д. / 50.59750° пн. ш. 28.43917° сх. д. / 50.59750; 28.43917
Висота над рівнем моря 208 м
Водойма річка Ірша
Відстань
Найближча залізнична станція: Нова Борова
До станції: 22 км
До обл. центру:
 - залізницею: 69 км
 - автошляхами: 54 км
Схема села
Селищна влада
Адреса 12101, Житомирська обл., Хорошівський р-н, смт. Хорошів, вул. Героїв України[2], 13, тел. (04145) 3-15-50
Карта
Хорошів is located in Україна
Хорошів
Хорошів
Хорошів is located in Житомирська область
Хорошів
Хорошів

Commons-logo.svg Хорошів у Вікісховищі

Хόрошів — селище міського типу у Житомирській області, центр Хорошівського району, що на Поліссі, лежить біля річки Ірша.

Історія[ред.ред. код]

Доба Великого Князівства Литовського (1545 - 1569)[ред.ред. код]

Перша згадка[ред.ред. код]

Вперше згадується у 1545 р. як село Олександрополь, назване на честь власника — князя, руського шляхтича Олександра Пронського гербу Погоня Руська. Дослідники визначають роки життя Олександра Пронського як бл.1550 - бл.1595. З історичних фактів випливає також те, що доля Олександрополя у XVI сторіччі була тісно пов'язана з історією сусідніх Рижан (історичні назви селища: Грежань, Грезань, Гризини, Резань або Грижани), оскільки Олександропіль в ті часи входить до складу волості з центром у Грижанах, а отже їм підпорядковується. Таким чином історію Грижанської волості XVI сторіччя, яка входила до складу Житомирського повіту Київського воєводства Великого Князівства Литовського, можна розглядати як історію Олександрополя періоду як до першої згадки 1545 року, коли поселення правдоподібно існувало і мало іншу назву, так і після неї:

  • 1501 року —  селище Грежань і Грижанська волость згадуються в актах литовської метрики і належать до власностей житомирського замку.

Сапеги (бл.1520 - 1545)[ред.ред. код]

  • 1520 року —  у власності білорусько-литовського магнатського православного роду Сапегів зі Смоленщини.

Пронські (1545 - 1598)[ред.ред. код]

  • 1545 року —  Гліб Іванович Сапега віддає маєток Грежань із навколишніми селами Горошківці та Солодирі у заставу Семену Фридерику Пронському. Пронські - княжий рід, гілка роду Рюриковичів, володіли Пронськом - центром Пронського князівства (нині Рязанська область Росії), яке програло війну проти Рязанського князівства в 1460 - 1470-х роках та було ним поглинуте, після чого князі Пронські вимушені були еміґрувати до ВКЛ і стали на службу Великого князя Литовського, що наділяв їх маєтками. Семен Фридерик Пронський - князь, справця житомирський, провадив зміцнення житомирського замку, пізніше староста брацлавський, вінницький, з 1544 київський воєвода, 1546 отримав привілей на закладення міста у Берестечку, з 1549 державця чорнобильський, 1550 збудував замок у Білій Церкві в обороні проти татар, перший із роду Пронських, хто перейшов у римо-католицький обряд і взяв ім'я Фридерик. Похований в костелі бернардинців у Вільно, столиці Великого Князівства Литовського. Був одружений з Федорою (Теодорою), донькою Богуша Михайла Боговитиновича гербу Пелікан, що також походили від Рюриковичів. Мав сина Олександра Пронського.
  • 1555 року —  по смерті Семена його вдова Федора Богушівна Боговитинівна одружується вдруге з ґнєзненським каштеляном Анджеєм Тшебуховським. Подружжя Тшебуховських стає власниками Олександрополя.
  • 1563 року —  по смерті Анджея Тшебуховського Феодора Боговитинівна одружується втретє з хелмінським підкоморієм Міхалом Дзялинським гербу Огоньчик.
  • 1569 року —  Грижани, а отже й Олександропіль, ще згадуються як власність Дзялинських, опікунів Олександра.

Доба Королівства Польського (1569 - 1793)[ред.ред. код]

  • 1581 року —  перша відома згадка про Олександропіль як власність Олександра Пронського. Саме в 1570-х Олександр Пронський мав досягти повноліття, після чого отримав Олександропіль та Грижани від своєї матері Федори. Властиво саме цим періодом можна датувати першу ретроспективну згадку, в якій зазначалося про існування поселення Олександропіль у 1545 році, де його назвали актуальною на той час назвою, себто Олександрополем, оскільки станом на 1545 рік Олександра Пронського або ще не існувало, або він мав такий молодий вік, що фізично не міг бути власником поселення.
  • 1595 року —  Олександр помирає. Власницею Олександрополя стає його дружина Теодора Санґушко - донька польного гетьмана литовського Романа Санґушка гербу Погоня Литовська. В 1596 вона одружується вдруге з Анджеєм Лещинським, в якого є син від першого шлюбу - Рафал Лещинський, саме Рафал пізніше стане власником Олександрополя/Горошок.

Лещинські (1598 - 1625)[ред.ред. код]

  • 1598 року —  помирає вдова Олександра Пронського Теодора Санґушко. Її чоловік Анджей Лещинський успадковує Олександропіль.
  • 1606 року —  помирає Анджей.
  • 1607 року —  судовий процес розпочатий між Олександром Пронським та Левом Сапегою щодо Олександрополя продовжують спадкоємці князя Олександра. Результатом стало рішення люблінського трибуналу 1607 року віддати Олександропіль Сапегам. Сапеги переносять резиденцію (ймовірно центр волості) з Грижан до Олександрополя. З того часу поселення має назву Горошки[3], Горошк[4]
  • 1609 року —  Рафал Лещинський гербу Венява, син Анджея, стає маршалком люблінського Коронного трибуналу, таким чином отримує реальну владу і може відсудити собі Горошки.

Немиричі (1625 - 1793)[ред.ред. код]

Юрій Немирич

В джерелі також згадується, що Олександропіль – назва, надана одним з князів Пронських містечку Горошки, яка однак не прижилась.

  • 1628 року —  Стефан Немирич платить податок з Горошок за 10 будинків, 2 городи, 3 кола млинарських (водяні млини на Ірші), 5 ремісників, 1 попа.
  • 1630 року —  Стефан помирає. Вся його власність переходить дружині Марті Немиричівні з Войнаровських гербу Стрем'я.
  • 1638 року —  помирає Марта Войнаровська. Оскільки на цей рік не всі діти Марти та Стефана повнолітні, вони не ділять спадок, чекають повноліття найменшого сина.
  • 1648 року —  у грудні сини Стефана Немирича розділяють між собою спадок. Юрій Немирич стає дідичем Горошок, закладає тут свою резиденцію та будує замок.
Мапа Гійома Левассера де Боплана 1648 року — перше картографічне зображення Горошків

У 1793 після другого поділу Речі Посполитої анексоване Російською імперією.

Військово-топографічна карта Російської імперії 1846—1863 рр.[5]

У 1796 р. імператриця Катерина II подарувала Горошки полководцю Михайлові Кутузову, який відзначився під час російсько-турецької війни. Кутузов бував у своєму маєтку в Горошках у 1802—1805 рр. У 1912 р., з нагоди сторіччя франко-російської війни (1812), Горошки перейменовуються у Кутузове, у 1921 році — у Володарськ (на честь відомого діяча більшовицької партії В.Володарського (Мойсея Гольдштейна), вбитого у 1918 р.), а в 1927 році — на Володарськ-Волинський.

4 лютого 2016 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про перейменування окремих населених пунктів та районів», відповідно до якої селище міського типу Володарськ-Волинський Володарсько-Волинського району перейменоване на селище міського типу Хорошів[6].

Визначні місця та пам'ятки[ред.ред. код]

Кутузівський парк[ред.ред. код]

Пам'ятник М. І. Кутузову у парку його імені

Старовинний парк, закладений у XVIII ст. над високим берегом річки Ірші. Збереглися вікові дуби та залишки старовинних фортифікацій — земляних валів та ровів. У XIX ст. в центрі парку знаходився палац, який належав М. І. Кутузову, а потім його нащадкам. Під час Першої світової війни палац було перетворено на військовий шпиталь для поранених. У 1919 р., під час Громадянської війни, палац згорів. Пізніше на його місці утворився пустир, що заріс чагарниками. У 1941 р. частину дерев у парку було вирубано німецькими окупантами для відновлення мосту через Іршу, знищеного відступальними частинами Червоної Армії.

У 1959 р. парк було названо на честь М. І. Кутузова і встановлено бюст полководця (скульптор Г. Постников). У серпні 2004 р. цей пам'ятник став жертвою вандалізму: постамент було частково зруйновано, а бронзове погруддя вкрадено[7]. Пізніше на цьому місці було встановлено новий пам'ятник Кутузову.

Музей коштовного і декоративного каміння[ред.ред. код]

Музей декоративного та коштовного каміння Міністерства фінансів України

У 1996 згідно з постановою Кабінету міністрів України, колекцію мінералів та гірських порід мінералогічного музею підприємства «Кварцсамоцвіти» було передано Музею коштовного та декоративного каміння, утвореному в підпорядкуванні Міністерства фінансів України. Ця мінералогічна колекція, заснована у 1951 р., базується на зразках гірських порід і мінералів камерних пегматитів Волинського родовища моріону. Це єдине в Україні родовище камерних пегматитів, де видобувалися унікальні кристали кварцу, топазу і берилу.

Зараз до колекції музею входять більш ніж 1500 зразків мінералів та гірських порід із геологічних утворень України та інших країн світу, зокрема зразки волинського бурштину з Клесівського родовища (Поліський бурштиноносний район). Експозиція музею займає п'ять залів.

Районна державна адміністрація
В центрі селища

Постаті[ред.ред. код]

Уродженцем Хорошева є Герой України, захисник Майдану Прохорчук Віктор Олександрович.

Освіта[ред.ред. код]

Загальноосвітні навчальні заклади:[8]

  • Хорошівське навчально-виховне об'єднання «Школа-дитячий садок» І-ІІІ ст. № 1 (вул. Незалежності, 34)
  • Хорошівська гімназія (вул. Гв. Кантемирівців)

Дошкільні навчальні заклади:[8]

  • Хорошівське навчально-виховне об'єднання «Школа-дитячий садок» І-ІІІ ст. № 1 (вул. Східна, 8)
  • Хорошівський ДНЗ «Веселка» (вул. Незалежності, 25а)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики в Житомирській області
  2. Перейменування окремих вулиць смт. Володарськ-Волинський
  3. Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863 гг. 
  4. ЩО ВІДКРИВАЮТЬ НАМ КАРТИ?
  5. Военно-топографическая карта Российской Империи 1846—1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф. Ф. Шуберта и П. А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXII, лист: 7. Показаны территории: Волынской губернии, Киевской губернии
  6. Про перейменування окремих населених пунктів та районів | від 04.02.2016 № 984-VIII. zakon5.rada.gov.ua. Процитовано 2017-03-18. 
  7. Горошківщина — перлина українського Полісся. Краєзнавча хрестоматія Володарськ-Волинського району Житомирської області. Житомир, вид-во «Волинь», ПП «Рута», 2005. ISBN 966-8059-52-2
  8. а б Список установ освіти
  9. База даних малих космічних тіл JPL: 212465 Горошки (англ.). 

Джерела та зовнішні посилання[ред.ред. код]