Кабаков Іван Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Дмитрович Кабаков
Голова Воронезької міськради
1919 — 1922
Секретар Ярославського губкому ВКП (б)
1922 — 1924
Попередник Іван Олександрович Невський
Наступник Ілля Савелійович Шелехес
Відповідальний секретар Тульського губкому РКП(б)
1924 — весна 1928
Попередник Пилип Іванович Локацков
Наступник Михайло Костянтинович Ошвінцев
Перший секретар Уральського
(з січня 1934 - Свердловського)
областного комітету ВКП (б)
1929 — червень 1937
Попередник Микола Михайлович Шверник
Наступник Абрам Якович Столяр
Народився 13 (25) листопада 1891(1891-11-25)
с. Княже-Павлово, Княжинський повіт, Нижньогородська губернія,
Російська імперія
Помер 3 жовтня 1937(1937-10-03) (45 років)
 РРФСР
Громадянство Російська імперія→ РРФСР
Політична партія КПРС (з 1914 р.)
У шлюбі з Валентина Іванівна Виногорадова
Діти Євдокія Іванівна Лямина
Нагороди
орден Леніна
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кабаков.

Іван Дмитрович Кабаков (13 [25] листопада 1891, село Княж-Павлово Княгинського повіту Нижньогородської губернії, тепер Нижньогородської області, Російська Федерація — розстріляний 30 жовтня 1937, Москва[1][2]) — радянський партійний і державний діяч, відповідальний секретар Ярославського губкому РКП(б) (1922—1924), відповідальний секретар Тульського губкому РКП(б) (1924—1928), голова Уральського облвиконкому (1928—1929), перший секретар Уральського обкому ВКП(б) (1929—1934), перший секретар Свердловського обкому ВКП(б) (1934—1937). Обирався членом ВЦВК і ЦВК СРСР (1922—1937). Був делегатом XI—XVII з'їздів ВКП(б). Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1924—1925 роках. Член ЦК ВКП(б) у 1925—1937 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. У 1900 році закінчив сільську церковнопарафіяльну школу в селі Большая Якшень Княгинського повіту Нижньогородської губернії. Навчався в двокласному міністерському училищі села Ічалки Арзамаського повіту Нижньогородської губернії, навчання не закінчив.

З березня 1907 по вересень 1913 року працював у господарстві батьків у селі Княж-Павлово Княгинського повіту.

З вересня 1913 по березень 1917 року — слюсар вагонно-механічного цеху № 13 Сормовського заводу в місті Сормова біля Нижнього Новгороду.

Член РСДРП(б) з грудня 1914 року.

Після Лютневої Революції з березня по червень 1917 року — член Сормовської та Нижньогородської рад робітничих депутатів Нижньогородської губернії, член контрольної комісії та секретар відділу праці Сормовського заводу.

З червня по вересень 1917 року працював слюсарем депо станції Лукоянов Московсько-Казанської залізниці Нижньогородської губернії. У жовтні — листопаді 1917 року — слюсар чавуноливарного цеху Сормовського заводу.

У грудні 1917 — квітні 1918 року — член провінційного відділу Нижньогородської ради, комісар з організації повітових рад у Нижньогородській губернії.

У квітні 1918 — квітні 1919 року — голова Семенівського повітового комітету РКП(б), голова виконавчого комітету Семенівської повітової Ради Нижньогородської губернії.

З квітня по серпень 1919 року — завідувач Нижньогородського міського фінансового відділу, заступник голови Нижньогородської міської ради.

У серпні — жовтні 1919 року — завідувач агітаційного відділу Нижньогородського губернського комітету РКП(б).

З жовтня 1919 року — командир загону Червоної армії, брав участь в обороні Воронежа.

У жовтні 1919 — січні 1920 року — інструктор Воронезького губернського комітету РКП(б).

20 січня 1920 — липень 1921 року — голова Воронезької міської ради.

У липні 1921 — січні 1922 року — голова Комісії з перегляду, перевірки та очищення партійних рядів Башкирської АРСР.

У січні 1922 — лютому 1924 року — відповідальний секретар Ярославського губернського комітету РКП(б).

У лютому — червні 1924 року — інструктор ЦК РКП(б); завідувач організаційного відділу Тульського губернського комітету РКП(б).

У червні 1924 — квітні 1928 року — відповідальний секретар Тульського губернського комітету РКП(б).

У квітні 1928 — квітні 1929 року — голова виконавчого комітету Уральської обласної ради в місті Свердловську.

У січні 1929 — 22 січня 1934 року — 1-й секретар Уральського обласного комітету ВКП(б).

22 січня 1934 — 22 травня 1937 року — 1-й секретар Свердловського обласного комітету ВКП(б). Одночасно з 23 січня по травень 1937 року — 1-й секретар Свердловського міського комітету ВКП(б). Вважався популярним і авторитетним керівником, був організатором будівництва на Уралі великих промислових підприємств.

18 травня 1937 року заарештований, на червневому пленумі ЦК ВКП(б) 1937 року (XI Пленум ЦК ВКП(б) 23-29 червня 1937 р.), був виключений з партії «за приналежність до контрреволюционному нахилу правих», 30 жовтня (за деякими даними, 3 жовтня) 1937 року — розстріляний. Похований на Донському цвинтарі Москви.

17 березня 1956 року реабілітований, у доповіді Хрущова XX з'їзду КПРС арешт Кабакова згадувався як приклад порушення законності. Посмертно поновлений в членах КПРС 22 березня 1956 року.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Виногорадова Валентина Іванівна. Росіянка. Народилася в 1900 році у Тулі. Працювала власним кореспондентом газети «Правда» в Свердловську, була студенткою Інституту Марксизму-Ленінізму. Заарештована 24 травня 1937 року. Засуджена 13 січня 1938 р. до вищої міри покарання і в цей же день розстріляна.[3][4]

Нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

У січні 1934 року місто Надєждінськ Свердловської області в честь Кабакова був перейменований в Кабаковск. Але вже у 1937 році був перейменований назад в Надєждинск (з 1939 року — місто Сєров). До 1937 року ім'я Кабакова носив Верх-Ісетський металургійний завод.

Література[ред. | ред. код]

  • Баканов В. П., Каюкин Л. Д. Шинків Іван Дмитрович // Челябінська область: енциклопедія / гол. ред. К. Н. Бочкарьов. Челябінськ, 2008. Т. 3. С. 7.
  • Бакунін А. В., Попов М. В. Шинків Іван Дмитрович // Уральська історична енциклопедія. Вид. 2-е, перероб. та доп. Єкатеринбург, 2000. С. 248. [1] [Архівовано 14 грудня 2017 у Wayback Machine.]
  • Бакунін А. В., Попов М. В. Шинків Іван Дмитрович // Єкатеринбург: енциклопедія. Єкатеринбург, 2002. С. 266.
  • Килина А. Дача для товариша Кабакова: факти і легенди // Весі [р. Єкатеринбург]. 2014. № 8 (104). Жовтень. «Середній Урал». С. 48-55. [2] [Архівовано 3 березня 2017 у Wayback Machine.]
  • Колдушко А. А. «Кожен раз в новому краватці...!» Культові практики регіональної номенклатури у 1930-ті роки // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Вип. XXIII: Політична еліта в історії України. Запоріжжя: Просвіта, 2008. С. 229-239. [3].
  • Кузнєцов Л. Ф. Шинків Іван Дмитрович // 37-й на Уралі. Свердловськ, 1990. С. 68-74.
  • Лейбович О., Колдушко А. А жертви хто? Культові практики місцевої номенклатури до великого терору // Ретроспектива. Пермський історико-архівний журнал. 2008. № 1 (6). С. 15-23.
  • Погодін С. Історія однієї фотографії, або «Наш Іван Дмитрович» // Весі [р. Єкатеринбург]. 2013. № 6 (92). Серпень. Спецвипуск «Єкатеринбург—Свердловськ—Єкатеринбург». Додаток. Погодін С. Другий будинок Рад у спогадах, фотографіях і документах. С. 15-21. [4] [Архівовано 3 березня 2017 у Wayback Machine.]
  • Попов А. А. Шинків Іван Дмитрович // Більшовики-ленінці на Уралі. Свердловськ, 1989.
  • Романів В. Я. Іван Шинків. Свердловськ, 1965.
  • Сушков А. В., Разинков С. Л. Керівники Свердловської області: перші секретарі обкому ВКП(б)—КПРС і голови облвиконкому. 1934-1991: біографічний довідник. Єкатеринбург: Банк культурної інформації, 2003. С. 24-27. [5]
  • Сушков А. В. Керівники міста Свердловська: перші секретарі міськкому ВКП(б)—КПРС (1932-1991), другі секретарі міськкому ВКП(б) (1937-1950): історико-біографічний довідник. Єкатеринбург, 2007. С. 45-47. [6] [Архівовано 20 березня 2017 у Wayback Machine.]
  • Сушков А. В. «Кадри вирішують все!»: кадрова політика І. в. Сталіна і керівники Свердловської області у другій половині 1930-х рр. // Актуалізація історичного знання та історичної освіти в сучасному суспільстві. Щорічник: XVII всеросійські історико-педагогічні читання. Єкатеринбург, 2013. Ч. II. С. 265-278. [7]
  • Сушков А. Крах «імперії товариша Кабакова»: свердловське керівництво у політичних вирах 1937 року // Весі [р. Єкатеринбург]. 2013. № 6 (92). Серпень. Спецвипуск «Єкатеринбург—Свердловськ—Єкатеринбург». С. 46-84. [8] [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
  • Сушков А. В., Юланов А. С. «Світло і тіні» среднеуральской індустрії середини 1930-х роках // Історія Свердловської області в архівних документах: матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції. Єкатеринбург. 21 березня 2014 р. Єкатеринбург, 2014. С. 197-209. [9] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Сушков А. Невідомий 1937-й. «Справа визовского бунтаря» Максима Григор'єва // Весі [м. Єкатеринбург]. 2014. № 8 (104). Жовтень. «Середній Урал». С. 16-47. [10] [Архівовано 3 березня 2017 у Wayback Machine.]
  • Центральний Комітет КПРС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б): історико-біографічний довідник / Упоряд. Ю. В. Горячев. М.: Видавничий дім «Парад», 2005. 496 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ Жертви політичного терору в СРСР. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 30 листопада 2016.
  2. ↑ Засуджений 3 жовтня 1937 року, розстріляний 03 жовтня 1937 року. ГААОСО. Ф. Р-1. Оп. 2. Д. 17368
  3. ↑ Погодін С. Архів оригіналу за 1 листопада 2017. Процитовано 1 червня 2019.
  4. ↑ Жертви політичного терору в СРСР. Архів оригіналу за 1 лютого 2017. Процитовано 30 листопада 2016.
  5. ↑ Орден Леніна — СРСР — Орден Леніна — SAMMLER. Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.

Електронні інформаційні ресурси[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кабаков_Іван_Дмитрович&oldid=35571143