Карл Гаусгофер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Гаусгофер
нім. Karl Haushofer
KarlHaushofer.jpg
Народився 27 серпня 1869(1869-08-27)[1][2][…]
Мюнхен, Баварія
Помер 10 березня 1946(1946-03-10)[4][1][…] (76 років)
Пель, Вайльгайм-Шонгау, Верхня Баварія, Баварія, Американська зона окупації Німеччини
·отруєння[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Діяльність геополітик, політолог, педагог, офіцер, викладач університету, нехудожній письменник, політик, географ
Alma mater War Academy[d] і Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Науковий ступінь докторський ступінь[d]
Знання мов німецька[1]
Заклад Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Учасник Перша світова війна
Членство Товариство Тулє
Військове звання Генерал-майор
Діти Heinz Haushofer[d]
Нагороди
Медаль принца-регента Луїтпольда
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден «За заслуги» (Баварія)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Орден Вранішнього сонця 1 класу

Карл Гаусгофер (нім. Karl Haushofer 27 серпня 1869, Мюнхен — 13 березня 1946, Пель, поблизу Вайльгайма) — німецький географ і офіцер, один з засновників німецької школи геополітики; «ідейний батько» ідеології націонал-соціалізму[5].

Біографія[ред. | ред. код]

Випускник Баварської військової академії, Гаусгофер до кінця Першої світової війни перебував на військовій службі і викладав військові науки. У 1908 році служив військовим радником при японському командуванні. Відвідавши Індію, Корею, Маньчжурію і Росію, виклав свої погляди на Японію в докторській дисертації.

Чутки про те, що під час поїздки на схід Гаусгофер нібито увійшов у контакт з тибетськими ламами містичного ордена Зелений дракон, став учнем Гурджиєва, заснував Товариство Туле (центр окультизму Третього рейху) … — сумнівні, бо засновані або на думках сучасних езотеричних фантастів, або на перекладах нацистської документації сумнівною автентичності. Він настільки захопився геополітикою, що став викладати географію в Мюнхенському університеті. Після приходу до влади свого учня Рудольфа Гесса в 1933 р. призначений професором.

Хоча Гаусгофер брав участь у переговорах, які привели до укладення союзу між Третім рейхом і Японією, в цілому він волів дистанціюватися від нацистського керівництва. Гітлера він вважав неуком, і в спотворенні своїх геополітичних побудов більше інших звинувачував Ріббентропа. Після змови 20 липня його син Альбрехт був страчений, а сім'я зазнала переслідувань. Сам літній професор провів вісім місяців у концентраційному таборі Дахау. Після звільнення в 1945 Гаусгофер повернувся до Мюнхена, де 13 березня 1946 здійснив разом з дружиною самогубство прийнявши отруту[6][7].

Погляди[ред. | ред. код]

Генерал Карл Гаусгофер і Рудольф Гесс, світлина 1920 року

Гаусгофер — засновник Німецького інституту геополітики (1922), засновник і головний редактор журналу «Geopolitik», що виходив у 1924—1944 роках (пізніше перейменований в «Zeitschift fur Geopolitik»). Його погляди складалися під впливом соціального дарвінізму і теоретиків американського імперіалізму.

Фундаментом поглядів Гаусгофера було поняття мальтузіанського «життєвого простору», причому задачу кожної держави він бачив у розширенні цього простору. Звідси виводилися необхідність економічної самодостатності (автаркія), культурної експансії і поглинання невеликих держав, які, будучи нездатними проводити самостійну зовнішню політику, лише дестабілізують міжнародні відносини. Ряд цих понять був прийнятий теоретиками нацизму. Хоча Гаусгофер забезпечував літературою Гесса і Гітлера під час їх тюремного ув'язнення після провалу Пивного путчу, учений заперечував свою участь у написанні «Майн кампф».

Гаусгофер розробив особливий варіант євразійства — військово-геополітичну доктрину «Континентального блоку (союзу)» («Вісь Берлін — Москва — Токіо»), який мав об'єднати держави Євразії, такі як: Іспанія, Італія, Франція, Німеччина, Росія та Японія — будучи східною противагою й альтернативою Західному англо-саксонському світові: Британської імперії і США.

Нагороди[ред. | ред. код]

Почесні звання[ред. | ред. код]

  • Почесний професор Мюнхенського університету (1921)
  • Заслужений професор географії Мюнхенського університету (1933)
  • Почесний член численних товариств

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Grenzen in ihrer geographischen und politischen Bedeutung, Vowinckel Verlag 1927
  • Weltpolitik von heute, Zeitgeschichte-Verlag Wilhelm Andermann, Berlin 1934 (PDF-Datei[недоступне посилання з жовтня 2019])
  • Das Japanische Reich in seiner geographischen Entwicklung. L.W. Seidel & Sohn, Wien 1921.
  • Geopolitik des Pazifischen Ozeans. (1925)
  • Bausteine zur Geopolitik. Kurt Vowinckel, Berlin 1928
  • Japans Reichserneuerung von der Meiji-Ära bis heute. Walter de Gruyter & Co., Berlin 1930
  • Der nationalsozialistische Gedanke in der Welt. G.D.W. Callway, 1933
  • Mutsuhito – Kaiser von Japan, in: Ausgabe 36 von „Colemans kleine Biographien“, 1933
  • Weltpolitik von heute. Zeitgeschichte-Verlag Wilhelm Andermann, Berlin 1934
  • Napoleon I. Coleman, Lübeck 1935
  • Kitchener. Coleman, Lübeck 1935
  • Foch. Coleman, Lübeck 1935
  • Weltmeere und Weltmächte. Zeitgeschichte Verlag, Berlin 1937
  • Deutsche Kulturpolitik im indopazifischen Raum. Hoffmann u. Campe, Hamburg 1939
  • Grenzen in ihrer geographischen und politischen Bedeutung. Vowinckel, Heidelberg, Berlin; Magdeburg: 1939
  • Wehr-Geopolitik: Geogr. Grundlagen e. Wehrkunde. Junker u. Dünnhaupt, Berlin 1941
  • Japan baut sein Reich. Zeitgeschichte-Verlag Wilhelm Andermann, Berlin 1941
  • Das Werden des deutschen Volkes. Von d. Vielfalt der Stämme zur Einheit der Nation. Propyläen-Verl., Berlin 1941
  • Der Kontinentalblock. Mitteleuropa, Eurasien, Japan. Eher Verlag, Berlin 1941
  • Das Reich. Großdeutsches Werden im Abendland. Habel, Berlin 1943
  • Geopolitische Grundlagen. Industrieverlag Spaeth & Linde, Berlin, Wien, 1939

Література[ред. | ред. код]

  • Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934
  • Othmar Hackl: Die Bayerische Kriegsakademie (1867–1914). C.H. Beck’sche Verlagsbuchhandlung, München 1989, ISBN 3-406-10490-8, S. 464
  • Martin Allen: Churchills Friedensfalle, S. 21, auch zitiert in: Stefan Scheil: Die Eskalation des Zweiten Weltkriegs von 1940 bis zum Unternehmen Barbarossa 1941, 2. Auflage 2011, S. 16

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118547119 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Bruno Hipler: Hitlers Lehrmeister. Karl Haushofer als Vater der NS-Ideologie, St. Ottilien 1996
  6. Ернст Гайгер: Художня література, факти та підробки. "Відкриття" Петра і Мартіна Аллена про історію Другої світової війни. / Журнал історії розвідки. Том 6, вип. 1, літо 2006 року, С. 105-117 (англ.)
  7. Едмунд А. Уолш, С. Дж .: Містерія Гаусгофера. Журнал LIFE, 16 вересня 1946 р., С. 107-120 (англ.)