Калинівка (Роменський район)
| село Калинівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Роменський район |
| Громада | Роменська міська громада |
| Основні дані | |
| Населення | 577 |
| Поштовий індекс | 42047 |
| Телефонний код | +380 5448 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°49′16″ пн. ш. 33°24′21″ сх. д. / 50.82111° пн. ш. 33.40583° сх. д.Координати: 50°49′16″ пн. ш. 33°24′21″ сх. д. / 50.82111° пн. ш. 33.40583° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
117 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 42046, Сумська обл., Роменський р-н, с. Миколаївка, вул. Центральна, 11 |
| Карта | |
  Калинівка | |
 Калинівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Кали́нівка (МФА: [kɐˈɫɪɲiu̯kɐ] (
прослухати)) — село в Україні, Сумській області, Роменському районі. Населення становить 577 осіб. Входить до складу Роменської міської громади. До 2020 орган місцевого самоврядування — Миколаївська сільська рада.
Географія[ред. | ред. код]
Село Калинівка розташоване на лівому березі річки Ромен, вище за течією на відстані 3 км — село Рогинці, нижче за течією на відстані 0,5 км — село Миколаївка, на протилежному березі розташовані села Погреби та В'юнне.
По селу тече струмок, що пересихає.
Історія[ред. | ред. код]
Задокументована згадка про Калинівку датується 1654 р., що доведено з церковних книг, які довго зберігалися при церкві, де була спеціальна кімната.
У селі було багато заможних селян, вихідців із козаків. Після Полтавської битви (8 липня 1709 р.) зі шведами за Петровськими грамотами прибули вільні козаки для постійного місця проживання. У грамоті писалося, що вільні козаки можуть поселятися де завгодно на Україні з наділом. Так у с. Калинівка осіло більше 20 сімей вільних козаків з прізищами Бойко, Бабенко, Миколенко, Деркач, Михно, Козаченко та ін. Вільні козаки займалися хліборобством, скотарством. До колективізації у селі налічувалося 2000 голів овець, 160 робочих коней. На території села було 11 вітряків і 1 водяний млин.
Поселення набуло форми видовженого кола з вузенькими вуличками (2 км — довжина, 1,5 км — ширина). Вулички мали назви: Крамарівка, Середня, Стовпівка, Біжавка, Кошиківка, Грушина. С.Калинівка було Хмелівської волості, Роменського повіту, Полтавської губернії.
У селі не було жодного магазину, за винятком маленької пивної, де продавалися товари першої необхідності в малій кількості (керосин, дьоготь, горілка, сіль, сірники). Остання така лавочка-шинок належала Яковенку Оникію Йосиповичу.
У центрі села на найвищому місці була збудована дерев’яна церква Покрови в 1763 році. У храмі було 2 престоли: на першому поверсі — престол Покрови, на другому — престол Варвари Великомучениці. Десь у середині XVIII ст. престол Варвари був замінений на престол Трійці (Бог — Отець, Бог — Син, Бог — Святий Дух). На площі біля церкви була огорожа, великий сад, вікові клени і липи. Храм мав 4 куполи зеленого кольору з хрестами. Будівництво церкви (з пиляних дубових брусів) з дзвіницею було закінчено у 1769 році. Висота церкви з куполами дорівнювала 45 м на балках було закріплено 6 дзвонів (2 великих і 4 малих). При церкві було 2 хори (півча). Як значиться у Довідковій кліровій книзі Полтавської єпархії за 1912 рік у храмі служили: священики Іван Григорович Григоренко та Андрій Георгійович Галковський, псаломщик Семен Гречка, церковний староста — козак Авраамій Сербин.[1] У 1936 році комуністи закрили церкву.
Перша школа в селі була збудована у 1902 році і мала 4 класи. Першим вчителем був Сорока Іван Федорович.
До перевороту 1917 року у селі було 240 дворів.
Під час примусової колективізації на Урал були вислані сім'ї Бабки Василя, Якименка Василя, Бартошів, Шкетів та ін. У 1929—1931 р.р., коли закінчилася колективізація, у селі було 2 колгоспи: ім. Сталіна (голова — Бабенко Сахрон Петрович) і «Нове життя» (голова — Кривогуз Трохим Семенович). Пізніше колгоспи укрупнилися і утворили один — «Нове життя» (до 1959 р.)У 1939 році церкву розібрали і почали будувати клуб, закінчили будівництво у 1949 році
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947 роках[2].
У 1941—1943 році село було під контролем німецьких військ.
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
- Будинок культури.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Відомі уродженці[ред. | ред. код]
- Кононенко Олександр Володимирович (1994—2022) — майор Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Крамаренко Сергій Макарович (1923–2020) — радянський льотчик-ас, брав участь у Другій світовій війні та війні у Кореї (1950—1953). Герой Радянського Союзу(1951).
- Пічентов Данило Микитович (1731—1776) — український живописець.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Книга Пам’яті Сумської області : в 3 т. — Т. ІІ Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / автор-упорядник О. М. Корнієнко (укр.) . Суми: Ярославна. 2007. с. 226. ISBN 978-966-7538-17-0.
- ↑ стор 127 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 28 квітня 2015.
Джерела[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР
Посилання[ред. | ред. код]
Погода в селі [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
| |||||||||||
