Калюс (Україна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°37′29″ пн. ш. 27°19′01″ сх. д. / 48.62472° пн. ш. 27.31694° сх. д. / 48.62472; 27.31694 Калюс — історичне містечко, у рядянський період село в Новоушицькому районі Хмельницької області. Затоплене Дністровським водосховищем внаслідок будівництва Дністровської ГЕС. Рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року виключено з облікових даних. Було розташоване біля сучасного села Рудківці в долині річки Калюс при її впадінні у р. Дністер.

Історія[ред.ред. код]

Калюс — літописне місто, згадане разом з Бакотою і Ушицею в Галицько-Волинському літописі як місто придністровського Пониззя — крайній південно-східний центр (фортеця) Галицько-Волинської Русі.

«
Весна 1242. Данило тим часом, прагнучи встановити лад у [Галицькій] землі, поїхав до [городів] Бакоти і Каліуса…[1].
 »

Пізніше місто Подільської губернії, Ушицького повіту.

У старовину місто Калюс було другим по величині в Середньому Подністров'ї. Хоч перша літописна згадка про Калюс відноситься до 1242 року, проте археологічний матеріал дає підстави стверджувати, що це місто існувало в ХІІ-ХІІІ ст., і на той час відігравало важливу роль. Калюс знаходився на невеликій відстані від Бакоти і теж брав безпосередню участь у тогочасній торгівлі, так як місто безпосередньо зв'язане з береговою лінією Дністра. Можливо, що купцям, які суходолом або по Дністру везли свої товари на південь чи навпаки, доводилось проходити Калюс, де з купців ймовірно збирався якийсь податок. Можливо купці закупляли якійсь товари або продукти в даних місцях з метою перепродажу в інших містах. Цей факт може бути ймовірним, так як в даному регіоні жителі активно займались землеробством і ремеслом, про що свідчать знайдені під час археологічних розкопок численні знахідки ремісничих виробів.

У першій половині нової ери існувало черняхівське поселення, на території якого до кінця XIX століття зберігалася кам'яна статуя (Калюський ідол).

З 1240 року знаходиться під владою татар в складі Подільського улусу Золотої Орди. З 1363 року у складі Литовсько-Руської держави і Речі Посполитої. У 1431 р. належало калюському дідичу — Яну Цьолку, якому польський король Владислав Ягайло записав 100 гривень на село.

1793 року по 2-му поділу Речі Посполитої відійшло до Російської імперії. З 1795 року в складі Ушицького повіту Подільської губернії. В 1795 належало поміщикам Ліпінським, а пізніше Сарнецьким.

У 1809 році в Калюсі заснована єврейська друкарня[2]

У 1889 році. Населення — 3180 душ (62,6% євреї). Садиб — 389. Одна церква, 1 костьол, 1 синагога, 2 єврейських молитовних доми. Однокласне народне училище з двома вчителями і 40 учнями обох статей. Один виноробний завод, 2 водяних млина, пристань, дві поромні переправи через Дністер. Ремісників — 26. Аптека, почтове відділення, станова квартира, волосне правління. 26 базарних днів у році [3].

1899 — Дворів — 393, жителів — 2713; 4 ярмарки в рік, церква св. Миколая, пристань, синагога, лавки, винокурний завод, млин; виноградник з 20 тис. лоз. Місто належало полковнику Шейх Алі. Одне з важливих місць подільських фосфоритів.

У 1913 році у волосному містечку Калюс було 5248 жителів. Були банк, сільське однокласне училище, поштово-телеграфне відділення, вільно-пожарна дружина, винокурний завод, водяний млин, 3 аптеки, 5 бакалійних лавок, 4 крамниці мануфактури, 1 — шкіряних товарів, 3 лісних склади, торгівля борошном, рибою, зерном. Врач, акушерка. Базар один на два тижні[4]. У Калюсі була єврейська друкарня; перша, наскільки відомо, книга випущена  в 1809-10 рр.[1]

  • Історичні події

15 грудня 1656 р. (у січні 1657 р.[2]) Калюс був вирізаний польським військом[5].
14—15 квітня 1769 року біля Калюса (у напрямку с. Непоротове) переправлялася 1-а російська армія князя О. М. Голіцина для осади Хотина.[6]

  • Історія господарства

У 1852 — 1862 рр.. вартість товарів, завантажених в порту Калюса склала 138315 крб., що становило 20% від всього торгово-транспортного обороту на подільських пристанях [3].

У 1898 р. в описі землеволодінь Подільської губернії[7] відзначено, що містечко Калюс разом із Рудківцями, Горячинцями і Куражиним належало дружині полковника царської армії Алі Шейх-Алі [4] (учасника російсько-терецької війни 1877–1878 р., пізніше генерал-майора) — Ульме Гульшус-Сеїд-Гіреєвні Шейх-Алі (Умму Гульсум Сеид Гиреевна, в девичестве Тевкелева). Усієї землі в маєтку 3068 д., у тому числі садибної 88 д., орної 1420 д., лісу 880 д., вигонів 480 д., непридатних 200 д. Керуючий маєтком — Юліан Юліанович Рудзкий жив у Калюсі.

У 1921 р. в м. Калюс створено одну із перших комун в тогочасному Ушицькому повіті.

Репресії радянської влади[ред.ред. код]

Публікації[ред.ред. код]

  • Городок Калюс можно считать малой родиной Евгения Патона, известного инженера, основателя Института электросварки, автора знаменитого моста в Киеве. Его отец Оскар Петрович Патон, бывший консул Российской империи во Франции, по окончании службы построил в Калюсе одно из родовых поместий. Кроме Калюса, Патонам принадлежали поместья в с. Хребтиев и Новая Ушица… Семья Патонов проводила в Калюсе все лето, а на зиму они уезжали в другие имения. («Новая» (Украина): Затопленная родина Патона)

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Галицько-Волинський літопис. — Львів: Червона калина, 1994. — С. 65.
  2. Соломонова Т.Р. Єврейське друкарство Поділля (1790-1832).
  3. Гульдман В. Подольская губерния: Опыт географическо-статистического описания. — Каменец-Подольск, 1889. — С. 386.
  4. Справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниям. — К., 1913. — С. 1061.
  5. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 9.– Ч. 2. – С. 1325
  6. Походы Румянцева, Потемкина и Суворова в Турции. Сост. член воен.-учен. комитета, Императорской военной академии проф. М. Н. Богданович. С картою и тремя планами. С.Петербург: в типогр. Эдуарда Веймара. 1852.
  7. Гульдман В. К. Поместное землевладение в Подольской губернии. — Каменец-Подольский: Изд. Подольск. статистического комитета, 1898. — С. 345.