Калинівка (Роменський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Калинівка
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Роменський район
Рада/громада Миколаївська сільська рада
Код КОАТУУ 5924186404
Основні дані
Населення 577
Поштовий індекс 42047
Телефонний код +380 5448
Географічні дані
Географічні координати 50°49′16″ пн. ш. 33°24′21″ сх. д. / 50.82111° пн. ш. 33.40583° сх. д. / 50.82111; 33.40583Координати: 50°49′16″ пн. ш. 33°24′21″ сх. д. / 50.82111° пн. ш. 33.40583° сх. д. / 50.82111; 33.40583
Середня висота
над рівнем моря
117 м
Місцева влада
Адреса ради 42046, Сумська обл., Роменський р-н, с.Миколаївка, вул.Центральна,11 , тел. 9-81-42
Карта
Калинівка. Карта розташування: Україна
Калинівка
Калинівка
Калинівка. Карта розташування: Сумська область
Калинівка
Калинівка

Кали́нівка (МФА[kɐˈɫɪɲiu̯kɐ] ( прослухати)) — село в Україні, Сумській області, Роменському районі. Населення становить 577 осіб. Орган місцевого самоврядування — Миколаївська сільська рада.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Калинівка розташоване на лівому березі річки Ромен, вище за течією на відстані 3 км — село Рогинці, нижче за течією на відстані 0,5 км — село Миколаївка, на протилежному березі розташовані села Погреби та В'юнне.

По селу тече струмок, що пересихає.

Історія[ред. | ред. код]

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947 роках[1]. За 10 км від м. Ромни на північний захід уверх по течії р. Роменки на лівому її березі розташоване с. Калинівка. назву села пояснюють народні легенди. …Давним-давно в широкій долині між похилими горами росла пшениця. Де-не-де серед неї красувалися червоні кущі. Це була калина. Дівчата плели вінки з колосистої пшениці і вплітали між нею кетяги калини. У цих вінках вони були на весіллі. Та раптом де не взялися злі татари. Дівчата кинулися тікати. В однієї з них вінок розірвався: пшениця та калина падали на землю. Їх притоптали кінські копита. Після цього не родила більше така густа пшениця в долині, а калина стала гіркою. Та ось дівчина знайшла свою гілочку калини. І виросло тут чудове село, яке назвали Калинівкою. А ось інша легенда. Колись давно був на місці села величезний яр (очевидно дно якоїсь древньої річки). У ньому росло багато кущів калини. Яр виходив у болото, а болото до річки. По річці плавали великі озброєні човни, галери. На човнах були купці. Вони пливли на ярмарок у Ромен. Зупинялися вони у яру, неподалік міста. Тут вони відпочивали, їли. Це місце було не заселене, але його прозвали Калинівкою — від безлічі калини. Незабаром його заселили люди і теж назвали — Калинівка. Місто Ромен було містом-фортецею. А згодом навколо нього утворилися перші феодальні поселення: Засулля, Плавинище, Житне, Калинівка. Це було в ХІ ст. Як свідчать розповіді людей, на території нашого села не проживали пани з таким прізвищем, тому його назва дійсно походить від слова «калина» (кущ). Задокументована згадка про Калинівку датується 1654 р., що доведено з церковних книг, які довго зберігалися при церкві, де була спеціальна кімната (з розповіді працівника церкви Некроєнкаіванайосиповича). Останнім часом перед революцією в селі проживали пани: 1. Головня 2. Пані Криціпка 3. Пані Жоржиха 4. Полковник у відставці пан Сербинович 5. Священник Галковський 6. Священник Ілія У селі було багато заможних селян, вихідців із козаків. Після Полтавської битви (8 липня 1709 р.) зі шведами за Петровськими грамотами прибули вільні козаки для постійного місця проживання. У грамоті писалося, щ вільні козаки можуть поселятися де завгодно на Україні з наділом: 1. Землі орної — 3 десятини 2. Лісу — 1 десятина 3. Луки і випас — 1,5 десятини Цей наділ виділяла громада села. Вільні козаки селянам не підлягали. Так у с. Калинівка осіло більше 20 сімей вільних козаків з прізищами Бойко, Бабенко, Миколенко, Деркач, Михно, Козаченко та ін. Вільні козаки займалися хліборобством, скотарством. До колективізації у селі налічувалося 2000 голів овець, 160 робочих коней.

На території села було 11 вітряків і 1 водяний млин. Пізніше заможний мужикКозаченко Федір Пантелеймонович купив нафтовий двигун «Перкун» (нім.) і разом з Литвяченком Олексієм Онуфрієвичем побудував млин, який прослужив 70 років. До революції 1917 р. у селі було 240 дворів. Село побудовано непланово, тому що вся земля була панська. Поселення набуло форми видовженого кола з вузенькими вуличками (2 км — довжина, 1,5 км — ширина). Вулички мали назви: Крамарівка, Середня, Стовпівка, Біжавка, Кошиківка, Грушина. С.Калинівка було Хмелівської волості, Роменського повіту, Полтавської губернії. У селі не було жодного магазину, за винятком маленької лавочки-пивнушки, де продавалися товари першої необхідності в малій кількості (керосин, дьоготь, горілка, сіль, сірники). Остання така лавочка-шинок належала Яковенку Оникію Йосиповичу. Всі панські будівлі, які були на території села, розібрані, частина спалена, частина продана в інші села. Так будинок пана Сербиновича проданий в с. Вовківці на будівлю школи. У центрі села на найвищому місці була збудована церква Покрови. У храмі було 2 престоли: на першому поверсі — престол Покрови, на другому — престол Варвари Великомучениці. Десь у середині ХVІІІ ст. престол Варвари був замінений на престол Трійці (Бог — Отець, Бог — Син, Бог — Святий Дух). На площі біля церкви була огорожа, великий сад, вікові клени і липи.

Храм мав 4 куполи зеленого кольору з хрестами. Будівництво церкви (з пиляних дубових брусів) з дзвіницею було закінчено у 1769 році. За переказами старожилів її будували російські будівельники. Висота церви з куполами дорівнювала 45 м на балках було закріплено 6 дзвонів (2 великих і 4 малих). 1 великий дзвін вважив 52 пуди. Купив його і подарував церкві пан Сербинович. Другий дзвін важив 34 пуди, подарував його церкві заможний мужик Бабенко Федір Федорович. Дзвони були відлиті на замовлення. На кожному написано, хто відлив його, в якому місті, році і прізвище замовника. Решта дзвонів були закуплені громадою села. При церкві було 2 хори (півча). Керівником великого хору був Андрій Смілянчук (пізніше — гр. Молчанов); малим хором керував Сава Бабенко. На території церковного цвинтаря було 4 могили: 1. Священника Галковського 2. Священника Ілії 3. Священника Ілії 4. Монашки (ім'я не дійшло до наших часів). Останнього священника у 1934 р. було застрелено. Слідство в той час ніхто не проводив. Священника звали іона. У 1936 р. з ініціативи активістів села Литвяченка Радивона та Горбача Кіндрата церкву закрили. Перша школа в селі була збудована у 1902 році і мала 4 класи. Першим вчителем був Сорока Іван Федорович. Під час колективізації на Урал були вислані сім'ї Бабки Василя, Якименка Василя, Бартошів, Шкетів та ін. У 1929—1931 р.р., коли закінчилася колективізація, уселі було 2 колгоспи: ім. Сталіна (голова — Бабенко Сахрон Петрович) і «Нове життя» (голова — Кривогуз Трохим Семенович). Пізніше колгоспи укрупнилися і утворили один — «Нове життя» (до 1959 р.) З 1936 по 1940 р.р. колгосп став середнім господарством у районі. Він мав 1250 га орної землі, 370 га лісу, 250 га болота. Керував колгоспом комуніст Терещенко Антон Мусійович (головою сільської ради був Московець Варфоломій Іванович). Медаллю «За доблесний труд» нагороджено чабана Литвяченка Олексія Онуфрійовича. У 1931 році к-п «Нове життя» за високі врожаї махорки (40-50 ц з 1 га) був нагороджений мотоциклом і 5000 крб. премії. У колгоспі була вантажна машина ГАЗ ММ 1,5 т. Перший водій — Педенко Дмитро, пізніше водіями були Гвоздецький Прокіп Федорович та Миколенко Василь Йосипович. У 1939 році церкву розібрали і почали будувати клуб. До початку війни він не був побудований, закінчили будівництво у 1949 році (голова колгоспу Овчаренко Павло Микитович). Першими комсомольцями в Калинівці (1930—1935 р.р.) були: 1. Зубко Тимофій 2. Шкеть Дмитро 3. Некроєнко Марко Іванович 4. Гараган Іван 5. Гараган Любов 6. Бабенко Марія Савівна 7. Бабенко Степан 8. Сахно Никифор Кузьмич 9. Горбач Іван Юхимович 10. Литвяченко Іван Олексійович Пам'ять…Вона жива і нині. Вона пам'ятає світанок літньої безхмарної неділі 22 червня 1941 р., коли о 3 годині ранку без оголошення війни фашистська Німеччина по-варварськи напала на нашу Батьківщину. Саме в цю чарівну ніч ворожі боби і снаряди впали на нашу землю. Україна стала ареною жорстоких, смертельних боїв: 57 дивізій, 15000 літаків були направлені на неї. Героїчно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками жителі нашої області. Лише з Роменського району не повернулися з полів війни 10330 чоловік. Більше 2000 фронтовиків нагороджені орденами і медалями, 15 Героїв Радянського Союзу дала Роменська земля. Більше 150 жителів нашого села захищали Батьківщину в грізні роки війни, 83 загинули на полях битв. У роки Великої Вітчизняної війни відзначився наш земляк, Герой Радянського Союзу Крамаренко Сергій Макарович. У селі похований Олександр Петрович Барков, росіянин, який загинув, визволяючи с. Калинівку від німецько-фашитських загарбників. З 1946 р. по 1959 р. у селі було 13 голів колгоспу. Урожай складав 11-17 ц із га, молока — 500—700 л на корову. Крім технічної культури махорки стали вирощувати цукровий буряк. Була окрема овочева бригада. Першими нагородженими після війни медалями «За доблесний труд» 2 ланкові рільничих бригад: 1. Сапитон Христя Миронівна 2. Шлапко Марія У 1959 р. колгосп «Нове життя» укрупнився з колгоспом «1 Травня» (с. Миколаївка) в колгосп «Прапор». Пізніше було до укрупнено с. Житне і с. Погреби у к-п «Маяк». Пізніше наш к-п укрупнився з с. Процівка у радгосп «Роменський». З часом розукрупнився в колгосп «Промінь» (перший директор — Рішняк Іван Миколайович). У квітні 2000 року утворилося ТОВ «Калина». Зараз на території села діє ФГ «Леонов».

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

  • Будинок культури.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. стор 127 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 28 квітень 2015. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР

Посилання[ред. | ред. код]

Погода в селі